Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/27288/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/27288/20 Суддя (судді) першої інстанції: Іщук І.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М., суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Комісії з припинення Верховного Суду України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду України в особі виконуючого обов`язки Голови Верховного Суду України Гуменюка І.В., Комісії з припинення Верховного Суду України в особі Голови Соловйової Л.В., Державної казначейської служби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Верховний Суд, про стягнення заборгованості із заробітної плати, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Верховного Суду України в особі виконуючого обов`язки Голови Верховного Суду України Гуменюка І.В. (далі - відповідач 1), Комісії з припинення Верховного Суду України в особі Голови Соловйової Л.В.(далі - відповідач 2, апелянт), Державної казначейської служби України (далі - відповідач 3, ДКС України), в якому просить стягнути заборгованість із заробітної плати в розрахованому у позовній заяві розмірі та зобов`язати Державну казначейську службу України опрацювати платіжні документи Верховного Суду України, подані за підписами в.о. Голови Верховного Суду України В.І. Гуменюка та головного бухгалтера В.І. Мисаки, щодо заробітної плати ОСОБА_1 та перерахунку відповідних податків та зборів. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що станом на 31 жовтня 2020 року заборгованість із заробітної плати позивача складає 544 972,72 грн. У зв`язку з тим, що Державна казначейська служба України протиправно відмовляє в опрацюванні платіжних документів Верховного Суду України, поданих за підписом в.о. Голови Верховного Суду України Гуменюка В.І. та головного бухгалтера ОСОБА_3 , позивач вважає наявними обставини для зобов`язання ДКСУ прийняти для опрацювання платіжні документи щодо її заробітної плати за підписами зазначених належних осіб та опрацювати їх. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Верховного Суду України в особі Ліквідаційної комісії Верховного Суду України на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 370 338, 66 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Комісія з припинення Верховного Суду України в особі Голови Соловйової Л.В. подала апеляційну скаргу, у якій зазначає, що суд першої інстанції припустився порушень норм матеріального права, не врахував положень чинного законодавства та існуючої судової практики з розгляду аналогічних спорів, у зв`язку з чим ухвалив необґрунтоване рішення, яке підлягає скасуванню. Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року відкрито провадження за апеляційною скаргою Комісії з припинення Верховного Суду України, призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Від ОСОБА_1 письмового відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильності застосування норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, на виконання вимог пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII з 21 червня 2018 року розпочато процес припинення діяльності Верховного Суду України. Наказом Верховного Суду України в особі голови Ліквідаційної комісії Сердюка В.В. від №127-К від 13.07.2018 року з 16.07.2018 звільнено ОСОБА_1 з посади головного консультанта відділу інтернет комунікацій управління комунікацій у зв`язку з ліквідацією Верховного Суду України. Позивач відмовилася від ознайомлення із наказом № 127-К, що підтверджує відповідний акт, складений 16 липня 2018 року. Надалі спільним наказом Державної судової адміністрації України та Верховного Суду від 07.06.2019 № 560/90-ОД «Про деякі питання, пов`язані з ліквідацією судів» затверджено новий склад ліквідаційної комісії Верховного Суду України, головою якої визначено Соловйову Л.В . Згідно з довідкою Верховного Суду України про заробітну плату й інші доходи від 02 листопада 2020 року № 241 за період з квітня 2019 року по 31 жовтня 2020 року заборгованість із виплати заробітної плати ОСОБА_1 становить 399 725, 08 грн. 15 вересня 2020 року позивачем подано заяву на виплату заробітної плати на ім`я голови Комісії з припинення Верховного Суду України Соловйової Л.В . Також 28 вересня 2020 року позивачем отримано в АТ «Райффайзен Банк Аваль» заробітну плату в розмірі 29 386, 42 грн. Вважаючи дії відповідачів щодо невиплати заробітної плати протиправними та такими, що порушують її законні права та інтереси, позивач звернулась до суду із даним позовом. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріали справи не містять акту, що засвідчує факт передачі справ і майна позивачем, натомість, з наказу Верховного Суду України від 13 липня 2018 року № 127-К вбачається, що ОСОБА_1 звільнена із займаної посади у зв`язку з ліквідацією Верховного Суду України. Проте, зазначений наказ від 13 липня 2018 року № 127-К залишився нереалізованим. Апелянт вважає посилання суду першої інстанції на довідку про заробітну плату й інші доходи від 02.11.2020 №241, видану за підписом в.о. голови Верховного Суду України Гуменюка В.І. та бухгалтера Мисаки В.І. необґрунтованим, адже голова комісії з припинення є єдиним повноважним представником юридичної особи та діє від його імені, а також, розпорядником бюджетних коштів вищого рівня є саме Верховний Суд, який через звернення комісії здійснює відповідне фінансування. Апелянт наголошує, що позивача звільнено ще у 2018 році наказом від 13.07.2018 № 127-К «Про звільнення ОСОБА_1 », який не скасований у встановленому порядку, тобто, є чинним, відтак позивач не перебуває у трудових відносинах з Верховним Судом України. Апелянт вважає, що відсутність акту що засвідчує факт передачі справ і майна позивачем, не є тією обставиною, яка встановлює наявність завершення трудових відносин з працівником та обов`язку із сплати заборгованості із заробітної плати. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Частина шоста статті 43 Конституції України, гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. Відповідно до положень пункту 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно з частинами 2-3 цієї статті, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП України, передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Частиною першою статті 235 КЗпП України, визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Відповідно до частин другої - третьої статті 5 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (надалі - Закон №889-VIII), відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону). Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. Частиною третьою цієї статті визначено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Відповідно до норм частини першої статті 104 Цивільного кодексу України припинення юридичної особи може відбуватися шляхом ліквідації. За приписами частини першої статті 124 Конституції України, суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. Частиною п`ятою статті 104 Цивільного кодексу України, передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Відповідно до норм частини першої статті 105 Цивільного кодексу України, учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Згідно з частинами третьою - четвертою статті 105 Цивільного кодексу України, учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Згідно з частиною п`ятою статті 111 Цивільного кодексу України, ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється. Частиною десятою статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин), установлено, що для державної реєстрації рішення про припинення юридичної особи, прийнятого її учасниками або відповідним органом юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - відповідним державним органом, подаються такі документи: 1) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - рішення відповідного державного органу, про припинення юридичної особи; 2) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) документа, яким затверджено персональний склад комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора, реєстраційні номери облікових карток платників податків (або відомості про серію та номер паспорта - для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), строк заявлення кредиторами своїх вимог, - у разі відсутності зазначених відомостей у рішенні учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - у рішенні відповідного державного органу, про припинення юридичної особи. Як вбачається з матеріалів справи, наказом голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України від 13 липня 2018 року №127-К відповідно до частини четвертої статті 105 Цивільного кодексу України, пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу» та статті 24 Закону України «Про відпустки» звільнено ОСОБА_1 , головного консультанта відділу інтернет комунікацій управління комунікацій у зв`язку з ліквідацією Верховного Суду України 16 липня 2018 року із займаної посади у зв`язку з ліквідацією Верховного Суду України. За змістом частин першої та другої статті 89 Закону України «Про державну службу» державний службовець зобов`язаний до звільнення з посади чи переведення на іншу посаду передати справи і довірене у зв`язку з виконанням посадових обов`язків майно особі, уповноваженій суб`єктом призначення у відповідному державному органі. Уповноважена особа зобов`язана прийняти справи і майно. Факт передачі справ і майна засвідчується актом, що складається у двох примірниках і підписується уповноваженою особою, керівником служби управління персоналом відповідного державного органу та державним службовцем, який звільняється. Один примірник акту видається державному службовцю, який звільняється, другий примірник або його копія долучається до особової справи цього державного службовця. Суд першої інстанції, при вирішенні даного спору врахував, що матеріали справи не містять акту, що засвідчує факт передачі справ і майна позивачем. Також, з долученої до матеріалів справи довідки про заробітну плату й інші доходи від 02 листопада 2020 року вих. № 241, дохід позивача з квітня 2019 року по жовтень 2020 року складає 496 552, 92 грн за мінусом утриманого податку з доходів фізичних осіб 89 379, 54 грн та утриманого військового збору 7 448 30 грн. Разом: 399 725, 08 грн (496 552, 92 грн - 89 379, 54 грн - 7 448, З0 грн). Тож, за висновками суду першої інстанції, встановлені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі наказу Верховного Суду України від 26 лютого 2020 року № 31-к. У свою чергу, прийнятий головою ліквідаційної комісії Верховного Суду України Сердюком В.В. наказ від 13 липня 2018 року № 127-к так і залишився нереалізованим. Однак, колегія суддів вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими, адже, наказ голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України Сердюка В.В. від 13 липня 2018 року № 127-К про звільнення позивача з посади оскаржувався у судовому порядку, наявні такі, що набрали законної сили, судові рішення, відповідно до яких наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади не скасований та є чинним, відтак відсутні підстави для нарахування та виплати заробітної плати позивачу. Водночас, відсутність акту, який би засвідчував передачу справ і майна позивачем роботодавцю, не може однозначно вказувати на те, що наказ про звільнення залишився нереалізованим. Так, вирішуючи питання стосовно стягнення заборгованості із заробітної плати, суд першої інстанції врахував дані, що містяться в довідці про заробітну плату й інші доходи від 02 листопада 2020 року вих. № 241, виданої за підписом в.о. голови Верховного Суду України Гуменюка В.І. та головного бухгалтера Мисаки В.І. , згідно яких ОСОБА_1 , виходячи з якої дохід позивача з квітня 2019 року по жовтень 2020 року складає 496 552, 92 грн за мінусом утриманого податку з доходів фізичних осіб 89 379, 54 грн та утриманого військового збору 7 448 30 грн. Разом: 399 725, 08 грн (496 552, 92 грн - 89 379, 54 грн - 7 448, З0 грн). Колегія суддів оцінюючи такі висновки суду першої інстанції, вважає за необхідне врахувати норми частини першої статті 74 КАС України, згідно яких, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Згідно з частинами третьою та четвертою статті 90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно з відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 21 червня 2018 року (запис 10701100010024389), Верховний Суд України (ЄДРПОУ 00019034) знаходиться у стані припинення. Головою ліквідаційної комісії Верховного Суду України визначено Соловйову Любов Володимирівну (Відомості про осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи). Таким чином, судом першої інстанції, всупереч вимогам статей 74, 90 КАС України, не надано жодної оцінки щодо недопустимості як доказу довідкам про роботу та нараховану заробітну плату, якою підтверджено розмір заборгованості позивача, оскільки відповідно до положень статті 105 Цивільного кодексу України, саме до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Тож, колегія суддів вважає, що наведені довідки не можуть братись до уваги при вирішенні даного спору. Саме Комісія з припинення ВСУ відповідно до прийнятих на себе зобов`язань здійснює нарахування заробітної плати працівникам апарату цього суду, при цьому розпорядником бюджетних коштів вищого рівня є Верховний Суд, через який здійснюється відповідне фінансування на підставі звернень комісії. Відтак, суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов помилкового висновку про звільнення позивача на підставі нереалізованого наказу та про наявність заборгованості з виплати заробітної плати, фактично, поклавши в основу рішення докази, які не відповідають вимогам статей 73-75 КАС України. Колегія суддів не бере до уваги посилання позивача на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 640/6432/19, що залишено без змін судом апеляційної інстанції, оскільки постановою Верховного Суду від 13.07.2021 касаційну скаргу Голови комісії з припинення Верховного Суду України задоволено, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року в справі №640/6432/19 скасовано в частині задоволення позовних вимог до Голови комісії з припинення Верховного Суду України Соловйової Любові Володимирівни, Верховного Суду України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Державної казначейської служби України, про стягнення з Верховного Суду України на користь позивача заборгованості з заробітної плати у розмірі 174 634,06 грн та у цій частині справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року в справі №640/6432/19 залишено без змін. Надалі, як встановлено колегією суддів, за результатами нового розгляду рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.11.2021 у справі №640/6432/19 задоволено частково позов ОСОБА_1 , стягнуто з Верховного Суду України в особі Ліквідаційної комісії Верховного Суду України на її користь заборгованість із заробітної плати в розмірі 174 634, 06 грн. Проте постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2022 у зазначеній справі рішення суду першої інстанції у відповідній частині скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили. Виходячи з тих обставин, що суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для стягнення заробітної плати на користь позивача за період з моменту звільнення ОСОБА_1 по 31 березня 2019 року у справі № 640/6432/19, то відсутні підстави для такого стягнення й за інший період - станом на 31 жовтня 2020 року, як просить позивач у даній справі №640/27288/20. Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин та відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга Комісії з припинення Верховного Суду України підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанцій у цій справі - скасуванню з ухваленням нової постанови про повну відмову у задоволенні позову. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Комісії з припинення Верховного Суду України задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року у справі №640/27288/20 скасувати, ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Верховного Суду України в особі виконуючого обов`язки Голови Верховного Суду України Гуменюка І.В., Комісії з припинення Верховного Суду України в особі Голови Соловйової Л.В., Державної казначейської служби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Верховний Суд, про стягнення заборгованості із заробітної плати, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина Судді Л.О. Костюк О.Є. Пилипенко