Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/6432/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6432/19 Суддя (судді) першої інстанції: Катющенко В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Голови комісії з припинення Верховного суду України ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Голови комісії з припинення Верховного суду України ОСОБА_1 , Верховного суду України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: Державної казначейської служби України про визнання дій голови ліквідаційної комісії протиправними, скасування наказу, ВСТАНОВИВ : ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Голови комісії з припинення Верховного суду України ОСОБА_1 , Верховного суду України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: Державної казначейської служби України про: - визнання дій голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України ОСОБА_3 з видання наказу про звільнення протиправним, скасувати наказ від 13.07.2018 № 127-к; - стягнення заборгованості із заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі, який відповідає довідці Верховного Суду України про заробітну плату й інші доходи від 08.04.2019. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2020 року адміністративний позов задоволено частково, стягнено з Верховного Суду України на користь ОСОБА_2 заборгованість із заробітної плати у розмірі 174 634,06 грн. У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Представником позивача було подано відзив на апеляційну скаргу, за змістом якої зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування. Позивач у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої залишити без змін. Представники відповідачів до судового засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що Листом від 29.03.2019 № 1-64/0/2-19 в.о. керівника апарату, голова ліквідаційної комісії Верховного Суду України ОСОБА_3 повідомив позивача, що наказом від 13.07.2018 № 127-к останню звільнено з займаної посади головного консультанта відділу інтернет комунікацій управління комунікацій у зв`язку з ліквідацією Верховного Суду України 16.07.2018. З урахуванням того, що в день звільнення ОСОБА_2 відмовилась ознайомитись з зазначеним наказом, його копію 27.07.2018 було надіслано на поштову адресу останньої. Разом з тим, надіслана кореспонденція повернулась до ліквідаційної комісії Верховного Суду України з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання". Щодо наказу Верховного Суду України про звільнення ОСОБА_2 від 05.07.2018 № 18-к, повідомив, що наказом від 26.12.2018 № 273-к цей наказ скасовано як нереалізований. Стосовно переведення на посаду державної служби до Верховного Суду відповідно до кваліфікації ОСОБА_2 та вимог трудового законодавства, повідомив, що зазначене питання не належить до компетенції голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України. Не погодившись з діями голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України, позивач звернулась до суду з даним позовом. Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах. У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" має один і той же зміст. Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача. Статтею 83 Закону України "Про державну службу" встановлено, що державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади". Зміна керівників або складу державних органів, керівників державної служби в державних органах та безпосередніх керівників не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників. У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати. Як вбачається з матеріалів справи, наказом голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України ОСОБА_3 від 13.07.2018 № 127-к відповідно до частини четвертої статті 105 Цивільного кодексу України, пункту 7 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів", пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України "Про державну службу" та статті 24 Закону України "Про відпустки" звільнено ОСОБА_2 , головного консультанта відділу інтернет комунікацій управління комунікацій, 16.07.2018 із займаної посади у зв`язку з ліквідацією Верховного Суду України. За змістом частин першої та другої статті 87 Закону України "Про державну службу" державний службовець зобов`язаний до звільнення з посади чи переведення на іншу посаду передати справи і довірене у зв`язку з виконанням посадових обов`язків майно (далі - майно) особі, уповноваженій суб`єктом призначення у відповідному державному органі. Уповноважена особа зобов`язана прийняти справи і майно. Факт передачі справ і майна засвідчується актом, що складається у двох примірниках і підписується уповноваженою особою, керівником служби управління персоналом відповідного державного органу та державним службовцем, який звільняється. Один примірник акта видається державному службовцю, який звільняється, другий примірник або його копія долучається до особової справи цього державного службовця. Матеріали особової справи позивача не містять ні спірного наказу, ні акта, що засвідчує факт передачі справ і майна. Натомість, з довідки Верховного Суду України від 09.04.2019 (том 1 а.с. 46) вбачається, що ОСОБА_2 працює у Верховному Суді України з 22.01.2010 по сьогодні. Також, з долучених до матеріалів справи довідок про заробітну плату й інші доходи від 14.01.2019 № 7 (том 1 а.с. 17), від 11.03.2019 № 182 (том 2 а.с. 84), від 08.04.2019 б/н (том 1 а.с. 47), від 01.08.2019 № 21 (том 1 а.с. 79), від 29.10.2019 № 37 (том 1 а.с. 92-93), від 23.01.2020 № 24 (том 1 а.с. 113) вбачається, що Верховним Судом України продовжується нарахування ОСОБА_2 заробітної плати. Встановлені обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 на час вирішення даної справи, як і на час звернення до суду з даним позовом, займає посаду державної служби у Верховному Суді України. У свою чергу, прийнятий головою ліквідаційної комісії Верховного Суду України ОСОБА_3 наказ від 13.07.2018 № 127-к, так і залишився нереалізованим. Враховуючи, що оспорювані дії та наказ не створили жодних правових наслідків для позивача у вигляді виникнення, зміни або припинення прав останньої, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у цій частині. Щодо стягнення заборгованості із заробітної плати, суд зазначає наступне. Згідно з положеннями статті 98 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів. Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 50 Закону України "Про державну службу" держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи. Заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 4) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; 5) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; 6) премії (у разі встановлення). Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет. Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Статтями 5 та 6 Конвенції установлено, що заробітна плата виплачуватиметься безпосередньо заінтересованому працівникові, якщо національне законодавство, колективний договір або рішення арбітражного органу не передбачають протилежного і якщо заінтересований працівник не погоджується на інший метод. Роботодавцеві забороняється обмежувати будь-яким способом свободу працівника розпоряджатися своєю заробітною платою на власний розсуд. Згідно з частиною першою статті 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Як вбачається з довідки Верховного Суду України від 08.04.2019 б/н, заборгованість із виплати заробітної плати ОСОБА_2 за період з липня 2018 року по березень 2019 року становить 174 634,06 грн. За змістом частини першої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14.10.2010 зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50). З огляду на викладене, а також беручи до уваги, що відповідачем визнається заборгованість з виплати заробітної плати позивачеві, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення з Верховного Суду України на користь позивача заборгованості з заробітної плати у розмірі 174 634,06 грн, який відповідає довідці Верховного Суду України про заробітну плату й інші доходи від 08.04.2019. Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Голови комісії з припинення Верховного суду України ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України. Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев cуддя Г.В.Земляна суддя В.В.Файдюк