LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4824760/34807/19

від 06.05.2021 ·

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 760/34807/19 Головуючий у суді першої інстанції: Букіна О.М. Номер провадження: 22-ц/824/40/2021 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 травня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коцюрби О.П.. суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А., при секретарі Перебитюку А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Крилової Олени Леонідівни в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В: В Солом`янський районний суд міста Києва звернулось Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк, позивач) з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, боржник) в якому просило стягнути з відповідача 127 840, 81 грн. заборгованості за кредитним договором № б/н від 27 жовтня 2011 року, яка складається з 1 945,91 грн. - заборгованість за кредитом; 125 894,90 грн. - заборгованість по відсоткам за користування за кредитом за період з 27 жовтня 2011 року по 30 травня 2018 року; судові витрати у розмірі 1 921,00 грн. Свої вимоги позивач мотивував тим, що ОСОБА_1 , з метою отримання банківських послуг, підписав заяву № б/н від 27 жовтня 2011 року, згідно якої, отримав кредит у розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом в заяві. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, утворилася заборгованість, яка за період з 27 жовтня 2011 року по 30 травня 2018 року становить 127 840,81 грн., з яких: 1 945,91 грн. - заборгованість за кредитом; 125 894,90 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період 27 жовтня 2011 року по 30 травня 2018 року. Заочним рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на незаконність рішення, та як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, просило рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 липня 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, позивач зазначив, що суд першої інстанції при розгляді справи не прийняв до уваги те, що ОСОБА_1 особисто звернувся до АТ КБ «Приватбанк», підписав заяву б/н від 27 жовтня 2011 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку. Підписана відповідачем заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Крім того, в доводах апеляційної скарги вказується на те, що Солом`янський районний суд міста Києва при розгляді справи не врахував практику Верховного Суду із аналогічних правовідносин, яка викладена в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 356/1635/16-ц, від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 755/2720/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 666/388/16-ц. Також, в апеляційній скарзі вказується на неправильність висновків суду в частині відсутності підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, чим допущено порушення норм цивільного права, а саме: ст.ст. 1048, 1054 ЦК України, ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність». У встановлений апеляційним судом строк, відповідач відзиву на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2020 року не наддав. Суд апеляційної інстанції переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк»підлягає частковому задоволенню з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, з наступних підстав. Ухвалюючи судове рішення про відмову в позові, Солом`янський районний суд міста Києва виходив із того, що позивачем не надано доказів на підтвердження укладення між сторонами кредитного договору, видачі відповідачу кредитної картки та розміру наданого йому кредиту, в зв`язку з чим суду неможливо перевірити розмір нарахованих суми боргу та процентів за користування кредитом, а наданий позивачем розрахунок заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу. Із зазначеним висновком, колегія суддів не погоджується так як він не в повній мірі відповідає вимогам закону та не ґрунтується на матеріалах справи. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.ч. 1 - 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За приписами ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим, банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Як вбачається із ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщодоговором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 27 жовтня 2011року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір б/н, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, Тарифами Приватбанку, відповідно до якої, Банк зобов`язався видати на ім`я відповідача платіжну картку - кредитка «Універсальна» з бажаним кредитним лімітом 500 грн. Анкета-заява містить підписи представника Банку і ОСОБА_1 та дату - 27 жовтня 2011року. На підтвердження договірних відносин, позивачем надана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Универсальна 30 днів льготного періода» 0002150200250914689 від 27 жовтня 2011 року з підписом від імені ОСОБА_1 . З довідок КБ «Приватбанк» без дати видачі та підпису повноважної особи за кредитним договором б/н між АТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 були надані кредитні картки та вказані їх номери, а також встановлювались кредитні ліміти: 300 грн. - 27 жовтня 2011 року; 500 грн. - 27 жовтня 2011 року; 2000 грн. - 29 травня 2012 року. Згідно виписки за договором б/н від 18 червня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 , починаючи з 27 жовтня 2011 року по 23 лютого 2013 року користувався кредитними коштами Банку. За таких обставин, оскільки виписка за договором № б/н станом на 18 червня 2020 року, яка є первинним фінансовим документом банку, підтверджує користування відповідачем кредитними коштами АТ «КБ «Приватбанк», які в добровільному порядку він не повернув, у зв`язку з чим, виходячи з положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог Банку в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 945.91 грн. - заборгованості за кредитом. Щодо доводів представника позивача про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 125 894,90 грн. - заборгованості по відсотках за користування кредитом за період з 27 жовтня 2011 року по 30 травня 2018 року на підставі положень ст.ст. 625, 1050, 1054 ЦК України, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За правилами ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом. Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Разом з тим, оскільки строк повернення відповідачем грошових коштів не було встановлено в анкеті-заяві та довідці про умови кредитування, тому саме з часу звернення Банку з вимогою про повернення коштів у відповідача виникає обов`язок щодо виконання грошового зобов`язання. Доказів направлення відповідачеві вимоги із встановленим строком виконання зобов`язання матеріали справи не містять, а, відтак, підстави для нарахування відсотків, які передбачені ст. 625 ЦК України, відсутні. Суд першої інстанції, мотивуючи відмову в позові, в тому числі і щодо стягнення заборгованості по відсотках за користування кредитом, обґрунтовано послався на правовий висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Крім того, в судовому засіданні 23 березня 2021 року при розгляді апеляційної скарги, представник АТ КБ «Приватбанк» не зміг довести суду правильність складання, наявного у справі розрахунку заборгованості по відсоткам за користування кредитом в сумі 125 894,90 грн. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 відсотків на підставі положень ст.ст. 625, 1050, 1054 ЦК України, що і було встановлено судом першої інстанції. Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги на неправильність висновків суду першої інстанції в частині відсутності підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, чим допущено порушення норм цивільного права, а саме ст.ст. 1048, 1054 ЦК України, ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» так як з наданих Банком доказів неможливо прийти до висновку, що при укладенні договору з відповідачем, АТ КБ «ПриватБанк» дотрималось вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 27 жовтня 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить ні процентної ставки за кредитом, ні строку повернення кредиту (користування ним). Судом першої інстанції обґрунтовано відхилено як доказ - досягнення умов кредитування відповідача і надана позивачем довідка про умови кредитування, яка хоча і підписана відповідачем і містить вказівку про процентну ставку 3%, проте не містить даних про розмір наданого кредиту, про видачу кредитної картки (її виду, строку дії). За таких обставин, Солом`янський районний суд міста Києва на законних підставах відмовив позивачу в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по відсотками за користування кредитом за період з 27 жовтня 2011 року по 30 травня 2018 року. Оскільки рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2020 року в частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 1 945,92 грн. - заборгованості за кредитом ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки суду в цій частині не відповідають обставинам справи, тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню із ухваленням нового в рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитом в сумі 1 945,91 грн. Так як в іншій частині позовних вимог, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2020 року є законним тому його необхідно залишити без змін. Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 73 (сімдесят три гривні) 10 коп. судового збору. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Крилової Олени Леонідівни в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 27 жовтня 2011 року у розмірі 1 945 (одна тисяча дев`ятсот сорок поять) гривень 91 копійка - заборгованість за кредитом. В іншій частині позовних вимог заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2020 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 73 (сімдесят три гривні) 10 коп. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О.П. Коцюрба Судді І.М. Білич Т.А. Слюсар

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»