Постанова 4824 № 754/15217/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа 754/15217/19 Головуючий у І-й інстанції - Бабко В.В. апеляційне провадження № 22-ц/824/8997/2020 Доповідач Заришняк Г.М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2020 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розглядуцивільних справ: Головуючого - Заришняк Г.М. Суддів - Мараєвої Н.Є., Рубан С.М. розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 березня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення недоотриманої суми ,- В С Т А Н О В И В : В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення недоотриманої суми. В обґрунтування позову зазначав, що постановами Деснянського районного суду міста Києва по справам: №2а-1321/11, №2а-227/12, №2а-714/2011, 2а-752/10, №2а-223/09, 2а-716/11, №2а-2739/2011 стягнуто на користь ОСОБА_1 кошти в загальній сумі 50131,19 грн. як компенсацію не виплаченої пенсії та соціальних виплат. У зв`язку з невиконанням рішень суду, які набрали законної сили, у передбачений Законом України «Про виконавче провадження» строк, позивач був позбавлений можливості отримати належну йому суму боргу. Посилаючись на викладене, просив стягнути з відповідача за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 суму 39465,47грн. в рахунок інфляційного збільшення грошової суми та компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, що підлягала стягненню за рішенням суду. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 березня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3% річних від несплаченої суми в розмірі 3691,85грн., інфляційне збільшення суми матеріальної шкоди у розмірі 35773,62грн., що разом становить 39465,47грн., шляхом списання Головним управлінням Державної казначейської служби України в м. Києві коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. Судові витрати компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В апеляційній скарзі Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, провадження у справі закрити. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року дану справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до ч.1 ст. 369 ЦПК України. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. Однак колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що постановами Деснянського районного суду міста Києва по справам: №2а-1321/11, №2а-227/12, №2а-714/2011, 2а-752/10, №2а-223/09, 2а-716/11, №2а-2739/2011 стягнуто на користь ОСОБА_1 грошові кошти в загальній сумі 50 131,19 грн. як компенсацію не виплаченої пенсії та соціальних виплат, про що були видані відповідні виконавчі листи. Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач зазначав, що вказані судові рішення виконані відповідачем лише в 27 червня 2017 року, тобто мало місце несвоєчасне виконання рішення суду. З матеріалів справи слідує, що предметом спору є невиконання Головним управлінням Казначейства виконавчих листів Деснянського районного суду міста Києва: від 28.04.2011р. по справі №2а-1321/11; від 13.05.2014р. по справі №2а-227/12; від 19.01.2012р. по справі №2а-714/2011; від 30.05.2011р. по справі №2а-752/10 та постанов Деснянського районного суду міста Києва від 13.04.2009р. по справі №2а-223/09; від 23.02.2011р. по справі №2а716/11; від 01.07.2011р. по справі №2а-2739/2011 про стягнення коштів на користь ОСОБА_1 . Загальна сума щодо виконання грошового зобов`язання на виконання рішень суду становила 50 131,19 грн., яка була перерахована ОСОБА_1 лише 27.06.2017р., що підтверджується банківськими виписками. При цьому, звертаючись до суду, позивач керувався нормами Цивільного кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Частиною 1 ст. 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до правової позиції, висловленої Великою палатою Верховного Суду при розгляді справи № 905/2087/17 від 31 жовтня 2018 року примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»). У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання (стаття 6 Закону України «Про виконавче провадження»). Аналогічне положення закріплено в частині першій статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», відповідно до якого примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Згідно з пунктом 3 Положення основними завданнями Держказначейства є: 1) реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; 2) внесення на розгляд міністра фінансів України пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах. Пунктом 9 Положення передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. За правилами пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Держказначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій)). За положеннями зазначеного Порядку безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов`язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України. Аналіз наведеного законодавства в сукупності дає підстави для висновку про те, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема стороною виконавчого провадження, і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а є встановленою Порядком особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів. Згідно з положеннями частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Згідно із частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження Спори, які виникають під час здійснення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, своїх повноважень щодо виконання судових рішень, відповідно до Порядку, розглядаються адміністративними судами згідно з нормами, визначеними КАС України. Аналогічна правова позиція міститься у наступних постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 вересня 2018 року у справі № 916/223/17 , від 13 лютого 2019 року у справі № 199/9550/15-ц , від 27 лютого 2019 року у справі № 913/356/15 . Отже, з огляду на характер правовідносин у цій справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість розгляду даної справи в порядку цивільного судочинства. Зі змісту статті 256 ЦПК України вбачається, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. За змістом ч.1,2 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Частиною 4 ст. 377 ЦПК України визначено, що у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору. Враховуючи вищенаведене, рішення суду підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі. Керуючись ст.ст.367, 374, 377, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві - задовольнити. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 березня 2020 року скасувати, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення недоотриманої суми - закрити. Роз`яснити позивачу, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Роз`яснити позивачу його право протягом десяти днів з дня отримання ним постанови про закриття провадження у даній справі звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді: