Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 360/2582/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 липня 2021 року справа №360/2582/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Казначеєва Е.Г., Міронової Г.М., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року у справі № 360/2582/21 (головуючий І інстанції Борзаниця С.В., повний текст складений у м. Сєвєродонецьку Луганської області) за позовом ОСОБА_1 до Управління державної казначейської служби України у Біловодському районі Луганської області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління державної казначейської служби України у Біловодському районі Луганської області (далі - відповідач) про визнання протиправними дій Управління державної казначейської служби України у Біловодському районі Луганської області щодо повернення без виконання виконавчого листа Біловодського районного суду Луганської області від 26.11.2019 року по справі № 408/6242/19-ц про стягнення з Біловодського об`єднаного управління Пенсійного Фонду України Луганської області на користь позивача 14105,63 грн. - суми недоотриманої пенсії, що залишилася після смерті ОСОБА_2 та увійшла до складу спадщини відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.06.2019 року та 768 грн. - суми судового збору, що була сплачена позивачем при зверненні з цим позовом до суду, а всього 14874,03 грн.; зобов`язання Управління державної казначейської служби України у Біловодському районі Луганської області прийняти до виконання виконавчий лист Біловодського районного суду Луганської області від 26.11.2019 по справі № 408/6242/19-ц. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 21.05.2021 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі згідно п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України (а.с. 12-14). Позивач не погодився з ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом норм процесуального права та просив скасувати ухвалу суду першої інстанції і направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування доводів, зокрема, посилався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постановах від 12.09.2018 року у справі № 916/223/17, від 20.06.2018 року у справах № 916/1226/16, № 916/1226/16, від 27.02.2019 року у справі № 913/356/15, вважає, що зазначений позов поданий без порушення правил юрисдикції. Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, дійшов висновку, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Суд апеляційної інстанції вивчив матеріали справи за доводами апеляційної скарги і дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Предметом розгляду у цій справі є визнання протиправними дій Управління державної казначейської служби України у Біловодському районі Луганської області та зобов`язання цього управління здійснити примусове виконання рішення суду у цивільній справі. Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (ч. 1 ст. 5 Закону № 1404). Аналогічне положення закріплено в частині першій статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (ст. 447 ЦПК України). Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (ст. 448 ЦПК України). Таким чином, ЦПК України передбачено подання скарги на дії (бездіяльність) саме державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця у порядку судового контролю за виконанням судових рішень. У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються податковими органами, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання (ст. 6 Закону № 1404). Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів ДКСУ при виконанні судових рішень, ухвалених у порядку цивільного судочинства, статтею 447 ЦПК України не передбачено. Закон України від 5 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» установлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання. Згідно ст. 2 Закону № 4901 держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ст. 3 Закону № 4901). Згідно пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМУ від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Основними завданнями Казначейства є: 1) реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; 2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах (п. 3 Положення). Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (п. 9 Положення). Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок), затвердженим постановою КМУ від 3 серпня 2011 року №

845. Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій) (п. 3 Порядку). Відповідно до зазначеного Порядку безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов`язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України (п.п. 24-34 Порядку). Аналіз наведених приписів законодавства дає підстави для висновку про те, що Держказначейство не є органом примусового виконання судових рішень і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а є встановленою Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» особою на здійснення гарантованого державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Дії органів Казначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Казначейства або суду (п. 15 Порядку). Проте, ні в цьому Порядку, ні в Законі України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не зазначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів Держказначейства. Частиною 1 ст. 74 Закону № 1404 передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Водночас можливість та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства цим Законом не визначено. Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», який визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, також не визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства. Оскільки іншого порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності інших органів, які виконують судові рішення при вчиненні виконавчих дій не передбачено, такі дії підлягають оскарженню у позовному провадженні в порядку адміністративного судочинства. Зазначений порядок є універсальним і відповідає вимогам ефективного захисту сторін виконавчого провадження у разі вчинення виконавчих дій іншими органами та установами, а не державними чи приватними виконавцями. Згідно п. 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладену в постановах від 12.09.2018 року у справі № 916/223/17, від 20.06.2018 року у справах № 916/1226/16, № 916/1226/16, від 27.02.2019 року у справі № 913/356/15 спори, які виникають під час виконання судових рішень центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», розглядаються адміністративними судами в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України. Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Отже, через невірне застосування норм процесуального закону, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження у адміністративній справі. Керуючись ст. ст. 241, 242, 250, 287, 311, 320, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року у справі № 360/2582/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління державної казначейської служби України у Біловодському районі Луганської області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії скасувати, справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду. Повний текст постанови складений 19 липня 2021 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає. Колегія суддів: І.В. Геращенко Е.Г. Казначеєв Г.М. Міронова