Постанова Вінницький апеляційний суд № 130/1091/25

Справа № 130/1091/25 Провадження № 22-ц/801/464/2026 Категорія: Головуючий у суді 1-ї інстанції Грушковська Л. Ю. Доповідач:Войтко Ю. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2026 рокуСправа № 130/1091/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б., суддів Матківської М. В., Стадника І. М., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Опанасюк Павло Павлович, на ухвалу Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 грудня 2025 року про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, постановлену під головуванням судді Грушковської Л.Ю. в м. Жмеринка Вінницька область, у цивільній справі № 130/1091/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Жмеринської міської ради про встановлення місця проживання дитини, встановив: Короткий зміст позовних вимог У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Жмеринської міської ради про встановлення місця проживання дитини. Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 16.10.2025 визначено місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн. 18 листопада 2025 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Опанасюк П .П. звернувся до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області з заявою, в якій просив ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті професійної правничої допомоги, в сумі 8000 гривень. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. Суд відмовив у стягненні витрат на правничу допомогу, оскільки позивач не заявив вимогу про їх розподіл до закінчення судових дебатів і не повідомив суд про намір подати підтвердні докази у п`ятиденний строк після ухвалення рішення. Саме зазначення орієнтовної суми витрат у описовій частині позову без відповідної вимоги та заяви не є достатньою підставою для їх відшкодування. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У грудні 2025 року адвокат Опанасюк П. П., який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 30 грудня 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Войтко Ю. Б., судді: Матківська М. В., Стадник І. М. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 02 січня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 січня 2026 року, після усунення недоліків відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 січня 2026 року справу призначено до розгляду на 03 лютого 2026 року о 12:00 год з повідомленням сторін. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права та безпідставно відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу. Скаржник зазначає, що позивачем було належним чином виконано вимоги п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, оскільки у позовній заяві прямо вказано розмір понесених судових витрат, а саме: 1 211,20 грн судового збору за вимогу немайнового характеру та 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, до позовної заяви були долучені належні та допустимі докази, які підтверджують фактичне понесення зазначених витрат станом на момент звернення до суду. На думку апелянта, за таких обставин суд першої інстанції був зобов`язаний вирішити питання про розподіл усіх заявлених і підтверджених судових витрат під час ухвалення рішення по суті спору. Не вирішення цього питання свідчить про неповноту судового рішення та є підставою для ухвалення додаткового рішення відповідно до ст. 270 ЦПК України. Апеляційна скарга також акцентує увагу на неправильному тлумаченні судом положень ст. 134, ч. 8 ст. 141 та ст. 246 ЦПК України. Зокрема, обов`язок заявляти про намір подати докази судових витрат до закінчення судових дебатів та подати такі докази у п`ятиденний строк після ухвалення рішення виникає лише у випадку, коли сторона не мала можливості подати ці докази раніше. У даній же справі позивач уже на стадії подання позову повідомив суд про фактичне понесення витрат на правничу допомогу та підтвердив це відповідними документами. Отже, на переконання апелянта, відсутні правові підстави вважати, що позивач не заявив про судові витрати або порушив порядок їх підтвердження. Відмова суду першої інстанції у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення є формалістичною, не відповідає змісту процесуальних норм та призвела до порушення права позивача на відшкодування понесених судових витрат. Позиція учасників справи у судовому засіданні Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Опанасюк П. П. подав суду заяву про розгляд справи за відсутності апелянта. Відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлявся судом про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився. Згідно рекомендованого повідомлення адресат відсутній за місцем проживання, про зміну адреси суд не повідомив. Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Жмеринської міської ради повідомлявся судом про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомив. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи. Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу Сторони не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Позиція суду апеляційної інстанції Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення учасників судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції не відповідає. Згідно із частиною першою статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Тобто, процесуальним законом визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення, однією з яких є не вирішення питання про судові витрати разом з ухваленням судового рішення у справі (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України). За загальним правилом, у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі, процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також окремих процесуальних питань, зокрема, розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку статті 270 ЦПК України. Вказаний висновок викладено у постанові (додатковій) Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 447/3950/21. Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (постанова Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також не вирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу. Для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура. Забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються адвокатом, за винятком випадків, установлених законом. Витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом (стаття 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року). Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до п.9 ч.3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду першої інстанції з позовною заявою, позивач дотримався вимог пункту 9 частини третьої статті 175 ЦПК України та прямо зазначив у позові розмір понесених судових витрат. Зокрема, у позовній заяві було вказано, що витрати позивача складаються із судового збору у розмірі 1 211,20 грн за вимогу майнового характеру, а також витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн. Крім того, разом із позовною заявою позивач надав рахунок на оплату гонорару адвоката на суму 8 000,00 грн та платіжну інструкцію, що підтверджує сплату зазначеної суми за надання професійної правничої допомоги. Отже, вже на стадії відкриття провадження у справі суд першої інстанції був належним чином повідомлений як про розмір заявлених судових витрат, так і про їх фактичну сплату, що виключало будь-яку невизначеність щодо обсягу та характеру таких витрат. Суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання (постанова КЦС ВС від 14.11.2024 № 161/629/23 (61-17343св23)). Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 16 жовтня 2025 року позов було задоволено частково: суд визначив місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_1 , а також стягнув з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211,20 грн. Водночас, ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції не вирішив питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, незважаючи на те, що такі витрати були прямо зазначені у позовній заяві та підтверджені доданими доказами, наявними в матеріалах справи. Зазначення у позовній заяві розміру витрат на правничу допомогу відповідає вимогам пункту 9 частини третьої статті 175 ЦПК України та свідчить про реалізацію позивачем свого процесуального права на заявлення судових витрат. При цьому надання разом із позовом документів, що підтверджують оплату правничої допомоги, свідчить не лише про намір стягнути такі витрати, а й про їх фактичне понесення, що повністю узгоджується з положеннями статей 133 та 137 ЦПК України. За таких обставин суд першої інстанції мав усі правові підстави та процесуальний обов`язок вирішити питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу одночасно з ухваленням рішення по суті спору. Не вирішення цього питання призвело до ухвалення судового рішення з порушенням принципу повноти судового розгляду, що прямо суперечить вимогам статті 141 ЦПК України, яка покладає на суд обов`язок розподілу судових витрат залежно від результатів розгляду справи. Посилання суду першої інстанції на положення частини восьмої статті 141 та статті 246 ЦПК України як на підставу для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення є помилковим, оскільки наведені норми регулюють виключно випадки, коли сторона не мала можливості подати докази судових витрат до ухвалення рішення суду. У даній же справі такі докази були подані завчасно, разом із позовною заявою, а тому застосування зазначених норм до спірних правовідносин є безпідставним. Фактично суд першої інстанції ототожнив обов`язок заявити судові витрати із необхідністю подання окремої процесуальної заяви про їх розподіл до закінчення судових дебатів, що не передбачено нормами цивільного процесуального законодавства у випадку, коли відповідні витрати вже заявлені та підтверджені належними доказами. Такий підхід є надмірно формалістичним, суперечить завданню цивільного судочинства, визначеному статтею 2 ЦПК України, та порушує принципи змагальності й справедливого судового розгляду. Крім того, неврахування судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу, фактично понесених позивачем та підтверджених матеріалами справи, призвело до порушення права сторони на компенсацію судових витрат у разі задоволення позову, що не відповідає змісту процесуальних гарантій, закріплених у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у взаємозв`язку з нормами національного процесуального права. Таким чином, у порушення вимог статей 133, 137, 141 ЦПК України, суд залишив поза увагою питання про розподіл усіх понесених позивачем судових витрат, що свідчить про неповноту судового рішення та є підставою для ухвалення додаткового рішення. Саме з метою усунення зазначеної неповноти позивач звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, однак ухвалою від 05 грудня 2025 року у задоволенні цієї заяви було безпідставно відмовлено, що, у свою чергу, порушує принципи повного та справедливого судового розгляду і не відповідає завданню цивільного судочинства. З наведених вище підстав, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином матеріали справи та заяву про ухвалення додаткового рішення, порушив норми процесуального права, у зв`язку з чим зробив передчасний та помилковий висновок про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, що привело до порушення права позивача. Апеляційний суд звертає увагу на те, що заявником в апеляційній скарзі було порушено питання про ухвалення додаткового рішення безпосередньо судом апеляційної інстанції. Водночас у даному випадку питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу не було предметом вирішення по суті судом першої інстанції, а тому не могло бути предметом самостійного вирішення судом апеляційної інстанції. Разом із тим, відповідно до положень статті 374 ЦПК України, апеляційний суд не наділений повноваженнями ухвалювати додаткове рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу про відмову в ухваленні додаткового рішення, оскільки ухвалення додаткового рішення у справі віднесено до компетенції суду, який ухвалив основне рішення. За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими, а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню шляхом направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду в частині вирішення питання ухвалення додаткового рішення у справі. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно зі статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржувану ухвалу суду першої інстанції слід скасувати, а справу направити в суд першої інстанції для продовження розгляду питання про ухвалення додаткового рішення у справі, при цьому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Опанасюк Павло Павлович задовольнити частково. Ухвалу Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 грудня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду в частині вирішення питання ухвалення додаткового рішення у справі. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко Судді: М. В. Матківська І. М. Стадник