Постанова 4801 № 130/2001/17

Справа № 130/2001/17 Провадження № 22-ц/801/1749/2020 Категорія: 96 Головуючий у суді 1-ї інстанції Вернік В. М. Доповідач:Міхасішин І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2020 рокуСправа № 130/2001/17м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М., з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу №130/2001/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області, про встановлення факту, що має юридичне значення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 грудня 2018 року, повний текст якого складено 28 грудня 2018 року, ухвалене у складі судді Верніка В.М., встановив: В серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області про встановлення факту, що має юридичне значення та зобов`язання вчинити дії. Позовні вимоги мотивовано тим, що вона з моменту народження ІНФОРМАЦІЯ_1 по теперішній час проживає за адресою АДРЕСА_1 , але деякий час була зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , однак вказане приміщення не придатне для проживання, оскільки не забезпечене центральним опаленням, каналізацією та світлом, стіни дерев`яні. Фактичне місце її проживання є квартира за адресою АДРЕСА_1 , де 1/15 частина цієї квартири належить її матері ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, а також ОСОБА_2 згідно заповіту її батька ОСОБА_4 належить 1/3 частина вказаної квартири, право на яку не оформлене. Факт її проживання в спірній квартирі підтверджується довідкою № 22 від 16 лютого 2017 року виданою ОСОБА_4 , а також актом від 17 лютого 2017 року, складеним КП «Жмеринкакомунсервіс». На підставі вище викладеного, позивач просила встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 з 22 жовтня 1991 року по теперішній час у квартирі, за адресою АДРЕСА_1 . Зобов`язати виконавчий комітет Жмеринської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17 січня 2018 року, на підставі заяви представника позивача адвоката Семенюка І.В. про зменшення позовних вимог, закрито провадження в частині позовних вимог про зобов`язання виконавчого комітету Жмеринської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .. Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 грудня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту постійного проживання у квартирі за адресою АДРЕСА_1 з 1991 року до теперішнього часу, оскільки встановлено, що її проживання у вказаному житловому приміщенні мало періодичний характер, відповідна тривалість цих періодів належно не визначена суб`єктом звернення. Постановою Вінницького апеляційного суду від 07 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області про встановлення факту, що має юридичне значення, закрито. Постановою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року постанову Вінницького апеляційного суду від 07 березня 2019 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. В постанові від 05 серпня 2020 року колегія суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що згідно з статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Таким чином, закриваючи апеляційне провадження у справі апеляційний суд вказаних вимог не врахував та не встановив мету встановлення позивачем факту, що має юридичне значення, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що ціль позовної заяви досягнута. 31 серпня 2020 року цивільна справа надійшла до Вінницького апеляційного суду. В апеляційній скарзі ОСОБА_5 вказує, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд помилково дійшов до висновку, про те, що вона проживала у квартирі АДРЕСА_3 , оскільки вказана квартира не відповідає умовам придатним для життя, а саме відсутнє опалення, водопостачання, газ, каналізація. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу від відповідачів не надходив. В судовому засіданні представник позивача- адвокат Семенюк І.В. апеляційну скаргу підтримав з посиланням на викладені в ній обставини. Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу визнала, просила її задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Кучер В.М. в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги. Вважали доведеними обставини встановлені судом першої інстанції. Просили рішення суду залишити без змін. Суд, апеляційної інстанції переглянув справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вищевказаним вимогам закону. Так, по справі встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , позивач ОСОБА_1 ( дошлюбне прізвище ОСОБА_6 ) народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 батьками якої в актовому записі про народження записані: мати ОСОБА_2 , батько ОСОБА_7 . Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , 26 квітня 2016 року позивач ОСОБА_7 зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 та змінила прізвище на ОСОБА_9 . ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_10 мати відповідачів у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 грудня 2020 року майно, що залишилося після смерті ОСОБА_10 , а саме 1/3 частки трьох кімнатної квартири АДРЕСА_4 успадкували її доньки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . ОСОБА_7 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/15 частки цієї квартири. 28 квітня 2014 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповідав усе своє майно дочці ОСОБА_2 , яка є відповідачкою у справі. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 . Згідно з особовим рахунком на квартиру АДРЕСА_1 станом на 15 лютого 2017 року у відомостях про проживаючих зазначено: ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_2 та ОСОБА_11 вибули 13 жовтня 1999 року; ОСОБА_3 та ОСОБА_12 проживають. Наведені обставини встановлені судовим рішенням у цивільній справі № 130/744/17 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення(т.1 а.с. 6-8). Згідно із статтею 17 ЦК України (1963 року) місцем проживання визнається те місце, де громадянин постійно або переважно проживає. Місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п`ятнадцяти років, або громадян, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів. Згідно із частиною другою статті 29 ЦК України (2004 року) Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Позивач ОСОБА_1 (дошлюбне ОСОБА_6 ) досягла чотирнадцяти років ІНФОРМАЦІЯ_4 . Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 06 грудня 2012 року у справі № 205/3153/2012 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_11 до Жмеринської міської ради про визнання права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 за набувальною давністю, за зустрічним позовом про виселення було вирішено про задоволення первісного позову та відмову у зустрічному позові. Судом було встановлено, що ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_13 зареєстровані і проживають у цій квартирі з 1995 року. ОСОБА_7 належним чином сплачує комунальні послуги, приймає участь у витратах на утримання будинку. Перед заселенням зробила в квартирі ремонт (т.1 а.с. 87-88). Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 17 січня 2013 року рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 06 грудня 2012 року в частині задоволення первісного позову скасовано і ухвалено нове про відмову у позові з посиланням на недоведеність факту добросовісного заволодіння майном. В частині відмови у зустрічному позові про виселення рішення суду залишено без змін (т.1 а.с. 89-90). Факт участі ОСОБА_11 ( ОСОБА_9 ) в якості позивачки за первісним позовом та відповідачки за зустрічним позовом у зазначеній цивільній справі № 205/3153/2012 свідчить про те, що вона обґрунтовано вважала своїм постійним місцем проживання саме квартиру АДРЕСА_3 у період з 1995 року по час ухвалення останнього судового рішення у цій справі від 17 січня 2013 року. Відповідно до частини п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Та обставина, що ОСОБА_7 та її донька ОСОБА_11 ( ОСОБА_9 ) 10 серпня 2009 року зверталися до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області з позовом до Жмеринської міської ради про визнання права користування жилим приміщенням та укладення договору найму жилого приміщення на квартиру АДРЕСА_3 (т.1 а.с. 31) визнана учасниками справи. Згідно із частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Вже після завершення 17 січня 2013 року розгляду цивільної справи 205/3153/2012, позивачка ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_6 ) разом із матір`ю ОСОБА_7 заселились у квартиру АДРЕСА_1 , що стало підставою позову ОСОБА_3 до них про припинення права власності на 1/15 частки квартири, визнання права власності на 1/15 частки квартири та усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом примусового виселення. Листом виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області від 20 січня 2017 року за № Ш-1/1 відмовлено у задоволені заяви ОСОБА_2 від 06 січня 2017 року про реєстрацію місця проживання доньки ОСОБА_11 у квартирі АДРЕСА_1 за відсутності згоди співвласника квартири ОСОБА_3 (т.1 а.с. 33-34). Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25 червня 2014 року залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 28 серпня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено (т.1 а.с. 60-63). У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_11 ( ОСОБА_9 ) про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення та стягнення моральної шкоди (справа № 130/2053/15-ц). Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 26 лютого 2016 року ОСОБА_3 в частині усунення перешкод в користуванні квартирою позов задоволено. В частині стягнення моральної шкоди позов задоволено частково в сумі 1 000 грн (т.1 а.с. 74-78). Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2016 року рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 26 лютого 2016 року змінено. В задоволені позову в частині стягнення моральної шкоди відмовлено. В решті рішення залишено без змін (т.1 а.с. 79-80). Згідно довідки ТОВ «УКРПРОМДЕТАЛЬ» від 09 жовтня 2015 року за № 5-Д , що знаходиться у місті Харкові, ОСОБА_11 дійсно працює в ТОВ «УКРПРОМДЕТАЛЬ» з 01 жовтня 2015 року на посаді токаря-напівавтоматника дільниці верстатів з автоматичним і напівавтоматичним керуванням (т.1 а.с. 82). Згідно із довідкою виданою керівником правління ОСББ 30 вересня 2015 року ОСОБА_11 проживає у місті Чугуєве Харківської області у квартирі АДРЕСА_6 разом із ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 83). Допитані судом першої інстанції ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 в своїх поясненнях зазначали, що позивачка ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_6 ) постійно проживає у квартирі АДРЕСА_1 з дня свого народження по теперішній час. Проте під час допиту зазначені свідки не могли назвати джерела своєї обізнаності щодо повідомлених ними обставин. Відповідно до частини першої статті 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Отже, оцінюючи докази суд першої інстанції обґрунтовано відхилив як доказ показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 . Згідно з актами складеними 03 листопада 2015 року, 17 лютого 2017 року, 08 серпня 2017 року працівниками КП «Жмеринкакомунсервіс» встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані але не проживають ОСОБА_3 та ОСОБА_12 . Фактично проживають без реєстрації ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 (т.1 а.с. 47,48,53). Проте, особи які складають акт не уповноважені законом робити висновки за встановленими ними фактами. У разі відсутності зареєстрованих у квартирі громадян на час складання акту, можливо лише констатувати саме цей факт. Згідно із статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Також по справі встановлено , що згідно із договором дарування від 02 листопада 2017 року позивач ОСОБА_1 отримала у приватну власність 1/15 частки квартири АДРЕСА_7 (т.1 а.с. 110-11). 03 листопада 2017 року ОСОБА_1 була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_7 , що підтверджується відміткою у її паспорті громадянина України (т.1 а.с. 112 на звороті). З огляду на викладене, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції і в тій частині, що за період з 2013 року і до 02 листопада 2017 року, тобто до часу набуття позивачкою ОСОБА_1 права власності на 1/15 частки трьох кімнатної квартири АДРЕСА_4 , відсутні підстави які б вказували на те, що позивачка ОСОБА_1 постійно проживає у цій квартирі. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що при ухвалені рішення судом першої інстанції не були враховані положення Конвенції «Про права дитини», норми Закону України «Про охорону дитинства» з огляду на встановлені у справі обставини є безпідставними. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Отже, висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачкою ОСОБА_1 факту постійного проживання в квартирі АДРЕСА_7 з дня її народження по час звернення до суду є законним і обґрунтованим. Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції слід віднести за рахунок позивача. Враховуючи наведене та керуючись статтями 367, 368, 375, 381 384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 грудня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: /підпис/ І.В. Міхасішин Судді: /підпис/ Ю.Б. Войтко /підпис/ І.М. Стадник Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду Помічник судді К.М. Фещук 15.09.2020