Постанова Львівський апеляційний суд № 459/748/16-ц

Справа № 459/748/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Новосад М.Д. Провадження № 22-ц/811/1727/18 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. Категорія:39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Крайник Н.П., Ванівського О.М. секретаря: Сеньків Х.І. з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , представника АТ КБ «ПриватБанк» - Жарського І.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 29 жовтня 2016 року,- ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 16 червня 2006 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CGH0GK00060363, відповідно до умов якого ПАТ КБ «Приватбанк» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 27 500 доларів США терміном до 15.06.2021 року, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановленими договором, а у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Зазначає, що ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме, надав кредитні кошти у розмірі 27 500 доларів США, відповідач отримані в кредит кошти не повернула, не сплатила відсотки за користування кредитними коштами, а відтак за порушення зобов`язань за кредитним договором повинна сплатити пеню та штраф. Через невиконання позичальником умов кредитного договору станом на 17 лютого 2016 року у позичальника склалася заборгованість у розмірі 33 050,81 доларів США, яка складається з: 27 755, 31 доларів США заборгованість за кредитом; 4 282, 96 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 288, 75 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 723, 79 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Оскільки в забезпечення виконання зобов`язання за договором кредиту № CGH0GK00060363 між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки, то він несе солідарну з боржником відповідальність за невиконання нею зобов`язань за кредитним договором. З наведених підстав банк просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 33 050, 81 доларів США, що за курсом 27,01 відповідно до службового розпорядження НБУ від 17.02.2016 року складає 892 702,38 грн. за кредитним договором № CGH0GK00060363 від 16.06.2006 року; стягнути солідарно з відповідачів судові витрати. Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області позов задоволено Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № CGH0GK00060363 від 16.06.2006 року у розмірі 33 050, 81 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 17.02.2016 року еквівалентно 892 702, 38 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» по 6695, 27 грн. судових витрат. Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , вважає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справ, а також неправильним застосуванням норм процесуального права. Апелянт стверджує, що судом не досліджено повноваження представника позивача, який підписував позовну заяву, а саме, вважає, що від імені представника позивача ОСОБА_4 підписувалися різні особи. Звертає увагу, що в матеріалах справи є лише копія довіреності на ім`я Сафіра Ф.О., яка судом не досліджувалася, дію якої припинено за даними офіційного сайту позивача. Зазначає, що суд не дослідив можливість розгляду справи за відсутності представника позивача, так як на його думку в матеріалах справи немає жодного належним чином складеного і поданого процесуального документу позивача про розгляд справи без його участі. На думку апелянта суд безпідставно розглянув справу за відсутності представника позивача, не застосувавши наслідки неявки позивача в судове засідання без поважних причин, хоча повинен був постановити ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду. Вважає, що судом першої інстанції не досліджено наявності заборгованості та її розміру, не з`ясовано, чи така існує взагалі. Суд першої інстанції не врахував умов додаткової угоди, яка до матеріалів справи взагалі не долучалася, якою внесено зміни в істотні умови кредитного договору. Стверджує, що термін дії договору ще не закінчився, а тому в позивача не виникло право на дострокове стягнення кредитних коштів. В апеляційній скарзі зазначає, що суд не дослідив обставини виникнення та погашення заборгованості, не перевірив належними та допустимими доказами підставність зробленого позивачем розрахунку заборгованості. Вважає, що зроблений розрахунок є невірним, оскільки залишок поточної заборгованості за тілом кредиту різко збільшився з 21 386, 87 доларів США до 32 121, 66 доларів США. Стверджує, що судом не були застосовані норми матеріального права, які мали б бути застосовані, зокрема, Закон України «Про захист прав споживачів». Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника АТ КБ «ПриватБанк» Жарського І.Р. щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 не виконувала належним чином договірних зобов`язань, у встановлений договором строк та у визначений позивачем термін не погасила кредит і не сплатила відсотки за користування кредитними коштами, у зв`язку з несплатою платежів за кредитним договором у неї склалася заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню в судовому порядку, як з позичальника, так і з поручителя ОСОБА_3 , який поручився за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто, зобов`язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов`язання зі сплати пені, штрафу є додатковим до основного. Згідно положень ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання, згідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), правовими наслідками, зокрема, є відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимогти дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Згідно з ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. З матеріалів справи вбачається, що 16.06.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CGH0GK00060363, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти 27500.00 дол. США терміном до 15.06.2021 року для придбання житла, а також у розмірі 4129.83 дол. США на сплату страхових платежів зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Згідно з пунктом 2.1.1. банк зобов`язався надати кредит шляхом й у межах сум, зазначених у п.1.1 кредитного договору, і такі кошти банком були надані, отримання кредитних коштів ОСОБА_1 не заперечує, а відтак, надавши позичальнику кредитні кошти, ПАТ КБ «ПриватБанк» виконав зобов`язання за цим кредитним договором. Пункт 2.2.2. кредитного договору передбачає, що позичальник зобов`язався сплачувати відсотки за користування кредитом відповідно до п.1.1, 3.1,3.2 цього договору, погасити кредит в порядку, сумах і строки, передбачені п.1.1 і п.6.2 даного договору. Матеріалами справи також підтверджується, що 26.10.2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду до кредитного договору № CGH0GK00060363 від 16.06.2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», за умовами якої суму заборгованості, яка виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання додаткової угоди зменшено на 5494.56 дол. США, а саме, зменшено розмір пені на суму 5494.56 дол. США. Крім цього, пункт 1 викладено наступним чином: «Банк зобов`язується надати «позичальникові» грошові кошти шляхом надання готівкою через касу на строк 21.06.2024 року включно (надалі за текстом Договору «Строк кредитування»), у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 27500.00 дол. США на наступні цілі: придбання житла, а також у розмірі 12976.75 дол. США на сплату страхових платежів у випадках і згідно порядку, передбачених у п.п. 2.1.3,Ю 2.2.7 даного Договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 12.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0.00% від суми наданого кредиту в момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0.21% від суми виданого кредиту, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п.3.11 даного Договору». Періодом сплати вважати період з «16» по «21» число кожного місяця. В додатковій угоді зазначено, що підписання цієї додаткової угоди не є рішенням банку про анулювання заборгованості позичальника. Пункт 7 Додаткової угоди передбачає, що в разі порушення позичальником строків по сплаті відсотків за користування кредитом та винагород, зазначених в договорі, позичальник несе відповідальність за весь період неналежного виконання зобов`язань по сплаті плати за кредитом у виді сплати неустойки у розмірі 100% від розміру неналежно сплачених відсотків за користування кредитом, та в розмірі 100% від розміру неналежно сплачених винагород, передбачених договором. Сплата позичальником штрафу здійснюється за кожен місяць такого порушення, починаючи з останнього місяця належного виконання позичальником зобов`язання по сплаті плати за кредитом. Колегією суддів враховується те, ні кредитний договір № CGH0GK00060363 від 16.06.2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», ні додаткова угода від 26.10.2012 року до кредитного договору, недійсними в судовому порядку не визнавались, а відтак такі є чинними і зазначені у них зобов`язання підлягають виконанню його сторонами. Вважаючи оскаржуване рішення суду незаконним та необгрунтованим, апелянт покликається на те, що таке ухвалювалося за відсутності Додаткової угоди від 26.10.2012 року до кредитного договору, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 від 16.06.2006 року, яка була долучена апелянтом після ухвалення рішення судом першої інстанції, а відтак її умови не могли бути враховані судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, за відсутності додаткової угоди суд не мав можливості перевірити долучений до матеріалів справи позивачем розрахунок заборгованості, відповідність розрахунку умовам додаткової угоди від 26.10.2012 року до кредитного договору від 16.06.2006 року. З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Обгрунтовуючи позовну заяву про стягнення з ОСОБА_1 33050.81 дол. США заборгованості за кредитним договором, банк посилався на те, що відповідачка отримані в кредит кошти в повному обсязі не повернула, не сплатила передбачені договором відсотки за користування кредитними коштами, а також нараховані за невиконання умов договору пеню та штрафи, а відтак відповідно до умов кредитного договору такі кошти підлягають стягненню в судовому порядку. Відповідно до наданого позивачем розрахунку суми заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 17.02.2016 року, її заборгованість за цим договором становила 33050.81 дол. США, з яких: 27755.31 дол. США загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), в тому числі залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом 601.53 дол. США; 4282.96 дол. США залишок заборгованості за процентами, в тому числі залишок заборгованості за процентами, нарахованими на залишок простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 3993.02; 231 дол. США заборгованість з комісії; 723.79 дол. США нарахованої пені. Долученим до матеріалів справи розрахунком, правильність та обгрунтованість якого заперечує апелянт, підтверджується списання ПАТ КБ «ПриватБанк» частина суми заборгованості, що виникла у ОСОБА_1 в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання додаткової угоди, саме пені в розмірі 5494.56 дол. США. Наведене спростовує доводи апелянта про неправильність та необґрунтованість долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості з тих підстав, що при складанні розрахунку заборгованості не були враховані умови додаткової угоди від 26.10.2012 року до кредитного договору від 16.06.2006 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , оскільки саме цією додатковою угодою передбачалося списання пені в розміррі 5494.56 дол. США. Колегія суддів вважає, що недолучення позивачем до матеріалів справи копії додаткової угоди від 26.10.2012 року до кредитного договору від 16.06.2006 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , не є беззаперечним доказом тверджень представника відповідача про неправильність розрахунку заборгованості, оскільки, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що розрахунок проведено без врахування умов згаданої додаткової угоди. Твердження представника відповідачки про те, що при розрахунку заборгованості не були враховані умови Додаткової угоди від 26.10.2012 року до кредитного договору, є лише його припущенням, яке грунтується лише на тому, що така додаткова угода від 26.10.2012 року не була долучена до позовної заяви і суд першої інстанції розглянув справу за відсутності такої в матеріалах справи. Стверджуючи про неправильність наданого банком розрахунку заборгованості з тих підстав, що такий проведено без врахування умов додаткової угоди від 26.10.2012 року, апелянт не зазначив, які конкретно умови додаткової угоди не були враховані при проведенні банком розрахунку заборгованості. Колегія суддів враховує і те, що відповідачка, її представники, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, відповідно до якої на кожну зі сторін покладається обов`язок доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, на спростування розрахунку заборгованості, наданого банком, не надали іншого, альтернативного розрахунку, з врахуванням умов додаткової угоди від 26.10.2012 року до кредитного договору від 16.06.2006 року, які, на думку апелянта, не були враховані при складанні розрахунку позивачем, а також не зазначили, які саме умови додаткової угоди не були враховані у долученому позивачем розрахунку заборгованості, не зазначили, які саме суми проплат ОСОБА_1 не були враховані у наданому позивачем розрахунку заборгованості. Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постанові від 28.03.2018 року (справа №444/9519/12, провадження №14-10 цс 18), оскільки право нараховувати проценти за кредитом, пені, комісії, штрафних санкцій припиняється зі спливом строку кредитування, то необґрунтованою є вимога позивача про нарахування та стягнення відсотків, пені, комісії поза межами строку кредитування. З матеріалів справи вбачається, що боржнику ОСОБА_1 , поручителю ОСОБА_3 , 09.10.2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направив повідомлення про необхідність погашення заборгованості за кредитним договором № CGH0GK00060363, укладеним 16.06.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 , таку заборгованість на вимогу банку слід було погасити протягом п`яти днів з дня отримання повідомлення. Наведене свідчить про те, що надіславши боржнику ОСОБА_1 та поручителю ОСОБА_3 повідомлення про дострокове повернення кредитних коштів, ПАТ КБ «ПриватБанк» змінив строк виконання зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим у банку припинилося право на нарахування відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафних санкцій. А відтак, нарахування пені, штрафу, стягнення яких за невиконання позичальником умов договору передбачає кредитний договір № CGH0GK00060363, укладений 16.06.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 та додаткова угода до нього, суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду. Колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для нарахування та стягнення пені, а відтак вимога ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з 723.79 дол. США не підлягала до задоволення. Проаналізувавши долучений позивачем до матеріалів позовної заяви розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № CGH0GK00060363, укладеним 16.06.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 , який складено з врахуванням умов Додаткової угоди від 26.10.2012 року до цього кредитного договору, колегія суддів приходить до висновку, що заборгованість за згаданим кредитним договором станом на жовтень 2015 року становила 27755.31 дол. США заборгованість за тілом кредиту, 3150.83 дол. США заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитними коштами та 57.75 дол. США комісії, а всього 30963.89 дол. США. У відповідності до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Згідно положень ст. 554 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 559 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, Якщо строк виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Відповідно до чинної редакції ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється уразі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання. Пункти 11, 12 договору поруки, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 , передбачають, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором. Порука за цим договором припиняється після закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. Таким чином, умовами договору поруки визначено строк припинення поруки п`ять років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. З матеріалів справи вбачається, що 09.10.2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направляв ОСОБА_3 , як поручителю, вимогу про дострокове погашення кредиту, чим змінив строк виконання основного зобов`язання. Зважаючи на те, що договором поруки визначено п`ятирічний строк припинення поруки, враховуючи те, що кредитор пред`явив даний позов 10.03.2016 року, тобто, в межах встановленого договором поруки строку, колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 несе солідарну з боржником відповідальність за невиконання позичальником умов кредитного договору. Наведене вище спростовує доводи апеляційної скарги щодо безпідставності позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про солідарне стягнення заборгованості як з боржника ОСОБА_1 , так і з поручителя ОСОБА_3 . З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 рішення суду про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № CGH0GK00060363 від 16 червня 2006 року, не оскаржував. З врахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» та солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованості за кредитним договором № CGH0GK00060363 від 16 червня 2006 року у розмірі 30963.89 дол. США, з яких: 27755.31 дол. США заборгованість за тілом кредиту; 3150.83 дол. США заборгованість за відсотками, 57.75 дол. США комісії. Даючи оцінку долученій до матеріалів справи в суді апеляційної інстанції письмовій консультації (інформаційна довідка) щодо умов та виконання у період до 10.03.2016 року кредитного договору № CGH0GK00060363 від 16 червня 2006 року та додаткової угоди від 26.10.2016 року, складеній 23.02.2017 року, суд апеляційної інстанції не вважає таку належним та допустимим доказом на підтвердження заборгованості ОСОБА_1 згідно умов додаткової угоди у розмірі 24738.13 дол. США, а без врахування умов додаткової угоди в розмірі 12939.33 дол. США. Слід зазначити, що додаткова угода від 26.10.2016 року до кредитного договору № CGH0GK00060363, укладеного 16.06.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 , є складовою частиною основної угоди, а відтак розрахунок заборгованості слід проводити виходячи як з умов кредитного договору, так і з умов додаткової угоди. Колегія суддів зазначає, що вважаючи сумнівним та неправильним розрахунок заборгованості, наданий позивачем, апелянт протягом тривалого розгляду справи судом апеляційної інстанції (апеляційне провадження у справі відкрите 06.04.2017 року) не заявляв клопотання про призначення судової економічної експертизи, таке було заявлене лише в останньому судовому засіданні, а також не скористався можливістю проведення такої експертизи в позасудовому порядку на його замовлення у відповідності до положень ст. 106 ЦПК України. Враховуючи межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, передбачені ст. 367 ЦПК України, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не враховує зазначені у додаткових поясненнях представника ОСОБА_1 від 06.08.2020 року інші доводи, які на думку представника є підставами для скасування оскаржуваного рішення суду. Оскільки позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, то з відповідачів на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути судові витрати в розмірі по 6427.46 грн. з кожного з відповідачів. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин,що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. 381- 384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 29 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 16 червня 2006 року у розмірі 30963.89 доларів США, з яких 27 755.31 доларів США заборгованість за тілом кредиту; 3150.83 доларів США заборгованість за відсотками; 57.75 доларів США комісії. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» по 6427.46 грн. судових витрат за подання позову. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 20.08.2020 року. Головуючий: Шеремета Н. О. Судді: Крайник Н. П. Ванівський О.М.