Ухвала КАС ВС № 9901/203/20

УХВАЛА 14 вересня 2020 року Київ справа №9901/203/20 адміністративне провадження №П/9901/203/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В.М., суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В., Шевцової Н.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій та скасування ухвали, УСТАНОВИВ: 03 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), в якому просить: - визнати протиправними дії Вищої ради правосуддя щодо зупинення розгляду заяви про відставку; - визнати протиправною та скасувати ухвалу ВРП від 12 грудня 2019 року №3448/0/15-19. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 05 листопада 2020 року подав до ВРП заяву про відставку з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду. За приписами частини третьої статті 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади. Проте, всупереч зазначеній правовій нормі ВРП не ухвалила рішення про звільнення позивача з посади судді у відставку, а прийняла ухвалу від 12 грудня 2019 року №3448/0/15-19 «Про зупинення розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду у відставку». На думку позивача оскаржувана ухвала є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки станом на 12 грудня 2019 року у ВРП відсутні підстави для зупинення розгляду його заяви про відставку від 05 листопада 2019 року. Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2020 року позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху з підстав її невідповідності вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а позивачу надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення вказаних у ній недоліків. Зокрема, позивачу запропоновано усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 20 серпня 2020 року позивачем отримано ухвалу Верховного Суду від 10 серпня 2020 року. На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 10 серпня 2020 року позивач надіслав заяву про усунення недоліків позовної заяви. Так, у заяві від 10 вересня 2020 року позивач не погоджується з висновком Верховного Суду щодо пропуску ним місячного строку звернення до суду, який встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України та застосовується для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Позивач вказує про те, що він не погоджується з прийнятим ВРП процедурним рішення щодо розгляду його заяви про відставку. На думку ОСОБА_1 спірне рішення є процесуальним рішенням ВРП, а предметом його позову є дотримання відповідачем норм Закону, а не оцінка обставин проходження ним публічної служби. До того ж, розгляд даного питання розпочався в грудні 2019 року, а закінчився в серпні 2020 року прийняттям ухвали про залишення заяви про відставку без розгляду. Таким чином, скаржник вважає, що висновки Верховного Суду прямо суперечать обставинам справи. Позивач стверджує, що спірне рішення ВРП про зупинення розгляду його заяви про відставку носить триваючий характер. В заяві також зазначено, що про існування ухвали Верховного Суду від 10 серпня 2020 року про залишення позову без руху позивач дізнався 07 вересня 2020 року. В аспекті зазначеного ОСОБА_1 просить поновити строк на усунення недоліків визначених ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 серпня 2020 року та відкрити провадження у даній справі. Проаналізувавши зміст наведених пояснень позивача, Суд дійшов висновку, що ним не виконано вимоги ухвали від 10 серпня 2020 року про залишення позовної заяви без руху, заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду не подано та доказів поважності причин його пропуску не наведено. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Положеннями частини першої статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (частина третя статті 6 КАС України). Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» (№ 20347/03) зазначив, що право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності (пункт 35). У пункті 41 рішення «Пономарьов проти України» (№ 3236/03) ЄСПЛ вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Як установлено судом із позовної заяви та доданих до неї матеріалів, ОСОБА_1 , Указом Президента України від 20 березня 1996 року №202/96 призначений суддею арбітражного суду Харківської області, Указом Президента України від 28 квітня 2005 року №721/2005 переведений на посаду судді господарського суду Львівської області, Постановою Верховної Ради України від 09 вересня 2010 року №2512-VІ обраний на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду. 07 листопада 2019 року до Вищої ради правосуддя надійшла заява від судді Київського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 про звільнення у відставку. Ухвалою Вищої ради правосуддя від 12 грудня 2019 року №3448/0/15-19 розгляд заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду у відставку зупинено у зв`язку з наявністю рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 09 грудня 2019 року №3386/2дп/15-19 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади судді. Частиною першою статті 4 КАС України передбачено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Таким чином, професійна діяльність судді відноситься до публічної служби. При цьому, відносини щодо звільнення з посади судді, зокрема у зв`язку поданням суддею заяви про звільнення у відставку, є правовідносинами, пов`язаними із звільненням з публічної служби, на які поширюються спеціальні строки звернення до адміністративного суду, передбачені частиною п`ятою статті 122 КАС України. В позовній заяві позивач вказує, що отримав оскаржувану ухвалу Вищої ради правосуддя про зупинення розгляду його заяви у грудні 2019 року. Проте з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду лише у серпні 2020 року, тобто з пропуском визначеного процесуальним законом місячного строку. Суд не вбачає обґрунтованості в доводах позивача про те, що порушення його права на відставку з боку відповідача є триваючим порушенням, оскільки триваючим порушенням може бути лише триваюча пасивна поведінка (бездіяльність) суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Натомість, в даному випадку позивач не погоджується із діями ВРП щодо прийняття ухвали про зупинення розгляду його заяви про відставку та із самою ухвалою ВРП від 12 грудня 2019 року про існування якої позивач був обізнаний з грудня 2019 року. Суд наголошує, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб. Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Також Суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин. У пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» ЄСПЛ нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть звужувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. рішення від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України», заява № 23436/03, пункти 22- 23). Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не наведено поважних підстав, які б унеможливили звернення його до суду в межах встановленого КАС строку, а обставини, на які він посилається, не свідчать про існування будь-яких перешкод у реалізації ним свого права на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів. За приписами частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано у зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Оскільки вказані позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду є неповажними, Суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви. Керуючись статтями 123, 169, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з цим позовом. Повернути ОСОБА_1 позовну заяву разом із усіма доданими до неї матеріалами. Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка подала позовну заяву. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом. Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження. ........................... ........................... ........................... ........................... ........................... В.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк О.В. Калашнікова Н.В. Шевцова , Судді Верховного Суду