Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/1106/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1106/20 Суддя (судді) першої інстанції: С.О. Кульчицький ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Черкаській області про зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Черкаській області, в якому просив: стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 219 576 грн 00 коп. Позов обґрунтовано тим, що відповідач протиправно не виплатив при звільненні позивачу одноразову грошову допомогу згідно зі статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких іших осіб», так як остаточний розрахунок виплати позивачу проведено 19.03.2020 на підставі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 у справі № 580/2780/19, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2020. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин рішення ЄСПЛ «Меньшакова проти України» від 08.04.2020, так як роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим органом належних працівникові при звільненні сум. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 25.01.2019 № 21 о/с капітана поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII. У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» позивачу виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 25% місячного грошового забезпечення. Відповідні кошти перераховані платіжним дорученням № 347 від 27.02.2019 в сумі 52 755 грн 08 коп. У подальшому, позивач звернувся до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства внутрішніх справ України та оскаржив довідку медичної лікарської комісії ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ по Черкаській області» № 3 від 15.01.2019, в якій зазначено, що позивач визнаний придатним до служби в поліції. Листом від 02.07.2019 № 33/1-с-9б Управління охорони здоров`я та реабілітації повідомило позивача, що про прийняття постанови від 02.07.2019 № 43 про непридатність позивача до служби в поліції (на час звільнення зі служби) у відповідності до вимог положення. У зв`язку з вищевикладеним, позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив внести зміни до наказу № 21 о/с від 25.01.2019 року в частині звільнення позивача зі служби в поліції за пунктом 2 (через хворобу) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 %, оскільки станом на 15.01.2019 (період проходження служби) позивач вже був непридатний до служби в поліції. Листом від 16.08.2019 № С-169/05/12/11-2019 відповідач повідомив про відсутність правових підстав для внесення будь-яких змін в пункт наказу про звільнення № 21 о/с від 25.01.2019. Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 у справі № 580/2780/19 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 25.01.2019 № 21 о/с в частині формулювання звільнення капітана поліції ОСОБА_1 - слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Черкаській області, зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). Змінено формулювання звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції із «за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням)» на «за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу)». Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Черкаській області вчинити дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні згідно зі статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Вказане рішення від 11.11.2019 залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2020. На виконання вказаних рішень, відповідачем прийнято наказ від 17.03.2020 № 66 о/с, яким внесено зміни в наказ від 25.01.2019 № 21 о/с, а саме: змінено підставу звільнення капітана поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції «за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним баженням)» на «за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу)». Як наслідок, 18.03.2020 відповідачем донараховано позивачу одноразову грошову допомогу в сумі 52 755 грн 08 коп. згідно з платіжним дорученням від 18.03.2020 № 665, що підтверджується випискою з банку про зарахування вказаної суми 19.03.2020 на платіжну картку позивача в ПАТ «Державний Ощадний банк України». Вважаючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у момент звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, доводи позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними. Колегія суддів не погоджується у повній мірі з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII). Частиною першою статті 47 Закону № 580-VIII визначено, що призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України, а відповідно до частини першої статті 48 Закону № 580-VIII призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону. Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб з органів поліції (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. У силу вимог частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16. Крім того, Верховний Суд України також неодноразово висловлював таку правову позицію. Зокрема, у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15), проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП України, дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. З матеріалів справи вбачається, що наказом Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 25.01.2019 № 21 о/с капітана поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, та виплачено одноразову грошоу допомогу при звільненні у розмірі 25%. Слід звернути увагу, що така допомога виплачується особам, які «звільняються» зі служби. Отже, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби. Непроведення з вини відповідача виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року в справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі № 812/639/18. У подальшому, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 у справі № 580/2780/19, яке набрало законної сили 11.03.2020, зокрема зобов`язано Головне управління Національної поліції в Черкаській області вчинити дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні згідно зі статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». На виконання вказаного рішення суду відповідачем донараховано позивачу одноразову грошову допомогу в сумі 52 755 грн 08 коп. згідно з платіжним дорученням від 18.03.2020 № 665, що підтверджується випискою з банку про зарахування вказаної суми 19.03.2020 на платіжну картку позивача в ПАТ «Державний Ощадний банк України». Враховуючи, що позивача було звільнено 25.01.2019, а остаточний розрахунок щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у повному обсязі із ним проведено лише 19.03.2020, тому відповідачем, на думку позивача, порушено приписи частини першої статті 116 КЗпП України. Відтак, позивач вважає, що Головне управління Національної поліції України в Черкаській області затримало розрахунок позивачу на 420 днів, а тому повинно сплатити 219 576 грн (522 грн. 80 коп. (розмір середньоденного грошового забезпечення) х 420 днів (кількість днів затримки) = 219 576 грн.), виходячи з грошового забезпечення на момент звільнення у розмірі 10 898, 41 грн за листопад 2018 року та 20 993, 97 грн за грудень 2018 року. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що під час звільнення позивача зі служби 25.01.2019 останньому була виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 25% у зв`язку зі звільненням останнього за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). При цьому, на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 у справі № 580/2780/19 відповідачем прийнято наказ від 17.03.2020 № 66 о/с, яким внесено зміни в наказ від 25.01.2019 № 21 о/с, а саме: змінено підставу звільнення капітана поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції «за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним баженням)» на «за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу)». Як наслідок, 19.03.2020 відповідачем було донараховано ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні ще у розмірі 25% (всього 50%). З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 9 Закону № 2262-XII саме у розмірі 50%, лише після внесення наказом від 17.03.2020 № 66 о/с змін в наказ від 25.01.2019 № 21 о/с на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 у справі № 580/2780/19, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необгрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 11.07.2018 №806/1126/16. У той же час, колегія суддів уважає за доцільне зазначити про те, що посилання суду першої інстанції на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) від 08.04.2010 є безпідставними, з огляду на наступне. Із вказаного рішення Європейського суду з прав людини, позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд суду, ґрунтувались на тому, що стаття 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата. Однак доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15.06.1999 та 26.11.2003 щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 08.07.1997 та 25.05.1998 та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов`язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Водночас, у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Суд звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпПУкраїни. Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно. Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам (рішення у справі Waite and Kennedy v. Germany), заява № 26083/94, пункт 54, ЄСПЛ 1999-I). Відповідно за висновком ЄСПЛ не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (пункт 59 рішення). Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі №825/1540/17. Відповідно до статті 317 КАС України підставами для, зокрема, зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення, однак з помилковим застосуванням норм матеріального права, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині - рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук