Постанова Вінницький апеляційний суд № 130/1910/19

Справа № 130/1910/19 Провадження № 22-ц/801/1472/2020 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Порощук П. П. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 вересня 2020 рокуСправа № 130/1910/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Оніщука В.В., суддів: Копаничук С.Г., Якименко М.М., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 22 червня 2020 року, постановлене у складі судді Порощука П.П., в залі суду, встановив: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів. Позовні вимоги мотивовано тим, що він отримує пенсію в розмірі 300 грн. і на підставі виконавчого листа на його користь з відповідача стягуються аліменти в розмірі 500 грн., тоді як відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет на 2019 рік» прожитковий мінімум для осіб непрацездатного віку становить 1564 грн., тому просив збільшити розмір аліментів, які стягуються з відповідача на його користь, до 1000 грн. щомісячно. Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 22 червня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів, що його щомісячний дохід є нижчим прожиткового мінімуму, не представив будь-якого розрахунку своїх доходів та витрат, тобто не довів обставин необхідності збільшення розміру аліментів на його утримання в два рази до 1000 грн. Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу у якій зазначає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив обставин справи та не надав оцінку доказам, що призвело до неправильного вирішення спору. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Апеляційна скарга на підставі ст. 369 ЦПК України розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вищевказаним вимогам закону. Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно копії довідки виданої виконкомом Сербинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області від 07.01.2016 №24 ОСОБА_1 , 1948 року народження, дійсно зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 , склад його сім`ї: співмешканка - ОСОБА_3 , 1970 року народження, син - ОСОБА_2 , 1966 року народження, дочка - ОСОБА_4 , 2000 року народження, які зареєстровані, але не проживають з 2012 року (а.с.34). Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 03.12.2015 постановлено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на його утримання в твердій грошовій сумі в розмірі 500 грн. щомісяця, починаючи з 10.08.2015 року і до припинення такого права. Постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві Журби С.П. від 25.03.2016 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа виданого Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на його утримання в твердій грошовій сумі в розмірі 500 грн., щомісяця, починаючи з 10.08.2015 і до припинення такого права (а.с.75). Згідно довідки - розрахунку заборгованості за період з серпня 2015 року по грудень 2016 року аліменти не сплачувались і станом на 01.01.2018 заборгованість складає 7400 грн.(а.с.76,78). Як слідує з акту від 10.01.2019 щодо обстеження матеріально - побутових умов проживання ОСОБА_1 , житловий будинок та господарські споруди знаходяться в задовільному стані, в господарстві худоба та птиця відсутня. Джерелом існування позивача є пенсія (а.с.35). З довідки Управління Пенсійного фонду України у Жмеринському районі Вінницької області від 31.05.2016 вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні з 14.08.2008 та одержує пенсію по віку згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Статтею 51 Конституції України встановлено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Правовідносини щодо виконання обов`язку повнолітніми дочками, синами утримувати своїх батьків врегульовані нормами глави 17 Сімейного кодексу України (надалі СК України). Відповідно до ч.1 ст.202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Згідно зі ст. 203 СК України дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю і такий обов`язок в законі не обумовлений їх фактичними можливостями. Відповідно до ст. 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків. У п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК України), не є абсолютним. У зв`язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (ст. 204 СК України). З положень ст. 202 СК України вбачається, що обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. Глава 17 СК України не встановлює порядку зміни способу стягнення аліментів на непрацездатних батьків, тому відповідно до ст. 10 СК України до правовідносин підлягають застосуванню положення ст. 192 СК України. Відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. У спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм зокрема стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів». Таким чином, законодавець визначив, що підставою для зміни розміру аліментів може бути лише зміна матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я платника або одержувача аліментів. Відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. Довідки Управління Пенсійного фонду України у Жмеринському районі Вінницької області не містять інформації про розмір нарахованої позивачу пенсії та усіх відрахувань з цієї суми, а тому ці докази є неналежними, оскільки на їх підставі неможливо встановити дійсні обставини справи. Матеріали справи не містять належних доказів, які б слугували підставою для збільшення розміру аліментів, які стягуються із відповідача на користь позивача на час вирішення даної справи судом, з урахуванням наведених норм права. Позивачем, як того вимагають положення статті 81 ЦПК України, не надано належних доказів, які б давали суду передбачені законом підстави для збільшення визначеного раніше рішенням суду розміру аліментів та не доведено ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, що свідчить про недоведеність заявленого ОСОБА_1 позову. Крім цього, слід врахувати, що позивачем не зазначено про можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом. Щодо посилань скаржника на зазначення в рішенні суду першої інстанції про задоволення позову, то колегія суддів вважає, що в даному випадку має місце описка, яка може бути виправлена відповідно до положень ст. 269 ЦПК України. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга позивача, звільненого від сплати судового збору, залишена без задоволення, тому судові витрати понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи, слід компенсувати за рахунок держави. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 22 червня 2020 року залишити без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: В.В. Оніщук Судді: С.Г. Копаничук М.М. Якименко