Постанова 4817 № 601/2175/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 601/2175/19Головуючий у 1-й інстанції Мочальська В.М. Провадження № 22-ц/817/759/20 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 вересня 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Хома М. В., Щавурська Н. Б., з участю секретаря - Стецюк М.А. сторін: апелянта - ОСОБА_1 , представників апелянта - Кравчені В.П., Шевчика О.С., Рохманова В.І., відповідача - ОСОБА_2 , представника відповідача - Сільченка О.В., представника ПАТ «НАСК «Оранта» - Ващука Я.С., розглянувши у режимі відеоконференції цивільну справу № 601/2175/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 09 червня 2020 року, ухваленого суддею Мочальською В.М., повний текст якого складено 15 червня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення матеріальних збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - ПАТ «НАСК «Оранта») про стягнення матеріальних збитків, завданих внаслідок ДТП. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 19 грудня 2018 року на автодорозі М-19 в Кременецькому районі Тернопільської області відбулося зіткнення автомобілів «ДАФ-95 ХФ 430» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_5 , що належить позивачу, та «Сітроєн С4 Пікасо» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП учасники отримали тілесні ушкодження, а автомобілі - технічні пошкодження. Постановою Літинського районного суду Вінницької області від 05 квітня 2019 року ОСОБА_2 було визнано винуватим у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 була застрахована полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, страховик - ПАТ «НАСК «Оранта». Позивач звертався до відповідача ПАТ НАСК «Оранта» із письмовим повідомленням про настання страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування, але станом на час звернення до суду відповідач ПАТ «НАСК «Оранта» страхове відшкодування у розмірі 99490 грн., розмір якого встановлений висновком експертного дослідження, не здійснив. Враховуючи наведене, просив стягнути з ПАТ «НАСК «Оранта» страхове відшкодування у розмірі 99490 грн. та стягнути з ОСОБА_2 збитки, що не покриваються полісом у розмірі 85906 грн. 14 коп., 510 гривень франшизи. Вирішити питання розподілу судових витрат. Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 09 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 6.2-48/19 від 18.04.2019 року, проведеного судовим експертом Тернопільського НДЕКЦ Кудровим А.К., є належним доказом в розумінні ст.77 ЦПК України, оскільки прямо стосується предмету позову. Також він є допустимим доказом в розумінні ст.78 ЦПК України, оскільки отриманий в порядку, що визначений законом. В законі відсутні застереження щодо його використання в якості доказу, в тому числі в цивільній справі. Звертає увагу, що апелянт звертався до слідчого ВП ГУНП в Тернопільській області із заявою про надання висновку автотоварознавчої експертизи з матеріалів кримінального провадження № 12018210120000609 від 19 грудня 2018 року, для їх подання до суду в якості доказів, однак, йому було відмовлено. У зв`язку з цим до суду першої інстанції було подано клопотання про витребування доказів, в якому зазначалося про необхідність надання вказаного висновку судової автотоварознавчої експертизи, що знаходиться в матеріалах кримінального провадження, в якості доказу для підтвердження величини матеріальних збитків, завданих власнику автомобіля. Однак, 24 січня 2020 року ухвалою суду у витребуванні доказів було відмовлено. При цьому суд зазначив, що матеріали кримінального провадження не є доказами в розумінні ст.76 ЦПК України. Вказує, що відповідач ОСОБА_2 висловлював сумнів у сумі збитку, який підлягав стягненню саме з нього, в той час як представник відповідача - ПАТ «НАСК «Оранта» фактично визнав суму збитку. Враховуючи наведене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким позов задоволити. 20 серпня 2020 року до Тернопільського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, поданий представником ПАТ «НАСК «Оранта» - Ващуком Я.С., в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відзив мотивований тим, що долучені позивачем до позовної заяви додатки не засвідчені належними чином, а тому не можуть розглядатись судом як належні та допустимі докази по справі. Вказує, що висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 6.2-48/19 від 18 квітня 2019 року, який проведений судовим експертом Тернопільського НДЕКЦ Кудровим А.К., є неналежним доказом, оскільки не відповідає вимогам ч.ч.5, 6 ст.106 ЦПК України. 31 серпня 2020 до Тернопільського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Сільченко О.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відзив мотивований тим, що позивач, маючи можливість подати до суду першої інстанції належні докази, без поважних причин таких доказів не подав, що стало обґрунтованою підставою для відмови у задоволені позову. В судовому засіданні апелянт та його представники - адвокати Кравчені В.П., Шевчик О.С., Рохманов В.І. апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на мотиви, викладені у ній. Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Сільченка О.В. проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду залишити без змін. Представник ПАТ «НАСК «Оранта» - Ващук Я.С. проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте, таким вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не повністю. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Судом встановлено наступні обставини. 19 грудня 2018 року на автодорозі М-19 в Кременецькому районі Тернопільської області відбулося зіткнення автомобілів «ДАФ-95 ХФ 430», д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , під керуванням водія ОСОБА_5 та «Сітроєн С4 Пікасо», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП учасники отримали тілесні ушкодження, а автомобілі - технічні пошкодження. Постановою Літинського районного суду Вінницької області від 05 квітня 2019 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн. Дана постанова суду набрала законної сили 15 квітня 2019 року (а.с.45). Згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/9869174 від 20 лютого 2018 року автомобіль, яким керував ОСОБА_2 , був застрахований у ПАТ «НАСК «Оранта». Страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду, заподіяну майну, становить 100 000 грн., франшиза - 510 грн. (а.с.49). 20 лютого 2019 року та 10 червня 2019 року ПАТ «НАСК «Оранта» направлено лист на адресу позивача про відмову у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з відсутністю доказів, що водій ОСОБА_2 правомірно володів транспортним засобом та його відповідальність була застрахована (а.с.46-47). Вказані обставини визнаються учасниками справи та не підлягають доказуванню. 20 серпня 2020 року до Тернопільського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення доказів, в якому останній просив долучити до справи наступні документи: - запит про надання документів від 17 липня 2020 року; - супровідний лист - відповідь на запит №6728/109/01-20 від 24 липня 2020 року; - витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження № 12018210120000609 від 19 грудня 2018 року; - постанову слідчого (ухвалу слідчого судді) про призначення судової автотоварознавчої експертизи №12078210120000609 від 19 грудня 2018 року; - висновок судової автотоварознавчої експертизи №6.2-9/19 від 07 лютого 2019 року; - постанову від 28 лютого 2019 року про закриття кримінального провадження №12018210120000609 від 19 грудня 2018 року. Колегією суддів дане клопотання про долучення доказів задоволено виходичи з наступного. Відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З матеріалів справи вбачається, що у січні 2020 року ОСОБА_1 звертався до слідчого Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області із заявою про надання висновку автотоварознавчої експертизи з матеріалів кримінального провадження № 12018210120000609 від 19 грудня 2018 року, для їх подання до суду в якості доказів, проте, 24 січня 2020 року останньому відмовлено в ознайомленні та видачі копії висновку автотоварознавчої експертизи (а.с.98). 24 січня 2020 року представник позивача - адвокат Рохманов В.І. у підготовчому засіданні подав до суду клопотання про витребування доказів, а саме висновку автотоварознавчої експертизи з матеріалів кримінального провадження № 12018210120000609 від 19 грудня 2018 року (а.с.99-100). Згідно з п.7 ч.2 ст.197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше. Ухвалою Кременецького районного суд Тернопільської області від 24 січня 2020 року клопотання представника позивача залишено без задовололення (а.с.104). Відповідно до ч.4 ст.83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. 24 липня 2020 року Кременецьке ВП ГУНП в Тернопільській області направило ОСОБА_1 належним чином завірені наступні документи: - копію Витягу з ЄРЄР щодо кримінального провадження №12018210120000609 від 19 грудня 2018 року; - постанову слідчого (ухвалу слідчого судді) про призначення судової автотоварознавчої експертизи №12078210120000609 від 19 грудня 2018 року; - висновок судової автотоварознавчої експертизи №6.2-9/19 від 07 лютого 2019 року; - постанову від 28 лютого 2019 року про закриття кримінального провадження №12018210120000609 від 19 грудня 2018 року. Таким чином докази, перелічені ОСОБА_1 у клопотанні, позивач не міг подати у встановлений законом строк з об`єктивних причин. Відповідно до висновку експерта судової автотоварознавчої експертизи №6.2-9/19 від 07 лютого 2019 року, проведеної судовим експертом Тернопільського НДЕКЦ Кудровим А.К., вартість відновлювального ремонту автомобіля «ДАФ-95 ХФ 430», д.н.з. НОМЕР_1 - 185 906 грн. 14 коп. Вказаний висновок відповідає приписам ст.102 ЦПК України. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України). Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV). Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV). Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу. Завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов`язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик. Зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною. Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним. Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. Такий правовий висновок викладений у постанові КЦС в складі Верховного Суду від 14 лютого 2018 року справа №754/1114/15-ц. Апеляційним судом встановлено, що згідно висновку експерта за результатами проведення автотоварознавчої експертизи № 6.2-9/19 від 07 лютого 2019 року, складеного експертом Тернопільського НДЕКЦ Кудровим А.К., вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «ДАФ-95 ХФ 430», д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок ДТП, що сталося 19 грудня 2018 року, становить 185906 грн. 14 коп. Вказана сума відповідає ціні даного позову. Постановою Літинського районного суду Вінницької області від 05 квітня 2019 року ОСОБА_2 визнано винним та доведено його вину у порушенні правил дорожнього руху, що спричинило 19 грудня 2018 року пошкодження транспортних засобів «ДАФ-95 ХФ 430», д.н.з. НОМЕР_1 та «Сітроєн С4 Пікасо», д.н.з. НОМЕР_2 . При цьому, цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди буда застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта» відповідно до полісу № АК/9869174 від 20 лютого 2018 року. Страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду, заподіяну майну, становить 100000 грн., франшиза - 510 грн. Колегія суддів вважає безпідставними посилання представника ПАТ «НАСК «Оранта» про те, що водій ОСОБА_2 на час ДТП не був законним володільцем транспортного засобу «Сітроєн С4 Пікасо», д.н.з. НОМЕР_2 , у зв`язку з чим не є особою, відповідальність якої застрахована згідно полісу № АК/9869174 від 20 лютого 2018 року, оскільки укладаючи договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс АК/9869174) з умовами щодо відповідного страхового платежу, який страховик повинен здійснити страхувальнику, що є особою, відмінною від тієї, яка є фактичним власником або ввезла автомобіль на територію України з метою використання в особистих цілях, судом не встановлено спеціальних заборон щодо страхування автомобілів, ввезених в Україну на умовах тимчасового до одного року використання. За змістом частини 5 статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Тобто, набувач вважається добросовісним поки не буде доведено протилежне. Апеляційний суд зазначає, що ПАТ «НАСК «Оранта» не було надано доказів, які б підтверджували незаконне заволодіння транспортним засобом водієм ОСОБА_2 . При цьому порушення митних правил ввезення автомобілів на територію України може бути предметом адміністративної відповідальності особи, яка ввезла такий транспортний засіб. Зазначені обставини не є підставою звільнення від цивільної відповідальності учасників страхових відносин відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування». Аналогічний висновок викладений у постанові КГС в складі Верховного Суду від 08 квітня 2019 року справа № 910/14693/17. З огляду на викладене, розглядаючи справу у межах заявлених позовних вимог, на користь позивача, як власника пошкодженого транспортного засобу, з відповідачів підлягає стягненню матеріальний збиток в розмірі 185906 грн. 14 коп., який встановлений згідно висновку експерта за результатами проведення автотоварознавчої експертизи №6.2-9/19 від 07 лютого 2019 року, складеного експертом Тернопільського НДЕКЦ Кудровим А.К., а саме: з відповідача ПАТ «НАСК «Оранта» - 99 490 грн. (згідно страхового поліса) та з ОСОБА_2 - 85906.14 грн. (збитки, що не покриваються полісом), а також 510 грн. (франшиза). Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд прийшов до висновку, що даний позов в частині стягнення матеріальних збитків слід задовольнити. Щодо стягнення судових витрат, апеляційний суд зазначає, що звертаючись з даним позовом, позивач заявив вимогу про покладення судових витрат на відповідачів. Згідно ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи . До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати , в тому числі: 1) на професійну правничу допомогу. Частиною 2 статті 137 ЦПК України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги. В матеріалах справи відсутні та позивачем не подано документів, які свідчать щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та про оплату судових витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом даної справи в розмірі 20000 грн. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. У відповідності до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду і ухвалення нового, яким позовн заяву слід задоволити частково. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Із квитанції № 8501 від 23 жовтня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 за подання позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 1859.06 грн. Згідно квитанції № 08-7589711/С від 08 липня 2020 року, ОСОБА_1 за апеляційний розгляд даної справи сплатив судовий збір у розмірі 2790 грн. За таких обставин, з відповідачів слід стягнути на користь позивача 4659.06 грн. судового збору за перегляд рішення судом апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384, ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 09 червня 2020 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення матеріальних збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 99490 (дев`яносто дев`ять тисяч чотириста дев`яносто) гривень. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 86416 (вісімдесят шість тисяч чотириста шістнадцять) гривень 14 копійок. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд даної справи - по 2324 (дві тисячі триста двадцять чотири) гривень 53 копійки з кожного. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складення повного тексту постанови - 14 вересня 2020 року. Реквізити учасників: Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ). Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (ЄДРПО: 00034186, адреса: 02081, вул. Здолбунівська, 7-Д, м.Київ). Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ). Головуючий Судді