Постанова 4801 № 130/1165/20

Справа № 130/1165/20 Провадження № 22-ц/801/1872/2021 Категорія: 10 Головуючий у суді 1-ї інстанції Вернік В. М. Доповідач:Матківська М. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2021 рокуСправа № 130/1165/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі: Головуючого: Матківської М. В. Суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В. Секретар: Кузьменко Б. І. За участю: представника позивачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - адвоката Смірнова С. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 грудня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Житомирської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, Рішення ухвалив суддя Вернік В. М. Рішення ухвалено о 10.03 год в м. Жмеринці Вінницької області Повний текст рішення складено 28 травня 2021 року, Встановив: В червні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Житомирської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, мотивуючи свої вимоги тим, що вони з 1973 року фактично та з 25 лютого 1981 року юридично (що підтверджується відповідним штампом в домовій книзі) до цього часу проживають в будинку АДРЕСА_1 . Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 03 січня 1952 року Жмеринською державною нотаріальною конторою та зареєстрованого в реєстрі за № 40, спадкоємцями майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , до складу якого увійшла половина домоволодіння з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних частках. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 03 березня 1977 року Жмеринською державною нотаріальною конторою та зареєстрованого в реєстрі за № 1-402, спадкоємцем майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , до складу якого увійшла 1/4 частка житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 , є позивач ОСОБА_1 . Згідно договору дарування від 02 липня 1998 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_2 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною службових будівель по АДРЕСА_1 . Таким чином, у власності позивачів на сьогоднішній день перебуває 3/4 частини зазначеного житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, а решта 1/4 частина перебуває у власності ОСОБА_5 , яка є тіткою позивача ОСОБА_1 (рідна сестра його батька). З часу набуття ОСОБА_5 права власності на 1/4 частину спірного будинку вона в будинку не проживала, за вказаною адресою зареєстрована не була та жодного разу не заявляла про свої права на цей будинок і все своє життя проживала у м. Житомирі, де і померла у 1979 році. Чоловік та син ОСОБА_5 померли через декілька років після її смерті, а донька проживає за кордоном, зв`язок з нею відсутній і позивачам не відомо, чи жива вона на сьогодні. Позивач ОСОБА_1 почав проживати у спірному будинку у 1970 році, коли переїхав на постійне місце проживання до баби ОСОБА_4 з с. Прилуки Брюховецького району Львівської області. У 1973 році він одружився на ОСОБА_2 , яка після одруження переїхала проживати до цього ж будинку. Тобто, майже все свідоме життя позивач ОСОБА_1 користується спірним житловим будинком, а з 1975 року після смерті баби ОСОБА_4 , будинком та господарськими спорудами користується виключно родина позивачів, вони сплачують комунальні послуги, добросовісно та відкрито користуються цим майном. За життя ОСОБА_5 заявляла про те, що своєю часткою у спірному будинку вона не має наміру користуватись та обіцяла приїхати до м. Жмеринки з метою оформлення договору дарування 1/4 частки будинку ОСОБА_7 , однак через важку тривалу хворобу цього не зробила. Спадкоємці щодо майна померлої ОСОБА_5 відсутні, а тому належним відповідачем у цій справі є орган, уповноважений управляти майном за місцем відкриття спадщини - Житомирська міська рада. Позивачі постійно проживають у спірному житловому будинку, сплачують комунальні та всі інші витрати, пов`язані з утриманням майна, проводять поточні та капітальні ремонти. Вони добросовісно заволоділи та понад 10 років продовжують відкрито, безперервно володіти 1/4 часткою спірного житлового будинку з господарськими спорудами, яка належала за життя ОСОБА_5 . Жодні її спадкоємці або інші особи, в тому числі представники органів влади та місцевого самоврядування, до позивачів не зверталися та претензій щодо прав на спірний житловий будинок не висловлювали. На момент заволодіння будинком позивачі не знали, що право власності на будинок перебуває у власності різних осіб, оскільки частки будинку не виділені в натурі і баба ОСОБА_4 завжди говорила, що будинок належить їй. У зв`язку з цим позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати за ними в рівних частинах право власності за набувальною давністю на 1/4 частину житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель по АДРЕСА_1 . Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 грудня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Житомирської міської ради про визнання в рівних частинах за ними права власності на 1/4 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю - відмовлено. В апеляційній скарзі позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , пославшись на неповне дослідження судом першої інстанції зібраних у справі доказів, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати та винести постанову про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що висновок суду першої інстанції про те, що Житомирська міська рада не є належним відповідачем у цій справі, який фактично покладено в основу відмови у задоволенні позовних вимог, вказує на повне нівелювання завдань цивільного судочинства, відсутність поваги суду до учасників, які звернулися до суду за захистом своїх прав, свобод чи інтересів, зважаючи на те, що залучення позивачами до участі у справі відповідачем Житомирської міської ради відбулось на виконання вимоги суду першої інстанції в ухвалі від 09 червня 2020 року про залишення позовної заяви без руху; хоча у первісно поданій позовній заяві відповідачем було правильно зазначено - Жмеринську міську раду Вінницької області, на території якої розташоване спірне нерухоме майно. Крім того, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду першої інстанції, який виконується під час розгляду справи. Також зазначили, що рішення суду ґрунтується на припущеннях щодо того, що спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняли її чоловік, як пережилий з подружжя, та фізична особа ОСОБА_8 , які проживали з померлою за однією адресою, оскільки обставина прийняття спадщини ОСОБА_8 не підтверджується матеріалами справи. Крім того, судом першої інстанції безпідставно не враховано, що на момент заволодіння будинком позивачі не знали, що право власності на будинок перебуває у власності різних осіб, в тому числі - у ОСОБА_5 , а знали, що будинок повністю належить ОСОБА_4 , і тільки після смерті останньої ОСОБА_5 повідомила ОСОБА_1 , що їй належить право власності на 1/4 частину будинку, але він їй не потрібен, а тому вона через рік-два приїде до м. Жмеринки з метою оформлення договору дарування своєї частки у будинку ОСОБА_1 . Відповідач Житомирська міська рада відзиву на апеляційну скаргу позивачів не надала. В судовому засіданні представник позивачів підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити. Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, надіслав клопотання про розгляд справи у його відсутності. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивачів, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що є недоведеними стороною позивача підстави пред`явлення позову до Житомирської міської ради, оскільки цей орган місцевого самоврядування міг бути належним відповідачем у цій справі за умови відсутності інших спадкоємців після смерті ОСОБА_5 , неприйняття ними спадщини або їх відсторонення від спадщини, чого позивачами не доведено і по справі не встановлено; а також в ході судового розгляду встановлено, що володіння позивачами спірною часткою будинковолодіння не має ознак добросовісності, як передбаченої законом обов`язкової умови набуття права власності за набувальною давністю, оскільки вони знали, що власником цієї 1/4 частки будинку є ОСОБА_5 , яка щонайменше була зазначена в одному з правовстановлюючих документів, наданих суду, а також вони не були позбавлені можливості дізнатись про правонаступників померлої ОСОБА_5 за правом спадкування, відсутність яких належно не доведена, а тому позивачі не могли не знати про те, що володіють чужим майном. Апеляційний суд вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. Судом встановлено, що місце проживання позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які з 13 січня 1973 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 25 лютого 1981 року та 26 лютого 1981 року відповідно (а. с. 17, 18, 19, 20-21, 22). Згідно копії свідоцтва про право на спадщину від 03 січня 1952 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є власниками половини домоволодіння по АДРЕСА_1 в рівних долях, як спадкоємці померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , право власності яких на 1/2 частку вказаного домоволодіння зареєстровано 19 січня 1952 року (а. с. 23). Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 березня 1977 року позивач ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 успадкував 1/4 частку житлового будинку з господарськими побудовами по АДРЕСА_1 , право власності на яку за ним зареєстровано 05 березня 1977 року (а. с. 24). Згідно копії договору дарування від 02 липня 1988 року ОСОБА_6 подарувала позивачу ОСОБА_2 1/2 частину жилого будинку з відповідною часткою службових будівель по АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_2 на таку частку зареєстровано 20 січня 1990 року (а. с. 25). Згідно довідки КП «Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації» від 23 березня 2020 року № 71, станом на 31 грудня 2012 року у відповідності до матеріалів інвентаризаційної справи № 984 право власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований по АДРЕСА_1 зареєстровано: 05 березня 1977 року - 1/4 частка за ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 березня 1977 року; 20 березня 1952 року - 1/4 частка за ОСОБА_5 , на підставі свідоцтва про право на спадщину від 03 січня 1952 року; 20 січня 1990 року - 1/2 частка за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 02 липня 1988 року (а. с. 26). Згідно довідки Квартального комітету «Калинка» від 25 лютого 2020 року № 15, по АДРЕСА_1 проживають та зареєстровані ОСОБА_2 та її чоловік ОСОБА_1 ; ОСОБА_5 за вказаною адресою не проживала і не була зареєстрована, відомості про місце її проживання та знаходження не відомі (а. с. 27). Із копій розрахункових книжок по сплаті комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 та копій квитанцій вбачається, що оплату наданих послуг здійснював позивач ОСОБА_1 (а. с. 28-32). Із копії домової книги для прописки (реєстрації) громадян, які проживають у будинку АДРЕСА_1 вбачається, що за вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_1 - з 25 лютого 1981 року та ОСОБА_2 - 26 лютого 1981 року (а. с. 33, 34). Відповідно до Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 19 червня 2020 року № 00026740141 ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Житомирі; місце проживання її зазначено: АДРЕСА_2 ; сімейний стан померлої - перебувала у шлюбі. У цьому витягу також зазначено, що заявником є ОСОБА_8 , АДРЕСА_2 (а. с. 80). Згідно повідомлення Житомирського обласного державного нотаріального архіву від 02 вересня 2020 року № 1943, перевіркою по алфавітним книгам спадкових справ Першої, Другої та Третьої житомирської державної нотаріальної контори за 1979-2007 роки встановлено, що спадкова справа до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 не заводилась (а. с. 98). Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Згідно з частинами першою, четвертою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, за яким право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісній строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і за таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Для нерухомого майна тривалість володіння складає десять років. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності. При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17247/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 лютого 2021 року у справі № 607/21758/19 (провадження № 61-18513св20), від 11 березня 2021 року у справі № 552/1033/20 (провадження № 61-12820св20), від 15 березня 2021 року у справі № 205/8125/17 (провадження № 61-18163св19). За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Із наданих позивачами на підтвердження позовних вимог документів встановлено, що позивач ОСОБА_1 набув право власності на 1/4 частину спірного житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 березня 1979 року. Позивач ОСОБА_2 набула право власності на 1/2 частину зазначеного житлового будинку з відповідною часткою службових будівель на підставі договору дарування від 02 липня 1988 року. Таким чином, позивачі володіють майном на підставі певного юридичного титулу, що виключає застосування набувальної давності, оскільки позивачі володіють майном як співвласники: ОСОБА_1 - на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, ОСОБА_2 - на підставі договору дарування. Крім того, місце проживання ОСОБА_2 у спірному будинку було зареєстровано ще 26 лютого 1981 року, тобто з цього часу на відповідній правовій підставі вона набула право користування спірним житловим будинком. При цьому позивачі достовірно знали, що вони є співвласниками будинку і користуються ним саме як співвласники на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та договору дарування і реалізують своє право власності відповідно до належної їм частки у справі спільної часткової власності. В той же час добросовісність володіння, яка є передумовою для визнання права власності на майно за набувальною давністю, передбачає, що особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Обґрунтовуючи позовні вимоги та доводи апеляційної скарги позивачі зазначили, зокрема про те, що у квітні 1975 року після поховання баби позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 йому стало відомо від ОСОБА_5 про те, що їй належить право власності на 1/4 частину спірного житлового будинку, однак він їй не потрібен і вона планувала згодом оформити договір дарування своєї частки ОСОБА_1 , проте не зробила цього через тривалу важку хворобу. Тобто позивачі були обізнані про власника 1/4 частини спірного житлового будинку, яка є предметом спору та на яку вони просять визнати за ними право власності за набувальною давністю, а тому не можна вважати володіння позивачами зазначеною частиною будинку, що залишилась після смерті ОСОБА_5 , добросовісним. Доводи позивачів про те, що ОСОБА_1 почав проживати у спірному будинку у 1970 році, коли переїхав на постійне місце проживання до баби ОСОБА_4 , а ОСОБА_2 - з 1973 року з часу одруження із ОСОБА_1 і на момент заволодіння будинком вони не знали, що право власності на спірний будинок перебуває у власності різних осіб, оскільки були впевнені, що власником будинку була лише баба ОСОБА_4 , не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування рішення суду, оскільки згідно наданих позивачами доказів місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 25 лютого 1981 року та 26 лютого 1981 року відповідно. Позивач ОСОБА_1 набув право власності на 1/4 частку спірного будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 березня 1977 року, а позивач ОСОБА_10 набула право власності на 1/2 частку цього будинку на підставі договору дарування від 02 липня 1988 року. Тобто на той час позивачам було відомо, що вони є співвласниками 1/4 та 1/2 часток спірного житлового будинку, відповідно, та що власником іншої 1/4 частки будинку була ОСОБА_5 . Доказів добросовісного заволодіння позивачами спірним житловим будинком у 1970 році ОСОБА_1 та у 1973 році ОСОБА_2 , коли, як зазначено позивачами в обґрунтування позову та в доводах апеляційної скарги, їм ще не було відомо, що власником спірної 1/4 частки житлового будинку є ОСОБА_5 , матеріали справи не містять. Надані позивачами на підтвердження позовних вимог копії розрахункових книжок по сплаті комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 та копії квитанцій підтверджують оплату наданих послуг позивачем ОСОБА_1 у 2019 - 2020 роках. Таким чином позивачі не довели наявності підстав для набуття права власності на спірну частину житлового будинку за набувальною давністю. Тривалий час проживання, відкритість володіння, утримання спірного житлового будинку позивачами не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог з підстав, передбачених статтею 344 ЦК України. За наведених обставин апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, передбачених статтею 344 ЦК України, для визнання за позивачами права власності на спірну частку житлового будинку за набувальною давністю. Також не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про безпідставність відмови в задоволенні позову з тієї підстави, що Житомирська міська рада не є належним відповідачем у цій справі, оскільки залучення позивачами до участі у справі відповідачем Житомирської міської ради відбулось на виконання вимоги суду першої інстанції в ухвалі від 09 червня 2020 року про залишення позовної заяви без руху, хоча у первісно поданій позовній заяві відповідачем було правильно зазначено - Жмеринську міську раду Вінницької області, на території якої розташоване спірне нерухоме майно і яка мала б бути належним відповідачем у справі. Згідно роз`яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 13 постанови «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5, відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. По справі встановлено, що власником спірної частки житлового будинку була ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Житомирі. Після її смерті відкрилась спадщина на належне їй майно, в тому числі і на спірну 1/4 частку житлового будинку, а тому належним відповідачем у цій справі мають бути спадкоємці ОСОБА_5 . Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі зазначили, зокрема, що чоловік та син ОСОБА_5 померли через декілька років після її смерті, а донька виїхала за кордон і чи жива вона на даний час їм не відомо. Жодних доказів щодо відсутності спадкоємців після смерті ОСОБА_5 позивачі суду першої інстанції не надали. Надана на запит суду першої інстанції відповідь Житомирського обласного державного нотаріального архіву від 02 вересня 2020 року № 1943, за змістом якої перевіркою по алфавітним книгам спадкових справ Першої, Другої та Третьої житомирської державної нотаріальної контори за 1979-2007 роки встановлено, що спадкова справа до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 не заводилась (а. с. 98), на яку позивачі посилаються в доводах апеляційної скарги, не є беззаперечним доказом відсутності спадкоємців ОСОБА_5 , зважаючи на те, що позивачам відомо, що на час її смерті були живими чоловік та син ОСОБА_5 , про що позивачі зазначили у позовній заяві. Доказів щодо неприйняття спадщини після смерті ОСОБА_5 її чоловіком, сином та дочкою, які могли прийняти спадщину після її смерті шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном відповідно до статті 549 ЦК УРСР 1963 року, чинної на час відкриття спадщини, та доказів щодо відсутності спадкоємців після смерті чоловіка та сина ОСОБА_5 позивачі суду не надали. Позивачі, як володільці майна, повинні бути впевнені у тому, що на це майно не претендують інші особи і вони отримали це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для скасування рішення суду відсутні. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного і керуючись ст. 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд Постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіЮ. Б. Войтко І. В. Міхасішин Повне судове рішення складено 30 вересня 2021 року