Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/14485/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/14485/20 пров. № А/857/12/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року (головуючого судді Мачульського В.В., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Луцьк) у справі №140/14485/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації Волинської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 02.10.2020 звернувся в суд до Управління соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації Волинської області в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови йому у наданні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, зобов`язати відповідача встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати посвідчення встановленого зразка. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю. Вказує, що робота в складі невоєнізованого формування Цивільної оборони Чорнобильського району позивача підтверджується видачою посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, про визначення його учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. 05.02.2021 ОСОБА_1 подав до апеляційного суду додаткові обґрунтування до апеляційної скарги. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно із частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та відповідно має статус особи, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, категорії 1, що підтверджується копією посвідчення № НОМЕР_1 виданого 20.05.2019 (аркуш справи 10). З 28.01.2009 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням пов`язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується експертним висновком Львівської регіональної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв`язку та інвалідністю з роботами по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та їх професійного характеру №11598 та довідки МСЕК серія ВЛН №023229 (аркуші справи 12, 12-зворот). Судом встановлено, що у період з 04.01.1988 по 05.09.1988 ОСОБА_1 був безпосередньо зайнятий на будівництві моста через р. Прип`ять а/д Славутич - Чорнобиль. 30 км. зона - м. Чорнобиль, куди був направлений на роботу вахтовим методом з Мостобудівельного загону №60, який є структурним підрозділом ПАТ «Мостобуд», що також підтверджується довідками ПАТ «Мостобуд» від 24.09.2020 за №10-ВК та від 23.09.2009 №194 (аркуші справи 7-8). 27.03.2009 Управління праці та соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації видало позивачу безтермінове і дійсне на всій території України посвідчення Серії НОМЕР_2 , що він є особою з інвалідністю ІІ групи і має право на пільги встановленні законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. На звернення позивача щодо зняття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, Управління соціального захисту населення Луцької РДА листом № 411/01-39 від 20.03.2020 (аркуш справи 6), відмовило позивачу в поновленні статусу особи з інвалідністю по причині, що Волинська область не направляла осіб для залучення до складу формувань Цивільної оброни для ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, а також за інформацією AT «Мостобуд», «Мостозагін №60», довідку про залучення гр. ОСОБА_1 до складу формувань Цивільної оборони видати не може через відсутність підтверджуючих документів даного факту і наказу по підприємству про створення формувань Цивільної оборони. Крім того, в даному листі зазначено, що Управлінням соціального захисту населення Луцької РДА прийнято рішення від 19.04.2010 про вилучення у позивача посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серія НОМЕР_2 від 27.03.2009 відповідно до пункту 13.1 Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №

302. Не погодившись із такими діями відповідача позивач звернувся до суду щодо захисту свого порушеного права та зобов`язання вчинити дії. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Конкретної норми законодавства, яка б відносила у наведеному випадку все працездатне населення до формувань цивільної оборони, позивачем не наведено. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-ХІІ) Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. За пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-ХІІ до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон № 3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 червня 2018 року у справі №377/797/17. У відповідності до частини 1 статті 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Так, факт настання інвалідності позивача внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та участь позивача у цій ліквідації жодною з сторін не заперечується та матеріали справи підтверджується, отже, не підлягають доказуванню. З приводу залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони, колегія суддів зауважує, що приписами Закону № 3551-XII не встановлено вимог, які визначають порядок та форму залучення осіб до складу формувань Цивільної оборони. При цьому, згідно з вимогами нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 18.03.1976 №201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 №90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 №92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об`єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років. Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони. Разом з тим, колегія суддів зауважує, що жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони. Пунктом 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року №302 (далі Положення №302 в редакції чинній на момент вирішення спірних правовідносин)), передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Згідно з пунктом 10 Положення №302 посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності. Згідно пункту 13.1 Положення №302, у разі виникнення підстав, за якими особа втрачає право на статус, визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», видане їй раніше посвідчення вилучається уповноваженим на видачу посвідчень органом, з повідомленням органу, який видав таке посвідчення. Отже, право встановлювати статус «інваліда війни» та видавати посвідчення відноситься до повноважень відповідних органів праці та соціального захисту населення. Статус інваліда війни особа може втратити лише у разі виникнення підстав, за якими особа втрачає право на такий статус згідно законодавства. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та відповідно має статус особи, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, категорії 1, що підтверджується копією посвідчення № НОМЕР_1 виданого 20.05.2019 (аркуш справи 10). З 28.01.2009 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням пов`язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується експертним висновком Львівської регіональної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв`язку та інвалідністю з роботами по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та їх професійного характеру №11598 та довідки МСЕК серія ВЛН №023229 (аркуші справи 12, 12-зворот). З 04.01.1988 по 05.09.1988 ОСОБА_1 був безпосередньо зайнятий на будівництві моста через р. Прип`ять а/д Славутич - Чорнобиль. 30 км. зона - м. Чорнобиль, куди був направлений на роботу вахтовим методом з Мостобудівельного загону №60, який є структурним підрозділом ПАТ «Мостобуд», що також підтверджується довідками ПАТ «Мостобуд» від 24.09.2020 за №10-ВК та від 23.09.2009 №194 (аркуші справи 7-8). 27.03.2009 Управління праці та соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації видало позивачу безтермінове і дійсне на всій території України посвідчення Серії НОМЕР_2 , що він є особою з інвалідністю ІІ групи і має право на пільги встановленні законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. На звернення позивача щодо зняття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, Управління соціального захисту населення Луцької РДА листом № 411/01-39 від 20.03.2020 (аркуш справи 6), відмовило позивачу в поновленні статусу особи з інвалідністю по причині, що Волинська область не направляла осіб для залучення до складу формувань Цивільної оброни для ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, а також за інформацією AT «Мостобуд», «Мостозагін №60», довідку про залучення гр. ОСОБА_1 до складу формувань Цивільної оборони видати не може через відсутність підтверджуючих документів даного факту і наказу по підприємству про створення формувань Цивільної оборони. Крім того, в даному листі зазначено, що Управлінням соціального захисту населення Луцької РДА прийнято рішення від 19.04.2010 про вилучення у позивача посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серія НОМЕР_2 від 27.03.2009 відповідно до пункту 13.1 Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №

302. В матеріалах справи відсутнє рішення Управління соціального захисту населення Луцької РДА про прийняття рішення про позбавлення позивача статусу інваліда війни і про припинення дій його посвідчення інваліда війни, а як вбачається з відповіді № 411/01-39 від 20.03.2020 відповідачем було прийнято лише рішення від 19.04.2010 року про вилучення у ОСОБА_1 посвідчення інваліда війни. Із розглядуваного посвідчення Серії НОМЕР_2 інваліда війни видно, що таке посвідчення є безтерміновим. Припинення чи поновлення його дії не може здійснюватись рішеннями органу праці і соціального захисту населення. Як видно з матеріалів справи, зокрема, наказу по ВАТ «Мостобуд» Мостозагін №60 від 01.01.1988 №11 «Про організацію цивільної оборони в Мостозагоні №60» наказано п.8 Для виконання рятувальних та інших невідкладних робіт, а також для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, створити аварійно-рятувальні формування та призначити їх керівників б) ланка транспортного забезпечення керівник ОСОБА_2 (Стрижко Ф.О., Мельник В.О.) (а.с. 9) Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує, що витяг з наказу по ВАТ «Мостобуд» Мостозагін №60 від 01.01.1988 №11 є некоректним, оскільки у наказі використані посилання на законодавчі акти України, які були прийняті протягом 1993-2000 років, однак такі висновки є необґрунтованими, оскільки даний наказ в судовому порядку не скасовувався, такі дані в суду відсутні, також відповідач до правоохоронних органів не звертався. Як слідує з довідки ПАТ «Мостобуд» Мостобудівельний загін №60, яка видана ОСОБА_1 про те що він працював водієм автомобіля та був безпосередньо зайнятий на будівництві моста через р. Припять а/д Славутич-Чорнобиль 30 км. зона м. Чорнобиль, куди був направлений на роботу вахтовим методом з Мостобудівельного загону №60, який є структурним підрозділом ПАТ «Мостобуд». ПАТ «Мостобуд» брав участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оброни (згідно наказу №11 від 01.01.1988 «Про організацію цивільної оборони в МЗ №60» для виконання рятувальних та інших невідкладних робіт, а також для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, було створено аварійно-рятувальні формування, де в ланці транспортного забезпечення був задіяний ОСОБА_1 (а. с. 8). Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що створення документів, на наявності яких наполягає відповідач, не залежить від волі позивача, адже позивач не є видавцем таких документів, у зв`язку з чим на нього не може бути покладений обов`язок доводити те, що від нього не залежить. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач відмовляючи у наданні ОСОБА_1 статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством, з порушенням вимог частини 3 статті 2 КАС України. Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак не довів правомірності своїх дій, а саме не було спростовано твердження позивача про те, що він був залучений до складу відповідних формувань, не надано належних доказів на обґрунтування правомірності відмови у наданні позивачу статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України). Разом з тим, частина друга статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Згідно частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При цьому, частиною 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункти 2, 4), або застосувавши інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10). Колегія суддів дійшла висновку, що враховуючи виклад позовних вимог та встановлений в ході судового розгляду фактів протиправних дій з боку відповідача, а також положення статей 5, 9 та 245 КАС України у зв`язку із наведеним вище, суд апеляційної інстанції вважає що слід визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації Волинської області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу інваліда війни, а засобом відновлення порушених прав позивача, зокрема на підтвердження його статусу інваліда війни є зобов`язання Управління соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації Волинської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з врахуванням висновків суду, в задоволенні решти вимог відмовити. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні № 37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі «Суомінен проти Фінляндії» Європейський суд вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 р. у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. В рішенні від 27 вересня 2010 р. по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» Європейський суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії» і «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер`їлдіз проти Туреччини»). У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позов слід задовольнити частково. Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає, оскільки позивач звільнений від сплати судових витрат. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року у справі №140/14485/20 скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації Волинської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково. Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації Волинської області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Зобов`язати Управління соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації Волинської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді Р.Й. Коваль В.В. Гуляк