Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/18497/20

Справа № 127/18497/20 Провадження № 22-ц/801/104/2021 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2021 рокуСправа № 127/18497/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О. В., суддів : Голоти Л. О., Панасюка О. С., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 28 жовтня 2020 року у м. Вінниці суддею цього суду Сичуком М. М., дата складання його повного тексту не відома, В С Т А Н О В И В: В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини, мотивуючи його тим, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 січня 2013 року у справі № 232/3513/12 стягнуто з відповідача на її користь аліменти на утримання їх сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 600,00 грн на місяць. Проте, вказаний розмір аліментів не дозволяє позивачу матеріально забезпечити життєві потреби сина та є недостатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Пославшись на викладене та на те, що з 06 березня 2020 року позивач не працює, жодних доходів не отримує, а відповідач влаштувався на роботу та отримує стабільну заробітну плату, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання сина у твердій грошовій сумі в розмірі 2500,00 грн. щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 жовтня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, позивач, пославшись на його незаконність і необґрунтованість, невірне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У п. 3 ч. 1 ст. 176 ЦПК України встановлено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців. Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 05 липня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 3). Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 січня 2013 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 600,00 грн. щомісяця, починаючи з 22 листопада 2012 року і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 6-8). Відповідно до довідки Департаменту житлового господарства Міського комунального підприємства «Управляюча компанія «Київська» від 04 серпня 2020 року за № 1506 ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_1 разом зі своїм сином ОСОБА_3 , 2011 року народження (а. с. 9). Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з 04 кварталу 2019 року по 01 квартал 2020 року ОСОБА_1 06 березня 2020 року звільнена з роботи (а. с. 14). Відповідно до довідки форми ОК-5 від 05 серпня 2020 року ОСОБА_1 з квітня 2020 року не отримує доходів (а. с. 10-12). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Частина 3 ст. 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. За положеннями ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. В ч. 1 ст. 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Пленум Верховного Суду України у п. 23 Постанови від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» звертав увагу судів, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням, або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили. Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина 3 ст. 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов`язаний з`ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров`я. Встановивши вказані обставини, керуючись наведеними нормами матеріального права, врахувавши факти, що мають бути встановлені судом при розгляді такої категорії справ, зокрема, відсутність належних та допустимих доказів погіршення матеріального стану позивача, та навпаки, поліпшення матеріального стану платника аліментів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не довела обставини, визначені ст. 192 СК України для збільшення розміру аліментів. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність підстав для збільшення розміру аліментів у зв`язку з тим, що мінімальний гарантований розмір аліментів на дитину не може становити менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з огляду на таке. Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку. Разом з тим, збільшення мінімального розміру аліментів не є підставою для ухвалення нового рішення про збільшення розміру аліментів, як і не може бути підставою для відмови в перерахунку розміру аліментів. Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 459/2181/17. Крім того, Законом України від 03 липня 2018 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» № 2475-VIII частину 1 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Отже, законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення. Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17. Всі інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншої оцінки доказів, ніж зроблена судом першої інстанції, однак висновків суду не спростовують, а тому також відхиляються. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 жовтня 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий О.В. Ковальчук Судді : Л. О. Голота О. С. Панасюк