Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/332/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/332/20 Суддя (судді) першої інстанції: А.В. Руденко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 серпня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Федотова І.В., Сорочка Є.О. за участю секретаря Муханькової Т.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту патрульної поліції про стягнення заборгованості по грошовому забезпеченню за квітень 2019 року у сумі 1373,32 грн.; стягнення не виплаченої премії з вересня по грудень 2019 року у сумі 28985,60 грн. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року відмовлено у задоволенні позову. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року та прийняти нову постанову про задоволення позову. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 24.03.2016 року по 04.04.2019 року проходила службу в поліції та перебувала на посаді інспектора роти №1 батальйону Управління патрульної поліції в Черкаській області Департаменту патрульної поліції (далі - УПП в Черкаській області ДПП). Наказом ДПП від 21.12.2018 року за №1233 о/с, на підставі рапорту ОСОБА_1 від 17.12.2018 року, з 01.01.2019 року по 01.02.2019 року позивачу надано основну відпустку тривалістю 30 діб (без урахування двох святкових днів). Наказом ДПП від 04.02.2019 року за №72 о/с, на підставі рапорту позивача від 18.01.2019 року, у зв`язку з хворобою останній продовжено щорічну чергову оплачувану відпустку з 02.02.2019 року по 12.02.2019 року. Наказом ДПП від 08.02.2019 за №91 о/с, на підставі рапорту від 04.02.2019 року та листка непрацездатності позивача, у зв`язку з хворобою останній продовжено щорічну чергову оплачувану відпустку з 13.02.2019 року по 20.02.2019 року. Відповідно до наказу ДПП від 03.04.2019 року за №238 о/с позивач звільнена з поліції з 04.04.2019 року з відрахуванням грошового забезпечення за 22 доби щорічної оплачуваної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Згідно розрахункового листа у квітні 2019 року з позивача утримано 1394,25 грн. в погашення 22 днів щорічної оплачуваної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Наказом ДПП від 02.10.2019 року за №765 о/с, на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.09.2019 року у справі №580/1470/19 позивачку поновлено на посаді інспектора роти №1 батальйону УПП в Черкаській області ДПП з 05.04.2019 року. 24.01.2020 року згідно висновку службового розслідування, складеного на підставі наказів ДПП «Про призначення службового розслідування та утворення дисциплінарної комісії від 28.11.2019 року за №226 та «Про розслідування та утворення дисциплінарної комісії від 26.12.2019 року за №2402, встановлено систематичне порушення ОСОБА_1 службової дисципліни за фактом систематичних невиходів на службу без поважних причин в період з 14.09.2019 року по 24.01.2020 року. Нарахування та виплата премії у вказаний період вересень-грудень 2019 року позивачці не здійснювалась. Не погоджуючись з діями відповідача щодо невиплати грошового забезпечення за квітень 2019 року та невиплати премії з вересня по грудень 2019 року, позивачка звернулася за захистом своїх прав до суду. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що у діях відповідача відсутні порушення вимог чинного законодавства України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 2 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №№580-VIII) та іншими нормативно-правовими актами. Згідно ч. 1 ст. 3 Закону №580-VIII у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами. Згідно ч. 1 ст. 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 93 Закону №580-VIII тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Відповідно до ч. 2 ст. 93 Закону №580-VIII тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. Згідно ч. 8 ст. 93 Закону №580-VIII визначено, що поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Як було встановлено судом вище, у період з 01.01.2019 року по 01.02.2019 року позивачу було надано основну відпустку тривалістю 30 діб. В подальшому відпустку двічі було продовжено у зв`язку з хворобою з 02.02.2019 року по 12.02.2019 року та у зв`язку з хворобою на підставі листка непрацездатності позивача з 13.02.2019 року по 20.02.2019 року. За вказану відпустку позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення. Судом першої інстанції встановлено, що 04.04.2019 року позивач була звільнена з зі служби в поліції з відрахуванням грошового забезпечення за 22 доби щорічної оплачуваної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Відповідно до ч. 9 ст. 93 Закону №580-VIII поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Згідно абз. 6 п. 8 р. ІІІ Наказу №260 при звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Кількість днів надмірно нарахованої частини щорічної відпустки вказується в наказі про звільнення. Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що надмірно нараховане грошове забезпечення за дні відпустки за невідпрацьовану частину календарного року підлягає відрахуванню з грошового забезпечення поліцейського при його звільненні. Враховуючи наведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем на законних підставах відраховано грошове забезпечення за квітень 2019 року з ОСОБА_1 в рахунок погашення 22 днів щорічної оплачуваної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Відповідно до ч.1 ст. 94 Закону №580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Відповідно до ч. 2 ст. 94 Закону №580-VIII порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 11.11.2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських» (далі - Постанова №988), п. 1 якої передбачено, що грошове забезпечення поліцейських складається з: - посадового окладу; - окладу за спеціальним званням; - щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); - премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Вказаною постановою також затверджені схеми посадових окладів поліцейських у розмірах згідно з додатками 3 - 10 та надано право керівникам органів, закладів та установ Національної поліції в межах затверджених для них асигнувань на грошове забезпечення установлювати посадові оклади поліцейським та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання в розмірах, визначених затвердженими цією постановою схемами, згідно з додатками 2 -

10. Згідно п. 2 Постанови №988 виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Згідно пункту 3 розділу 1 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року №260 (далі - Наказ №260) грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно пункту 7 розділу 1 Наказу №260 грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення. Згідно пункту 12 розділу 2 Наказу №260 керівники органів поліції мають право преміювати поліцейських відповідно до особливостей проходження служби та особистого внеску поліцейського в загальні результати служби з урахуванням специфіки і особливостей виконання покладених на нього завдань та у межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції. Розміри премії встановлюються за рішенням керівників органів поліції відповідно до затверджених ними положень про преміювання та наявного фонду грошового забезпечення. Виплата премій поліцейським здійснюється за наказами керівників органів поліції. У випадку допущення поліцейськими проступків, які впливають на розмір премії, до наказу вносяться відповідні зміни та проводиться перерахунок премії в наступному місяці. Накази про преміювання поліцейських видаються до 25 числа кожного місяця на підставі списків начальників структурних підрозділів органу поліції, погоджених з фінансовим підрозділом у частині розміру фонду преміювання. Виплата премії проводиться щомісяця в останній день місяця за поточний місяць разом з виплатою грошового забезпечення. Зі змісту Положень випливає, що керівники органів поліції мають право преміювати поліцейських відповідно до особливостей проходження служби та особистого внеску поліцейського в загальні результати служби з урахуванням специфіки і особливостей виконання покладених на нього завдань з урахуванням специфіки і показників преміювання та у межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції України. Таким чином нормами законодавства визначено сукупність підстав, що впливають на встановлення розміру премій поліцейському. Крім того, встановлення премій є правом керівника, а не його обов`язком, при цьому, встановлення цих премій можливе лише при наявності відповідних бюджетних асигнувань. Аналогічні правові висновки щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного від 02.10.2019 року у справі №808/1629/18, від 11.07.2019 у справі №819/1613/16. Згідно висновку службового розслідування від 24.01.2019 року ОСОБА_1 систематично порушувалась службова дисципліна за фактом систематичних невиходів на службу без поважних причин в період з 14.09.2019 року по 24.01.2020 року. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача були відсутні підстави для нарахування премії у період з 14.09.2019 року по 24.01.2020 року, оскільки наведені обставини вказують на відсутність особистого внеску позивача в загальні результати служби. Факт невиходу позивачки на службу без поважних причин підтверджує правомірність дій відповідача щодо не нарахування позивачу премії у відповідний період. При цьому доцільно звернути увагу на Рекомендації Комітету Європи №R(8O)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя, від так завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення. Отже, з огляду на викладене та положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній при вирішенні справи та ухваленні судового рішення не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що повноваження ДПП щодо вирішення питання про преміювання є його виключною компетенцією, тож вимоги позивача щодо стягнення преміювання з вересня по грудень 2019 року у сумі 28985,60 грн. є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення від 21.01.1999 р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес. Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи. В даному випадку доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанцій є законним та обґрунтованим, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними. Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто, прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя: Є.В. Чаку Судді: І.В. Федотов Є.О. Сорочко