Постанова 4807 № 317/1970/24

Дата документу 20.03.2025 Справа № 317/1970/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №317/1970/24 Головуючий у 1 інстанції Погрібна О.М. Провадження № 22-ц/807/427/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Кухаря С.В., Трофимової Д.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» Сакун Анни Олегівни на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2024 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до ОСОБА_1 , третя особа: Приватне акціонерне товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення страхового відшкодування, - В С Т А Н О В И ЛА: У квітні 2024 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми 29555,18 грн. страхового відшкодування та судових витрат. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 21.10.2020р. між ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» та ОСОБА_2 було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №2753/20-Т/Зп19, згідно з яким ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» взяло на себе зобов`язання компенсувати будь-яке пошкодження або знищення автомобіля марки «Mazda 3», д.н.з. НОМЕР_1 , його окермих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП. Згідно з інформаційним листом з бази МТСБУ, 09.06.2021р. в м. Запоріжжя сталася ДТП за участю автомобіля «Mazda 3», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та транспортним засобом «ВАЗ 2101», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 . Дана ДТП сталася в результаті порушення ПДР водієм автомобіля «ВАЗ 2101», д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_1 , що підтверджується постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12.06.2021р. по справі №336/4793/21. Згідно рахунку-фактури СТО №АС-00002824 від 30.06.2021р., наданого ФОП ОСОБА_3 , вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля «Mazda 3», д.н.з. НОМЕР_1 , складає 87947,21 грн. З метою визначення розміру матеріального збитку, внаслідок ДТП, яка мала місце 09.06.2021р., ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» було замовлено проведення автотоварознавчого дослідження. Відповідно до Звіту вих. №18156 від 05.07.2021р., вартість відновлювального ремонту без урахування коефіцієнту фізичного зносу автомобіля марки «Mazda 3», д.н.з. НОМЕР_1 , складає 88632,18 грн. Позивачем було виплачено страхове відшкодування в сумі 87947,21 грн. (з урахуванням взаємозаліку з оплати страхової премії у розмірі 3634,80 грн.). Оскільки цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «ВАЗ 2101», д.н.з. НОМЕР_2 була застрахована в АТ «СГ «ТАС» (поліс АТ/004101271), ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» направило на адресу АТ «СГ «ТАС» претензію про відшкодування збитків. 04.08.2021р. АТ «СГ «ТАС» було перераховано позивачу страхове відшкодування у розмірі 58392,03 грн., з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу. Отже, невиплаченою залишається сума в розмірі 29555,18 грн. На підставі ст.ст. 1166, 1194 ЦК України, ст.108 Закону України «Про страхування» позивач заявляє до стягнення з відповідача суму 29555,18 грн. відшкодування витрат, заподіяних позивачеві. Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2024 року відмовлено в задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» Сакун А.О. подала апеляційну скаргу апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що у відповідача не виник обов`язок відшкодування витрат пов`язаних з вчиненням ДТП, оскільки страхова виплата не перевищує розмір страхування. 31 січня 2025 року від представника ОСОБА_1 Сердюченка В.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, судові витрати покласти на відповідача. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга сторони відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25.06.2021р. по справі №336/4793/21, 09 червня 2021р. приблизно о 13-28 годині ОСОБА_1 , керуючи автомобілем ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись по вул. Фелікса Мовчановського біля будинку №50 у м. Запоріжжя, не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем Mazda 3, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , який рухався попереду. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали пошкодження. Цією ж постановою суду визнано ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 850,00 грн. в дохід держави, а також судовий збір. Транспортний засіб «Mazda 3» д/н НОМЕР_1 на дату ДТП забезпечений договором добровільного страхування наземного транспорту №2753/20-Т/Зп19 від 21.10.2020р., страховиком у якому є ПрАТ «СК «Арсенал Страхування». Транспортний засіб «ВАЗ 2101», д/н НОМЕР_2 на дату ДТП забезпечний полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АТ/0555785 від 26.04.2021р., страховиком у якому є ПрАТ «СГ «ТАС». Згідно із страховим актом №006.01242021-1 від 07.07.2021р. та згідно із розрахунком страхового відшкодування від 07.07.2021р., сума страхового відшкодування становить 87947,21 грн. 10.06.2021р. ОСОБА_2 звернулася до ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» із заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування наземного транспорту. З розрахунку страхового відшкодування від 07.07.2021р. вбачається, що розмір страхового відшкодування становить 87947,21 грн. На підставі страхового акту №006.01242021-1 ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» від 07.07.2021р. було виплачено на користь ФОП ОСОБА_3 суму 84312,41 грн.; сума взаємозаліку 3534,80 грн., що підтверджується платіжним дорученням №38173694 від 08.07.2021р. на суму 84312,41 грн. ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» звернулось з претензією від 09.07.2021р. вих. №090721-1664/р до ПрАТ «СГ «ТАС» із зворотньою вимогою на суму 87947,21 грн. в порядку ст.ст. 993, 1166, 1188, 1191 ЦК України, ст.27 Закону України «Про страхування». Листом від 02.08.2021р. №15303/9121 ПрАТ «СГ «ТАС» повідомило ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» про те, що матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля Mazda 3 н.з. НОМЕР_1 відповідно до рахунку-фактури №АС-00002824 від 30.06.2021р. ФОП ОСОБА_3 становить 87947,21 грн., в т.ч.: вартість замінених складових 51860,30 грн.; вартість робіт 18230,00 грн.; вартість матеріалів 17856,91 грн. Коефіцієнт зносу замінених складових, згідно з п.7.39(б) Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, становить 0,5699, що дорівнює 29555,18 грн. Розрахунок суми страхового відшкодування: 87947,21 грн. 29555,18 грн. = 58392,03 грн. ПрАТ «СГ «ТАС» відшкодувало позивачу ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» частину завданої шкоди в розмірі 58392,03 грн., згідно з платіжною інструкцією від 04.08.2021р. №202092. ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» звернулось з претензією від 17.09.2021р. вих. №170921-2270/р до ОСОБА_1 , в якій запропоновано в досудовому порядку сплатити суму 29555,18 грн. невідшкодованої частини збитку, згідно зі ст.ст. 993, 1166, 1188, 1191, 1194 ЦК України, ст.27 Закону України «Про страхування». У зв`язку з невідшкодуванням ОСОБА_1 позивачу суми 29555,18 грн., ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» звернулось в суд з даним позовом. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними та достатніми доказами не підтверджено наявність правових підстав для стягнення страхового відшкодування. Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються. З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року). У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії"). ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03). Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд. ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства. Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі N 465/5980/17 (провадження N 61-1178св20)). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Згідно із положеннями пункту першого частини першої статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування). Відповідно до статті 981 ЦК України договір страхування укладається в письмовій формі. Відповідно до ст.979 ЦК Україниза договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Відповідно до ст.999 ЦК Українизаконом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Відповідно до положень ч.1 ст.1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується у повному обсязі на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України). Статтею 1 Закону України «Про страхування»передбачено, що страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Відповідно до п.3 ч.1 ст.20 Закону України «Про страхування», страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом. Статтею ст.9 Закону України «Про страхування»визначено, що страхова виплата грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Франшиза частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Відповідно до ст.27 Закону України «Про страхування»та ст.993 ЦК Українидо страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає, а відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого, а тому в порядку суброгації страховик може стягнути із заподіювача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатить страхувальнику. За загальним правилом, майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка, на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 статті 1187 Цивільного кодексу України). Тобто, відповідальність за шкоду несе безпосередньо боржник особа, яка завдала шкоди. Згідно ст.1194 ЦК Україниособа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). У таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала. Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв`язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року, справа №154/2094/16-ц, у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Як зазначив суд першої інстанції ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 87947,21 грн. за договором добровільного страхування наземного транспорту №2753/20-Т/Зп19 від 21.10.2020р. ПрАТ «СГ «ТАС», страхова компанія відповідача, відшкодувала позивачу частину завданої шкоди у сумі 58392,03 грн., тобто, як наголошує позивач, невідшкодованою залишилась сума у розмірі 29555,18 грн. В той же час з матеріалів даної справи встановлено, що на час ДТП відповідач мав чинний поліс страхування з лімітом відповідальності за шкоду спричинену майну 130000,00 грн, франшиза 0,00 грн. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц. З поданих позивачем до матеріалів справи документів вбачається, що ПрАТ «СГ «ТАС» (поліс №АТ/0555785) виплатило позивачу 58392,03 грн. Суд першої інстанції правильно акцентував увагу, що позивачем не надано належних доказів, з яких би можливо було встановити чому, незважаючи на ліміт відповідальності за шкоду спричинену майну у розмірі 130000,00 грн., з врахуванням франшизи у розмірі 0,00 грн., була виплачена саме така сума. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання позивача на те, що коефіцієнт зносу замінених складових, згідно п.7.39(б) «Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів» становить 0,5699, що дорівнює 29555,18 грн., не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позивачем не надано доказів правомірності застосування п.7.39(б) Методики у спірних правовідносинах, як і не надано належного розрахунку за вказаним коефіцієнтом, який би можливо було перевірити. Апеляційна скарга не містить доводів які спростовують доводи відповідача про невідповідність визначення розміру шкоди, завданої володільцю автомобіля «Mazda 3» д/н НОМЕР_1 . Так, «Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 № 1395 містить Додаток №8 «Схема місця ДТП». В «Схемі місця ДТП» обов`язково вказується перелік видимих (зовнішніх) пошкоджень транспортного засобу, отриманих унаслідок ДТП (пункт 4 Розділу ІХ Інструкції). Згідно фотографій ДТП від 09.06.2021р. та згідно схеми ДТП від 09.06.2021р., складеної представником патрульної поліції за участю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , на автомобілі «Mazda 3» д/н НОМЕР_1 маються наступні пошкодження: вмятина та деформація заднього бамперу, вмятина та деформація кришки багажнику. Фотографії ДТП, які долучені відповідачем до матеріалів справи, зроблені відповідно до пункту 3 Розділу ІХ Інструкції №1395, де встановлено, що на місці ДТП за вимогою учасників ДТП їм надається можливість зробити фотографію схеми ДТП. В підписаній обома учасниками «Схеми місця ДТП» відсутні будь-які посилання на пошкодження заднього ліхтаря, напису позначеня моделі, емблеми виробника, напису модифікації, ручки кришки багажнику, тощо. Зауваження до складеної «Схеми місця ДТП» у їх учасників були відсутні. В той же час, до ремонтної калькуляції включені такі запчастини, як «ЛІХТАР З ЗШ ПР В ЗБ» - вартістю 9230,00 грн.; напис позначеня моделі вартістю 1035,35 грн.; емблема виробника вартістю 1458,80 грн.; напис модифікації вартістю 1244,16 грн.; ручка кришки багажнику вартістю 288,00 грн. Суд першої інстанції вірно зазначив, що позивачем не надано належних доказів того, що вказані елементи автомобіля «Mazda 3» д/н НОМЕР_1 дійсно були пошкоджені під час ДТП 09.06.2021р. Таким чином, позивачем завищена сума страхового відшкодування на вартість вказаних запчастин і вартість відповідних ремонтних робіт. Доводи апеляційної скарги не спростовують зазначеного. Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Апеляційна скарга не містить доводів та доказів, які б не були тотожними доводам викладеним в позовній заяві та не були спростовані судом першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Безпідставними є посилання заявника апеляційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду, оскільки висновки у зазначених справах, і у справі, яка переглядається, як і встановлені фактичні обставини, є різними, у кожній із цих справ суди виходили з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для відмови у позові. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» Сакун Анни Олегівни залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2024року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 20 березня 2025 року. Головуючий Судді: