LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4824754/1767/18

від 05.08.2020 ·

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 754/1767/18 Головуючий у суді першої інстанції: Грегуль О.В. Апеляційне провадження № 22-ц/824/8627/2020 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р. 05 серпня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Київського апеляційного суду в складі: Головуючого (судді-доповідача) Гаращенка Д.Р. суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А. розглянувши у порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 березня 2020 року у справі за позовом Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про стягнення помилково сплачених коштів, ВСТАНОВИЛА: У лютому 2018 року Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві (далі - ГУ ДКСУ у м. Києві) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про стягнення помилково сплачених коштів. Після уточнення позовних вимог, остаточно просило стягнути з відповідача 68 726,57 грн. у відшкодування помилково сплачених коштів. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 04 березня 2011 року Фастівським міськрайонним судом Київської області було видано виконавчий лист № 2а-4510/2006 про стягнення коштів у розмірі 68 726, 57 грн., стягувачем за яким є ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 . 20 листопада 2017 року позивачем, на рахунок ОСОБА_1 за ІПН НОМЕР_2 , було помилково перераховано кошти в розмірі 68 726, 57 грн., що належали ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 , як стягувачу за виконавчим листом 2а-4510/2006. 29 грудня 2017 року, 05 січня 2018 року та 12 січня 2018 року позивач направляв ОСОБА_1 за ІПН НОМЕР_2 листи з вимогою, щодо повернення безпідставно виплачених останньому коштів, проте, відповідач на вимогу відповіді не надав, кошти на рахунок позивача не повернув. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 березня 2020 року у задоволенні позовних вимог ГУ ДКСУ у м. Києві відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ГУ ДКСУ у м. Києві подало апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги зазначило, що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи, внаслідок чого ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вважає, суд першої інстанції помилково застосував до вказаних правовідносин положення ст. 1215 ЦК України, оскільки на думку позивача виплата коштів в сумі 68 726, 57 грн. є безпідставно набутим майном відповідача, в розумінні ст. 1212 ЦК України. Враховуючи, що безпідставно набуте майно підлягає поверненню, просив позовні вимоги задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати. 25 червня 2020 року третя особа ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 ) подала заяву, зазначила, що позовні вимоги ГУ ДКСУ у м. Києві підтримує. Просила виплатити належній їй кошти за рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2006 року № 2а-4510/06. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку. Колегія суддів встановила, що Деснянським районним судом м. Києва було видано виконавчі листи № 2а-2706/2009 від 11 вересня 2009 року про стягнення на користь ОСОБА_1 за ІПН НОМЕР_2 коштів на суму 27 693, 63 грн. (а.с. 28); виконавчий лист № 2а-424/2011 від 25 січня 2011 року про стягнення на користь ОСОБА_1 за ІПН НОМЕР_2 коштів на суму 29 271, 24 грн. (а.с. 29); виконавчий лист № 2а-68843/2011 від 14 жовтня 2011 року про стягнення на користь ОСОБА_1 за ІПН НОМЕР_2 коштів на суму 16 628, 15 грн. (а.с. 27). Фастівським міськрайонним судом Київської області було видано виконавчий лист № 2а-4510/2006 від 04 березня 2006 року про стягнення на користь ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 коштів в розмірі 68 726, 57 грн. (а.с. 30). 20 листопада 2017 року Державна казначейська Служба України помилково перерахувала на рахунок ОСОБА_1 за ІПН НОМЕР_2 кошти в розмірі 68 726, 57 грн., що належали ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 , як стягувачу за виконавчим листом 2а-4510/2006. (а.с.30) 29 грудня 2017 року, 05 січня 2018 року та 12 січня 2018 року ГУ ДКСУ у м. Києві направляло ОСОБА_1 за ІПН НОМЕР_2 листи з вимогою, щодо повернення безпідставно виплачених останньому коштів (а.с.7-10). Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог прийшов до висновку, що пенсійна виплата відповідачу була проведена позивачем самостійно та добровільно, будь-які докази на підтвердження того, що сума пенсії виплачена відповідачу внаслідок зловживань з боку останнього чи його недобросовісності відсутні. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Колегія суддів вважає, що рішення суду не відповідає зазначеній нормі процесуального закону. Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл.83 ЦК України. Положення ст.1212 ЦК України, регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна та які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Відповідно до ч. 1 ст. 1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. У разі отримання безготівкових коштів на поточний рахунок в банку за відсутністю правової підстави для перерахування цих коштів, є можливим застосування норм інституту набуття або збереження майна без достатньої правової підстави. Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. Колегія суддів дослідила як доказ платіжне доручення № 1457 від 20 листопада 2017 року відповідно до якого на рахунок ОСОБА_1 за ІПН НОМЕР_2 було перераховано кошти в розмірі 68 726, 57 грн. (а.с. 30). Встановлено, що у призначені платежу зазначено: «стягнення заборгованості; Фастівський міськрайонним суд Київського області 04.30.2011 по с. №2а-4510/2006 на користь ОСОБА_1 НОМЕР_1 ». Враховуючи викладене колегія суддів встановила, що відповідач безпідставно набув майно, яке йому не належить на будь-якій правовій підставі. Платіжним дорученням було зазначено якій саме особі та на якій правовій підставі підлягають виплаті кошти в розмірі 68 726, 57 грн. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Така правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 7 серпня 2019 року у справі № 500/2867/18 Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, ухвалив рішення керуючись ст. 1215 ЦК України, що не підлягає застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Оскільки доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, колегія суддів вважає, апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задоволено, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3 673, 89 грн. Керуючись ст. 268, 367, 368, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві задовольнити. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , паспортні дані НОМЕР_3 ) 68 726 (шістдесят вісім тисяч сімсот двадцять шість) грн. 57 коп. в дохід Державного бюджету України (одержувач - Управління Державної Казначейської служби України в Шевченківському районі, код ЄДРПОУ 37995466, номер рахунку UA978999980313080115000026011, код класифікації доходів бюджету 24060300). Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , паспортні дані НОМЕР_3 ) 3 673 (три тисячі шістсот сімдесят три) грн. 89 коп. на користь Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві (01601, м. Київ, вул. Терещенківська, 11-А, код ЄДРПОУ 37993783). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий (суддя - доповідач) Д. Р. Гаращенко Судді Т. О. Невідома А.А. Пікуль

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»