LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд607/5080/20

від 16.09.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 607/5080/20 пров. № А/857/7791/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Бруновської Н.В., Глушка І.В., при секретарі судового засідання: Герман О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2020 року у справі №607/5080/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області про скасування постанови (головуючий суддя першої інстанції - Гуменний П.П., час ухвалення - 12.22 год., місце ухвалення - м. Тернопіль),- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Управління патрульної поліції в Тернопільській області про визнання протиправними дій інспектора патрульної поліції заст. ком. роти №1 батальйону №1 УПП в Тернопільській області молодшого лейтенанта поліції Палія Володимира Івановича при винесенні постанови серії ЕАК №2217344 від 8 березня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП та скасування постанови інспектора патрульної поліції заст. ком. роти №1 батальйону №1 УПП в Тернопільській області молодшого лейтенанта поліції Палія Володимира Івановича, серії ЕАК №2217344 від 8 березня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2020 року в позові відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права та невірним встановленням обставин у справі. Доводи апелянта зводяться до того, що відповідачем не були дотримані положення законодавства України щодо оформлення постанови про адміністративне правопорушення, не пред`явлено належних доказів, які б свідчили про вчинення ним правопорушення, не досліджувалися та не надавалися для ознайомлення докази, які б підтверджували факт скоєння ним правопорушення. Відповідач не проінформував апелянта про конкретну причину зупинки та його вимога щодо пред`явлення посвідчення водія та інших документів не мала правових підстав, оскільки він не вчиняв та не мав наміру вчиняти правопорушення, і інших підстав для перевірки документів у відповідача не було. Будь-яких доказів факту порушення апелянтом ПДР України не було надано. Разом із тим, відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» чітко вказано, що контроль за наявністю договорів автострахування здійснюється підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів ДТП. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Учасники справи в судове не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання. Представником позивача подано клопотання про перенесення розгляду справи у зв`язку із хворобою та віднесенням Тернопільської області до червоної карантинної зони. Проте, колегія суддів вважає за можливе провести розгляд справи у відсутності позивача та його представника, оскільки доказів (належним чином засвідчена копія медичної довідки, листа непрацездатності тощо) представником апелянта на підтвердження вказаних обставин не надано. Що стосується посилань апелянта на віднесення Тернопільської області до червоної карантинної зони, то колегія суддів зазначає наступне. Позивач та його представник не позбавлені можливості участі у розгляді справи в режимі відеоконференції, відповідно до частини четвертої статті 195 КАС України поза межами суду з використанням власних технічних засобів та надіслання до суду необхідних доказів та письмових пояснень для урахування під час розгляду справи. Крім цього, апелянт не надав суду додаткових пояснень по суті поданої апеляційної скарги, чи нових доказів для дослідження. При цьому явка його представника в судове засідання обов`язковою не визнавалась. Поверхневі та загальні покликання на умови карантину не можуть вважатися достатньою підставою для відкладення розгляду справи. Також рекомендація Ради суддів України (лист від 16.03.2020 №9-рс-186/20.) не вказує на припинення судами розгляду справ, а лише встановлює особливий режим судів України, який включає в себе, зокрема, розгляд справ в режимі відеоконференції, по можливості здійснення розгляду справи без участі сторін, в порядку письмового провадження, рекомендацію учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справи у їхній відсутності за наявними у справі матеріалами. В протилежному випадку відкладення розгляду справи без пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя в умовах карантину може бути розцінено як самоусунення від виконання обов`язку по здійсненню розгляду справи. Також колегія суддів наголошує на тому, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки суду, а й учасників справи. Крім цього, статтею 286 КАС України, визначено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності. Відповідно до частини п`ятої статті 286 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено та як слідує із постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК №2217344 від 08 березня 2020 року, 08 березня 2020 року о 23:45 год. в м. Тернопіль по вул. Слівенська, 3 водій керував транспортним засобом без чинного страхового полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або без чинного внутрішнього електронного договору обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, чим порушив п.2.1.г ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.126 КУпАП України, та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень. Суд першої інстанції в позові відмовив з тих підстав, що прийнята відповідачем постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є обґрунтованою, прийнятою з повним та всебічним з`ясуванням усіх обставин справи. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Відповідно до частини 1 статті 126 КУпАП, в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Об`єктом правопорушення, передбаченого частиною 1 вказаної статті, є встановлений порядок отримання права на керування транспортним засобом, а також суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Об`єктивна сторона правопорушення - це формальний склад керування транспортними засобами особою, яка, зокрема, не пред`явила для перевірки поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Суб`єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, є вина у формі прямого умислу. Суб`єктами правопорушень, є особи, які здійснюють керування транспортними засобами. Тобто, склад адміністративного правопорушення передбаченого частиною 1 статті 126 КУпАП включає не лише керування транспортним засобом за відсутності поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а й у випадку відмови пред`явити такий на законну вимогу посадові особи Національної поліції для перевірки. Отже, сама по собі наявність такого полісу не звільняє від відповідальності, встановленої вказаною статтею, у випадку його не пред`явлення. Згідно з підпунктом «ґ» пункту 2.1 Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення). Пунктом 2.4 Правил дорожнього руху встановлено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також, пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. Пунктом 1.10 Правил дорожнього руху встановлено, що: власник транспортного засобу - фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі; учасник дорожнього руху - особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин, велосипедист, а також особа, яка рухається в кріслі колісному. Згідно з пунктами 1.3 та 1.9. Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до положень статті 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII, в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови, водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Згідно з частиною 1 статті 37 вказаного Закону забороняється експлуатація транспортних засобів, у випадках, передбачених законодавством, без чинного на території України поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»). Пунктом 21.3 статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV (далі - Закон №1961-IV) встановлено, що при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов`язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред`являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті (відповідними підрозділами Національної поліції - п.21.2), на їх вимогу. Обов`язок укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності (внутрішній договір страхування, міжнародний договір страхування, міжнародний договір «Зелена картка») щодо транспортних засобів, зареєстрованих на території іноземних держав, встановлено статтею 17 Закону №1961-IV. Відповідно до пункту 21.4 статті 24 Закону №1961-IV у разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом. Згідно з статтею 53 Закону №1961-IV посадові особи відповідних підрозділів Національної поліції, що мають право здійснювати контроль за дотриманням правил дорожнього руху, перевіряють документи водія транспортного засобу, які підтверджують наявність чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Отже, положеннями статті 53 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено право органів Національної поліції перевіряти наявність чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а пунктом 21.3 статті 21 вказаного Закону, підпунктами 2.1, 2.4 Правил дорожнього руху встановлено обов`язок водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такий поліс. Таким чином, забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, водій транспортного засобу повинен мати при собі такий поліс та на вимогу працівника поліції пред`явити цей поліс для перевірки. З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що за вказаних обставин, при вирішені питання щодо правомірності винесення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАК №2217344 від 08.03.2020 та притягнення позивача до відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 126 КУпАП, визначальним є встановлення факту пред`явлення чи не пред`явлення полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Керування транспортним засобом за відсутності при собі або не пред`явлення для перевірки полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є самостійним складом правопорушення. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 21.12.2018 (справа №175/1224/16-а), від 16.05.2018 (справа №750/7242/16-а), від 08.11.2018 (справа №545/1792/16-а). Щодо аргументів апелянта щодо відсутності правових підстав у відповідача для зупинки транспортного засобу, то суд апеляційної інстанції зауважує, що такі не мають відношення до обов`язку водія транспортного засобу мати при собі та пред`явити на вимогу поліцейського для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 Правил дорожнього руху, зокрема, чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Поліс обов`язкового страхування цивільної відповідальності входить до комплексу обов`язкових документів, які дають право керування транспортним засобом на рівні з посвідченням водія та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для притягнення позивача до відповідальності за порушення ним ч. 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись статтями 243, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2020 року у справі №607/5080/20 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена в касаційному порядку. Головуючий суддя З. М. Матковська судді Н. В. Бруновська І. В. Глушко Повне судове рішення складено 16.09.2020р.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»