Постанова 4855 № 640/6432/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6432/19 Суддя (судді) першої інстанції: Гарник К.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М., суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Верховного Суду України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду України, Голови Комісії з припинення Верховного Суду України Соловйової Л.В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України, про визнання дій протиправними, скасування наказу та стягнення заборгованості із заробітної плати, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Верховного Суду України (далі - відповідач 1), Комісії з припинення Верховного Суду України Соловйової Л.В. (далі - відповідач 2, апелянт), в якому просить: - визнати дії голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України з видання наказу про її звільнення протиправними, скасувати наказ від 13 липня 2018 року № 127-к; - стягнути заборгованість з заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі, який відповідає довідці Верховного Суду України про заробітну плату й інші доходи від 08 квітня 2019 року. Так, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що супровідним листом від 29 березня 2019 року №1-64/2/2-19 Голова ліквідаційної комісії Верховного Суду України направив на адресу останньої наказ від 13 липня 2018 року №127-к про звільнення ОСОБА_1 та наказ від 26 грудня 2018 року №273-к, з якого позивачці стало відомо, що її звільнено 5 та 11 липня 2018 року. Позивач стверджує, що з жодним з наказів її не ознайомлено. Також позивач зазначає, що її в установленому порядку не повідомлено про наступне вивільнення та не запропоновано іншої рівноцінної посади. Звертає увагу, що після 02 червня 2016 року Верховною Радою України не прийнято законів, що встановлюють порядок ліквідації Верховного Суду України. А тому вважає, що 02 червня 2016 року, ухвалюючи зміни до Конституції України в частині правосуддя, законодавець змінив назву найвищого судового органу - "Верховний Суд України" на "Верховний Суд", при цьому не змінив організаційно-правової форми конституційного органу і утворивши ще один орган з такою ж назвою. Зазначає, що зміна назви не є підставою для ліквідації, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини. Наголошує, що усі дії з ліквідації Верховного Суду України знаходяться поза межами правового поля. Зазначає, що заборгованість із заробітної плати за час вимушеного прогулу розрахована відповідно до довідки Верховного Суду України про заробітну плату й інші доходи від 08 квітня 2019 року і становить 174 634,06 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2020 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Постановою Верховного Суду від 13 липня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2020 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року у справі №640/6432/19 скасовані в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Голови комісії з припинення Верховного Суду України Соловйової Любові Володимирівни, Верховного Суду України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Державної казначейської служби України, про стягнення з Верховного Суду України на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати у розмірі 174 634,06 грн та у цій частині справа направлена на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. Скасовуючи зазначені судові рішення в частині, Верховний Суд зазначив, що задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з Верховного Суду України заборгованості з заробітної плати у розмірі 174 634,06 грн суди попередніх інстанцій виходили з даних, наведених у довідці Верховного Суду України від 08 квітня 2019 року, яка підписана в.о. Голови Верховного Суду України Гуменюком В.І . Водночас у касаційній скарзі відповідач-1 наголошував на тому, що суди встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, а саме: довідки про заробітну плату й інші доходи, наявні в матеріалах справи, видані в.о. Голови Верховного Суду України Гуменюком В.І. , який не має права на підписання таких документів як в межах трудового, так і цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Згідно з частинами третьою та четвертою статті 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно з відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 21 червня 2018 року Верховний Суд України знаходиться у стані припинення. Головою ліквідаційної комісії Верховного Суду України було визначено Соловйову Л.В., на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій та касаційного оскарження головою комісії з припинення визначено Верховного Суду України Соловйову Любов Володимирівну . Таким чином, судами попередніх інстанцій всупереч вимогам статей 74, 90 КАС України не надано жодної оцінки твердженням відповідача - 1 щодо недопустимості як доказу довідки, якою підтверджено розмір заборгованості позивача, оскільки відповідно до положень статті 105 Цивільного кодексу України саме до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи». За результатами нового розгляду рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року адміністративний позов задоволено частково, стягнуто з Верховного Суду України в особі Ліквідаційної комісії Верховного Суду України на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 174 634, 06 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Ліквідаційна комісія з припинення Верховного Суду України подала апеляційну скаргу, у якій зазначає, що суд першої інстанції припустився порушень норм матеріального права, не врахував положень чинного законодавства та існуючої судової практики з розгляду аналогічних спорів, у зв`язку з чим ухвалив необґрунтоване рішення, яке підлягає скасуванню. Також відповідач 2 зазначає, що під час нового розгляду справи суд першої інстанції в основу рішення поклав ті самі докази, на підставі яких ухвалювалося рішення від 19.05.2020, не врахувавши при цьому висновків Верховного Суду. Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року відкрито провадження за апеляційною скаргою Ліквідаційної комісії з припинення Верховного Суду України, призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Від ОСОБА_1 письмового відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильності застосування норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, на виконання вимог пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII з 21 червня 2018 року розпочато процес припинення діяльності Верховного Суду України. Наказом Верховного Суду України в особі голови Ліквідаційної комісії Сердюка В.В. від №127-К від 13.07.2018 року з 16.07.2018 звільнено ОСОБА_1 з посади головного консультанта відділу інтернет комунікацій управління комунікацій у зв`язку з ліквідацією Верховного Суду України. Позивач відмовилася від ознайомлення із наказом №127-К, що підтверджує відповідний акт, складений 16 липня 2018 року. Виходячи з довідки Верховного Суду України від 09 квітня 2019 року, яка підписана в.о. Голови Верховного Суду України Гуменюком В.І. вбачається, що ОСОБА_1 працює у Верховному Суді України з 22 січня 2010 року по сьогодні. З долучених до матеріалів справи довідок про заробітну плату й інші доходи від 14 січня 2019 року № 7 (том 1 а.с. 17), від 11 березня 2019 року № 182 (том 2 а.с. 84), від 08 квітня 2019 року б/н (том 1 а.с. 47), від 01 серпня 2019 року № 21 (том 1 а.с. 79), від 29 жовтня 2019 року №37 (том 1 а.с. 92-93), від 23 січня 2020 року №24 (том 1 а.с. 113) вбачається, що Верховним Судом України продовжується нарахування ОСОБА_1 заробітної плати. Як вбачається з довідки Верховного Суду України від 08 квітня 2019 року б/н, заборгованість із виплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з липня 2018 року по березень 2019 року становить 174 634,06 грн. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що фактичного звільнення позивачки не відбулося, остання продовжує працювати на своїй посаді, матеріали особової справи не містять акта, що засвідчує факт передачі нею справ і майна у зв`язку зі звільненням. На думку суду першої інстанції, зважаючи на те, що ВСУ ліквідовано незаконно, юридична особа не припинена та не позбавлена можливості видавати документи, то довідки в.о. Голови ВСУ щодо заробітної плати позивача та продовження нею трудових відносин мають враховуватися при вирішенні даної справи. Разом з тим, за висновками суду першої інстанції оскільки з початком процедури припинення саме до комісії перейшли повноваження по управлінню справами, у тому числі щодо виплати заробітної плати працівникам апарату ВСУ, то заборгованість із заробітної плати підлягає стягненню з ВСУ в особі Ліквідаційної комісії з припинення. З такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів апеляційного суду, вважає їх помилковими з огляду на таке. Частина шоста статті 43 Конституції України, гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. Відповідно до положень пункту 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно з частинами 2-3 цієї статті, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП України, передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Частиною першою статті 235 КЗпП України, визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Відповідно до частин другої - третьої статті 5 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (надалі - Закон №889-VIII), відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону). Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. Частиною третьою цієї статті визначено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Відповідно до норм частини першої статті 104 Цивільного кодексу України припинення юридичної особи може відбуватися шляхом ліквідації. За приписами частини першої статті 124 Конституції України, суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. Частиною п`ятою статті 104 Цивільного кодексу України, передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Відповідно до норм частини першої статті 105 Цивільного кодексу України, учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Згідно з частинами третьою - четвертою статті 105 Цивільного кодексу України, учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Згідно з частиною п`ятою статті 111 Цивільного кодексу України, ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється. Частиною десятою статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин), установлено, що для державної реєстрації рішення про припинення юридичної особи, прийнятого її учасниками або відповідним органом юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - відповідним державним органом, подаються такі документи: 1) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - рішення відповідного державного органу, про припинення юридичної особи; 2) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) документа, яким затверджено персональний склад комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора, реєстраційні номери облікових карток платників податків (або відомості про серію та номер паспорта - для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), строк заявлення кредиторами своїх вимог, - у разі відсутності зазначених відомостей у рішенні учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - у рішенні відповідного державного органу, про припинення юридичної особи. Як вбачається з матеріалів справи, наказом голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України від 13 липня 2018 року №127-К відповідно до частини четвертої статті 105 Цивільного кодексу України, пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу» та статті 24 Закону України «Про відпустки» звільнено ОСОБА_1 , головного консультанта відділу інтернет комунікацій управління комунікацій у зв`язку з ліквідацією Верховного Суду України 16 липня 2018 року із займаної посади у зв`язку з ліквідацією Верховного Суду України. Матеріали справи №640/6432/19 вказують на те, що позивач одночасно з іншими позовними вимогами ставила питання щодо визнання дій голови ліквідаційної комісії ВСУ Сердюка В.В. з видання наказу про звільнення протиправними, а також про скасування наказу від 13 липня 2018 року № 127-К про звільнення з посади. В зазначеній частині існують такі, що набрали законної сили судові рішення, про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог: рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2020 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року та постановою Верховного Суду від 13 липня 2021 року. Відтак, наказ про звільнення позивача з посади від 13 липня 2018 року № 127-К є чинним та в судовому або іншому порядку не скасований. З 16 липня 2018 року позивач не перебуває в трудових відносинах з ВСУ, тому, на переконання колегії суддів відсутні підстави для нарахування позивачу заробітної плати. Окрім того, вирішуючи питання щодо стягнення заборгованості із заробітної плати, суд першої інстанції врахував дані, що містяться в довідці про заробітну плату й інші доходи від 09.04.2019, з якої вбачається, що позивач з 22.01.2010 до теперішнього часу продовжує працювати у ВСУ на посаді головного консультанта відділу інтернет комунікацій управління комунікацій, видану за підписом в.о. Голови ВСУ; довідці про заробітну плату та інші доходи, в тому числі від 08.04.2019, видані за підписом в.о. Голови ВСУ. В цій частині колегія суддів вважає за необхідне врахувати норми частини першої статті 74 КАС України, згідно яких, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Згідно з частинами третьою та четвертою статті 90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно з відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 21 червня 2018 року (запис 10701100010024389), Верховний Суд України (ЄДРПОУ 00019034) знаходиться у стані припинення. Головою ліквідаційної комісії Верховного Суду України визначено Соловйову Любов Володимирівну (Відомості про осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи). Судом першої інстанції всупереч вимогам статей 74, 90 КАС України, не надано жодної оцінки щодо недопустимості як доказів вищевказаних довідок про роботу та нараховану заробітну плату, якими підтверджено розмір заборгованості позивача, оскільки відповідно до положень статті 105 Цивільного кодексу України, саме до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Тож, колегія суддів вважає, що наведені довідки не можуть братись до уваги при вирішенні даного спору. Саме Комісія з припинення ВСУ відповідно до прийнятих на себе зобов`язань здійснює нарахування заробітної плати працівникам апарату цього суду, при цьому розпорядником бюджетних коштів вищого рівня є Верховний Суд, через який здійснюється відповідне фінансування на підставі звернень комісії. Відтак, винятково комісія з припинення ВСУ уповноважена видавати відповідні довідки. Таким чином, суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов помилкового висновку про наявність та підтвердженість належними доказами заборгованості з виплати заробітної плати, фактично поклавши в основу рішення докази, які не відповідають вимогам статей 73-75 КАС України. Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин апеляційна скарга Ліквідаційної комісії Верховного Суду України підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанцій у цій справі в частині, якою задоволені позовні вимоги підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про повну відмову у задоволенні позову. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Верховного Суду України задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року у справі №640/6432/19 скасувати, ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Верховного Суду України, Голови Комісії з припинення Верховного Суду України Соловйової Л.В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України, про визнання дій протиправними, скасування наказу та стягнення заборгованості із заробітної плати - відмовити повністю. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина Судді Л.О. Костюк О.Є. Пилипенко