Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/6232/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6232/19 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Собківа Я.М., суддів: Кобаля М.І., Оксененка О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив: -визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації по наданню ОСОБА_1 статусу інваліда війни внаслідок особистої участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони; -зобов`язати Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації надати ОСОБА_1 статус інваліда війни внаслідок особистої участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. На адресу Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у 1986 році займав посаду головного інженера Трубізького управління осушувальних систем, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 та довідкою №300 від 19.10.1992 року. Наказом №64-к від 27.08.1986 року командировано в м. Чорнобиль, зокрема, головного інженера ОСОБА_1 з 31.08.1986 року по 01.10.1986 року. Відповідно до командировочного посвідчення №485 від 27.08.1986 року ОСОБА_1 в період з 31.08.1986 року по 01.10.1986 року виконував технічне керівництво будівництвом водозахисних конструкцій в басейні річки Припять. Довідкою №51975 від 01.10.1986 року підтверджується, що позивач в період 31.08.1986 року по 01.10.1986 року виконував роботи по будівництву водозахисних конструкцій в басейні річки Припять, в період роботи перебував в І зоні радіаційної небезпеки 14 днів; в ІІ зоні 1 день; в зоні особливого контролю 15 днів. Відповідно до командировочного посвідчення №653 від 23.10.1986 року ОСОБА_1 в період з 24.10.1986 року по 25.10.1986 року виконував оформлення документів для звіту Урядовій комісії щодо будівництва гідротехнічних споруд басейні річки Припять. 06 жовтня 1986 року ОСОБА_1 головою Урядової комісії, заступником голови Ради Міністрів СРСР Б.Е. Щербиною оголошено подяку за активну участь в роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідно до командировочного посвідчення №307 від 26.05.1987 року позивач виконував роботи вахтовим методом щодо експлуатації гідротехнічних споруд Позивачу встановлено статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи посвідченням номер серії НОМЕР_2 від 19.06.1998 року, та вкладкою до посвідчення № НОМЕР_3 від 22.06.1998 року, відповідно до яких останньому встановлено Категорію

1. Витягом з акта огляду MCЕК серії КИО-1 №067017 від 09.06.1998 року позивачу встановлено 2-гу групу інвалідності довічно, причиною інвалідності є захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Позивач звернувся до Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації із заявою щодо встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Листом №01.1-14/116-7 від 19.09.2019 року Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації повідомив позивача, що інформація про залучення до формувань ЦО міститься в первинних документах. У 2019 році позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Баришівської РДА із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення інваліда війни встановленого зразка. Листом №12-25/2259 від 27.09.2019 року Управління соціального захисту населення Баришівської РДА відмовило позивачу у наданні статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни», посилаючись на те, що в наданих документах немає відомостей які підтверджують приналежність позивача до осіб яким таке право надано на підставі ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, правовий статус ветеранів війни визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ). За приписами вимог ч. 2 ст. 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Отже, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Судом першої інстанції встановлено факт участі Позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків, відтак, на Позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ. Водночас, для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Закон № 3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 року, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Відповідно до п.п. 3, 5, 6, 7 Положення про цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 201-78 (далі - Положення), підготовка країни з цивільної оборони проводиться завчасно в мирний час з урахуванням розвитку зброї масового ураження та інших засобів нападу. Цивільна оборона СРСР організовується за територіальним принципом на всій території країни. Загальне керівництво цивільної оборони СРСР здійснює Рада Міністрів СРСР, а безпосереднє керівництво - Міністерством оборони СРСР. Керівництво цивільною обороною на об`єктах народного господарства здійснює керівник такого об`єкту, який виконує свої функції через штаби і служби цивільної оборони Згідно з п. 12 Положення служби цивільної оборони створюються для виконання інженерно-технічних, медичних та інших спеціальних заходів цивільної оборони, підготовки сил та засобів, а також для забезпечення діяльності невоєнізованих формувань в ході проведення рятувальних та невідкладних аварійно-відновлювальних робіт. Служби цивільної оборони поділялися на загальнорадянські, республіканські, крайові, обласні, районні, міські служби та служби об`єктів народного господарства. Такі служби створювалися з урахуванням рекомендацій керівника цивільної оборони СРСР. Відповідно до п. 13 Положення силами цивільної оборони СРСР були невоєнізовані формування цивільної оборони та військові частини, а також залучені у відповідності до плану цивільної оборони організації та установи міністерств, відомств і виконавчих комітетів Рад депутатів робітників. Комплектування невоєнізованих формувань цивільної оборони особовим складом, технікою та матеріально-технічними засобами здійснюється керівниками цивільної оборони і керівниками служб цивільної оборони за рахунок об`єктів народного господарства, на базі яких вони створені. Згідно з п. 16 Положення до невоєнізованих формувань цивільної оборони можуть в обов`язковому порядку зараховуватися громадяни СРСР: чоловіки у віці від 16 до 60 років і жінки - від 16 до 55 років, за винятком військовозобов`язаних, які мають мобілізаційні приписи, інвалідів І та ІІ груп, вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років, а жінок з середньою та вищою медичною освітою - до 2 років. Громадяни СРСР, зараховані до невоєнізованих формувань, зобов`язані приймати участь в рятувальних та невідкладних аварійно-відновлювальних роботах і виконанні інших завдань цивільної оборони. Таким чином, особа з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи має право на встановлення статусу інваліда війни у разі, якщо вона приймала участь у ліквідації таких наслідків у складі штабу, служби чи невоєнізованого формування цивільної оборони СРСР. Формування цивільної оборони підлягали створенню на кожному об`єкті народного господарства, мали визначену чисельність, а їх укомплектування здійснювалося за рахунок громадян СРСР. Певна група громадян СРСР могла бути залучена до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони в обов`язковому порядку. За змістом п. 16 Положення громадяни СРСР підлягали залученню до невоєнізованих формувань цивільної оборони, а не входили до складу таких формувань в силу вимог закону. Крім того, особа підлягала залученню до штабу, служби чи невоєнізованого формування цивільної оборони певного рівня - загальнорадянського, республіканського, крайового, обласного, районного, міського чи певного об`єкта народного господарства. Під час розгляду та вирішення даної справи суд першої інстанції правомірно врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 травня 2018 року у справі № 279/12162/15-а, згідно якого не усі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Так, статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню. Таким чином, статус інваліда війни поширюється на осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР. Також, Верховний Суд у постанові від 07 червня 2018 року у справі № 377/797/17 висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пункту 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Як вбачається з матеріалів справи, позивач був направлений для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі технічного керівництва будівництва водозахисних конструкцій в басейні річки Припять, а не у складі загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходились в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР. З огляду на наведене вище колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому у останнього немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 279/12162/15-а та від 30 листопада 2018 року у справі № 756/3226/16-а, від 20 лютого 2019 року № 817/237/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 149/3307/16-а, від 04 квітня 2019 року у справі № 363/1489/17. Враховуючи викладене, відповідач відмовив позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення інваліда війни на законних підставах. Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач Собків Я.М. Суддя Кобаль М.І. Суддя Оксененко О.М.