Постанова Одеський апеляційний суд № 495/10311/19

Номер провадження: 22-ц/813/1590/23 Справа № 495/10311/19 Головуючий у першій інстанції Мишко В. В. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.01.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І., в порядку спрощеного провадження переглянув апеляційну скаргу адвоката Стрезєва Анатолія Івановича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18 травня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб ОСОБА_3 та Приватне акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, - В С Т А Н О В И В: 22 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб ОСОБА_3 та ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою. Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 29 червня 2019 року по вул. Шевченка у м. Білгород-Дністровський Одеської області саталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «RENAULT SCENIC» р.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 та автомобілем «ВАЗ 21093» р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 .. 21 вересня 2018 року між ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» та ОСОБА_4 укладено поліс №ЕР-142326718 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, строк дії з 22.09.2018 до 21.09.2019, відповідно до якого транспортний засіб «ВАЗ 21093» р.н. НОМЕР_2 є застрахованим. Відповідно до договору страхування страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю складає: 200 000 грн, а за шкоду заподіяну майну: 100 000 грн. Розмір франшизи складає: 2 000 грн. Постановою Тульчинського районного суду Вінницької області від 08 серпня 2019 року, ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Відповідно до ремонтної калькуляції №18-237012 від 17.07.2019 загальна сума ремонту (після вирахувань), складає: 22 668,72 грн. В подальшому, страховик прийняв рішення про визнання дорожньо-транспортної пригоди - страховим випадком та перерахував потерпілому страхове відшкодування в сумі 20 668,72 грн (за вирахуванням франшизи). З урахуваннями викладеного, ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_2 зобов`язаний їй сплатити різницю між фактичним розміром шкоди і вже виплаченим страховим відшкодуванням у розмірі 22 119,88 грн. За таких обставин, позивач вважає, що внаслідок винних дій ОСОБА_2 , було пошкоджено її автомобіль та завдано моральної шкоди в розмірі 30 000,00 гривень. На підставі наведеного, ОСОБА_1 звернулася до суду з відповідним позовом та просила суд задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. 27 лютого 2020 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , відповідно до якого він зазначає наступне. Так, відповідач зазначив, що постановою Тульчинського районного суду Вінницької області від 08.08.2019 його визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Відповідно до ремонтної калькуляції №18-237012 від 17.07.2019 вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «RENAULT SCENIC» р.н. НОМЕР_1 складає 22 668,72 грн, вартість відновлювального ремонту становить 42 778,70 грн без врахування коефіцієнту фізичного зносу, а вартість матеріального збитку в сумі 22 668,72 грн з урахуванням коефіцієнту фізичного. В подальшому, страховик прийняв рішення про визнання дорожньо-транспортної пригоди - страховим випадком та перерахував потерпілому страхове відшкодування в сумі 20 668,73 грн (за вирахуванням франшизи). Відповідач вказує, що реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Відповідно до методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом МЮУ та Фонду державного майна України від 24.11.2003 за №1074/8395, вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розкомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та величини втрати товарної вартості. Таким чином, відповідач зауважує, що він повинен сплатити тільки франшизу у розмірі 2 000 грн, моральну шкоду вважає не обґрунтованою, так як позивачка її не довела, не підтвердила документально та не зверталася за медичною допомогою. Просив позов задовольнити частково. Справу розглянуто за відсутності сторін. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18 травня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму франшизи у розмірі 2 000 гривень, моральну шкоду у розмірі 2 000 гривень, витрати по сплаті судового збору у розмірі 58,93 гривень, витрати на правову допомогу у розмірі 1 227,20 гривень. В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У апеляційній скарзі адвокат Стрезєв А.І. в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява №64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). Оскільки в даній справі ціна позову становить 52 113,98 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 12 січня 2023 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, заперечення на них, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення за таких підстав. У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного. Статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяною життю, здоров`ю та (або) майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто, виходячи із суті такого страхування, названий Закон має на меті захист не лише прав потерпілих на відшкодування шкоди, але й захист інтересів страхувальника заподіювача шкоди. Згідно зі ст. 5 Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, які не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником автомобіля «RENAULT SCENIC» р.н. НОМЕР_1 , згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого ТСЦ 5143 від 29.11.2018. 29 червня 2019 року, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки ВАЗ 21093, державний номерний знак НОМЕР_2 , у місті Білгороді-Дністровському Одеської області на перехресті вулиць Шевченко та Миколаївська, виїжджаючи з другорядної вулиці (Миколаївська) на головну (Шевченко) не врахував знаків пріоритету, та не надав перевагу у русі автомобілю «RENAULT SCENIC» р.н. НОМЕР_1 , який рухався під керуванням ОСОБА_3 по головній дорозі, в наслідок чого здійснив дорожньо-траснпортну пригоду, внаслідок якої завдав шкоди (механічні пошкодження) автомобілю «RENAULT SCENIC» р.н. НОМЕР_1 . Такими своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п. 16.11 ПДР, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 124 КУПАП. Під час дорожньо-траснпортної пригоди, ОСОБА_2 свою провину визнав у повному обсязі, окрім того, його вина підтверджується: поясненнями потерпілого, схемою ДТП, його особистими поясненнями та схемою місця ДТП. Звернувшись до представника страхової компанії відповідача для відшкодування завданої в наслідок дорожньо-траснпортної пригоди майнової шкоди, експерти визначили розмір шкоди: 42 778,70 грн (з урахуванням % зносу сума відшкодування складає 22 668,72 грн) і франшиза (обов`язковий платіж страхувальника) складає 2 000 грн. За твердженням позивачки, відповідач відмовився сплачувати дані кошти, на телефонні дзвінки не відповідає, від відшкодування шкоди в добровільному порядку ухиляється. Позивачка ОСОБА_1 зазначила, що вона є пенсіонером за віком, ніде не працює, окрім пенсії іншого доходу не має, а її чоловік, який керував транспортним засобом та зазнав шкоди від даного адміністративного правопорушення, є також непрацюючим пенсіонером за віком, інвалідом 2-ї групи за загальним захворюванням. 08 серпня 2019 року постановою Тульчинського районного суду Вінницької області відповідача визнано винним у скоєнні дорожньо-транспотної пригоди та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. 05 липня 2017 року ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» відкрила страхову справу за №190000237012, провела розрахунок матеріальних збитків завданих відповідачем автомобілю «RENAULT SCENIC» р.н. НОМЕР_1 на загальну суму - 42 788,70 грн, франшиза 2 000 грн та належна сума страхового відшкодування - 20 668,72 грн, яка в свою чергу й була виплачена в повному обсязі. Між тим, позивачка вказує, що відшкодуванню підлягає різниця між завданою шкодою та виплаченою страховою сумою, відповідно до математичного розрахунку (42 788,70 - 20 668,72 = 22 119,98 грн), тобто різниця фактичної вартості ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, яку повинна сплачувати вина особа. Згідно із частиною 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договору підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно приписів статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Відповідно до положень статі 22 ЦК України збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, відповідно до приписів статті 1192 ЦК України, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи судом. Відповідно до частини першої статті 990 ЦК Українистраховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). За приписами ст. 999 ЦК України, законом може бути встановлений обов`язок фізичної особи або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону). Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. За змістом ст. ст. 9, 22-31, 35, 36 Закону настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Разом із тим пунктом 22.1 статті 22 Закону встановлено правило, згідно з яким, при настанні страхового випадку, страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Колегія суддів звертає увагу на те, що цивільно-правова відповідальність володільця транспортного засобу автомобіля марки ВАЗ 21093, державний номерний знак НОМЕР_2 , на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПрАТ «СК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп». Відповідно до договору страхування страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю складає: 200 000 грн, а за шкоду заподіяну майну: 100 000 грн. Розмір франшизи складає: 2 000 грн. Відповідно до ремонтної калькуляції №18-237012 від 17.07.2019 вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «RENAULT SCENIC» р.н. НОМЕР_1 складає 22 668,72 грн, вартість відновлювального ремонту становить 42 778,70 грн без врахування коефіцієнту фізичного зносу, а вартість матеріального збитку у сумі 22 668,72 грн з урахуванням коефіцієнту фізичного. Страхове відшкодування виплачене ПрАТ «СК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» в сумі 20 668,72 грн. Майнова шкода є шкодою, завданою майну фізичної особи, тому, підлягає в порядку статті 1166, 1187 ЦК України відшкодуванню ОСОБА_2 як особою, яка завдала шкоди дією керованого ним транспортного засобу як джерела підвищеної небезпеки. Але, оскільки в даному випадку ОСОБА_2 є особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, то з огляду на достатність страхової виплати (страхового відшкодування), яке в даному випадку обмежується сумою у 98 000 грн (ліміт відповідальності за полісом за шкоду, завдану майну, рівний 100 000 грн, франшиза рівна 2 000 грн), підстави для застосування положень статті 1194 ЦК України відсутні, так як страхової виплати (страхового відшкодування) згідно ліміту відповідальності 100 000 грн за полісом достатньо для повного відшкодування завданої ОСОБА_1 шкоди, що має наслідком відсутність як такої різниці між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодування, що в порядку статті 1194 ЦК України могла б бути покладена на відповідача. Якщо ОСОБА_1 вважає, що отримане нею відшкодування в сумі 20 668,72 грн не покриває понесені нею витрати для відновлення пошкодженого автомобіля, то має звернутися до страхової компанії для перегляду суми страхового відшкодування. Між тим, позивачкою не наведено жодного належного доказу, який би підтверджував витрати на відновлення її автомобіля ще на суму 22 119, 98 грн. Покладення цивільної відповідальності за шкоду на ОСОБА_2 у даному випадку є безпідставним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) зроблений висновок про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом №1961-ІУ у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону №1961-ІУ). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі №750/15471/15-ц (провадження №14-316цс18) вказано, що у разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом №1961-ІУ. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом №1961-ІУ у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Відповідач ОСОБА_2 є особою, відповідальність якого була застрахована в ПрАТ «СК «Княжа Вієнна Іншуранс Групп», тому, у сенсі правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) та у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження №14-316цс18), відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальних збитків (шкоди), завданих аварійним пошкодження транспортного засобу, так як відповідач відповідати має в даному випадку в межах додаткової відповідальності страхувальника (у цьому випадку страхувальником є особа, яка заподіяла шкоду). Відповідальність страхувальника ОСОБА_2 обмежується різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, однак у даному випадку різниця як така відсутня, оскільки розмір шкоди не перевищує застрахований ОСОБА_2 ліміт відповідальності 100 000 грн за шкоду, заподіяну майну. З огляду на вищезазначені норми матеріального права, та враховуючи наявні у матеріалах справи докази, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 різниці між завданою шкодою та виплаченою страховою сумою, відсутні. Полісом №ЕР-142326718 передбачено франшизу в розмірі 2 000 грн, яка при визначенні суми страхового відшкодування не підлягає врахуванню, так як покладається на особу, яка застрахувала свою відповідальність. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, правомірно встановивши, що на час вирішення спору шкода в розмірі франшизи не є відшкодованою, то така підлягає стягненню судовим рішенням. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди (душевних страждань, яких ОСОБА_1 зазнала у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу як майна) заявлено в сумі 30 000 грн, судом визначено в розмірі 2 000 грн, що узгоджується із положеннями частини 3 статті 23 ЦПК України. Апеляційна скарга обґрунтування зміни рішення суду в частині вимог про відшкодування моральної шкоди не містить. Сторони мали процесуальний час для надання правового обґрунтування власних позицій як в суді першої так і в суді апеляційної інстанції. Нові докази до суду апеляційної інстанції не подано. Інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам позивача у суді першої інстанції, яким місцевий суд надав належну оцінку. Висновки суду є достатньо аргументованими, а тому апеляційний суд вважає, що повторно відповідати на ті самі аргументи заявника необхідності немає. Таким чином, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)». Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК Україниє підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст. 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» між сторонами не розподіляються. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Стрезєва Анатолія Івановича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено: 12 січня 2023 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький Р.Д.Громік А.І.Дришлюк