Постанова Запорізький апеляційний суд № 937/2861/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 937/2861/20 Головуючий в 1 інст. - Дараган Л.В. Провадження № 33/807/530/20 Доповідач в 2 інст. - Рассуждай В.Я. Категорія ст. 44-3 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 6 серпня 2020 року м. Запоріжжя Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 на постанову судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 червня 2020 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України (відповідно до матеріалів справи), який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , не працюючий, визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 гривень та стягнуто судовий збір, - В С Т А Н О В И В: Як встановлено судом першої інстанції, 16 квітня 2020 року, приблизно о 16 годині 50 хвилин, ОСОБА_1 перебував в громадському місці магазині «Дзеркальний», розташованому за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Гетманська, 18/2 без засобів індивідуального захисту, а саме без захисної маски, чим порушив вимогу п.п. 1 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №

211. В апеляційній скарзі, яку називає зверненням для захисту забезпечення конституційного права живої людини на судовий захист безпосередньо на підставі ст. 8 Конституції України, ОСОБА_1 просить: забезпечити право живої людини ОСОБА_2 на апеляційний перегляд постанови Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 червня 2020 року у справі про адміністративне правопорушення; розглянути це звернення; скасувати постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 червня 2020 року; прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги поданого звернення до апеляційної інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що в суді першої інстанції він заявив клопотання про встановлення правосуб`єктності судді та суду, у чому йому було відмовлено. Він заявив друге клопотання - про те, чи має суддя безлімітну матеріальну відповідальність на випадок винесення щодо нього незаконного рішення та чи має суддя повноваження судити живу людину. Таке клопотання також залишилося без задоволення. Третє клопотання - про надання для ознайомлення посвідчення судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області - також задоволено не було. У зв`язку із чим ОСОБА_1 «проголосив себе назвищем сувереном у Будівлі та закрив провадження у справі за № 937/2861/20» і залишив будівлю. Факт винесення постанови щодо нього розцінює як те, що суддя, порушуючи не тільки норми процесуального права, але і діючи усупереч принципу верховенства права та ст. 6 Загальної декларації прав людини, відмовилася визнавати його правосуб`єктність живої людини, у зв`язку із чим він звернувся до Державного бюро досудових розслідувань із заявою про вчинення злочину, передбаченого ст. 375 КК України. Крім того, як на свідчення «протиправних та некваліфікованих дій та бездіяльності» судді посилається на те, що суддя не задовольнила його клопотання від 06.05.2020 при визнання протоколу про адміністративне правопорушення нікчемним у зв`язку із тим, що протокол складено з грубим порушенням норм процесуального і матеріального права. На думку апелянта, суддя не вчинила у судовому порядку дій щодо задоволення вказаного клопотання та дослідження всієї справи по суті опитування наступних учасників справи: інспектора Мелітопольського ВП Халач О.П., який відмовився надати можливість апелянту здійснити фотофіксацію оригіналу протоколу та надати його копію, що викликає підозру щодо можливості підробки протоколу, а також не роз`яснив ОСОБА_1 його права і обов`язки; чергового Мелітопольського ВП ОСОБА_3 , дії якого під час складення протоколу містять ознаки катування; свідка, особу якого не встановлено, який може підтвердити факт катування; двох понятих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які були свідками грубих порушень під час складення протоколу. Посилаючись на те, що відповідно до положень ст. 268 КУпАП його присутність не є обов`язковою, вважає, що нічого не завадило судді провести дії в судовому порядку. Також як на свідчення «протиправних та некваліфікованих дій та бездіяльності» судді посилається на те, що: - суддя внесла у постанову завідомо неправдиві відомості щодо встановлення в судовому порядку даних про його особу, у тому числі громадянства України (адже на думку апелянта суб`єктом правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП є саме громадянин), оскільки жодних документів він не надавав ні співробітникам поліції під час складення протоколу, ні в суді. -суд послався на доказ по справі ДВД-диск без супроводжувальних документів, без вказівки на модель і номеру пристрою, на який проводилася відеофіксація, але інформацію з якого не зміг зчитати ОСОБА_1 під час ознайомлення із матеріалами справи 18.05.2020; -суд послався на те, що під час вчинення адміністративного проступку ОСОБА_1 , нібито, знаходився в магазині, що не відповідає дійсності та не підтверджено доказами; -усупереч ст. 253 КУпАП суд відмовився передати органам досудового розслідування відомості, що містять у справі і вказують на наявність в діях заявника у справі ОСОБА_6 ознак злочину, вчиненого ним щодо ОСОБА_1 під час звернення на лінію 102; -суд відмовився усупереч своєму обов`язку допросити в судовому порядку свідків по справі з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин у справі в їх сукупності на виконання вимог ст. 252 КУпАП; -суд допустив помилку під час правового аналізу диспозиції ст. 44-3 КУпАП, зробивши висновок, що за змістом вказаної статті адміністративна відповідальність передбачена за порушення правил щодо карантину людей, передбачених іншими актами законодавства, зокрема Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211, в той час як встановлює п. 1 ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України. Накладення адміністративного стягнення з урахуванням його майнового стану ОСОБА_1 вважає прямою дискримінацією. На підставі викладеного апелянт вважає, що оскаржувана постанова має ознаки свавільності. Крім того, апелянт виклав клопотання про поновлення процесуальних строків на звернення до суду, оскільки копію судового рішення він отримав лише 26 червня 2020 року, для написання тексту звернення до апеляційної інстанції потрібний час. Заявлене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до ст. 285 КУпАП постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Оскільки судовий розгляд відбувся фактично без участі ОСОБА_1 , який копію оскаржуваної постанови отримав 26.06.2020 (а.с. 28), а апеляційну скаргу подав на поштове відділення 06.07.2020, тобто впродовж 10-денного строку з моменту отримання постанови, апеляційний суд вважає, що у даному випадку строк на апеляційне оскарження пропущений із поважних причин і може бути поновлений. В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 заявив клопотання про ознайомлення із матеріалами справи, яке судом було задоволено та надано особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, матеріали справи для ознайомлення. Також ОСОБА_1 заявив клопотання про виклик судді ОСОБА_7 задля того, щоб поставити їй питання, чому у постанові ОСОБА_1 зазначається як особа, а не жива людина, запитати, чи є ОСОБА_7 суддею, на якій підставі вона відмовилася надавити службове посвідчення та чому вона не визнала протокол про адміністративне правопорушення нікчемним. Крім того ОСОБА_1 заявив клопотання про виклик особи, яка його звинувачує, маючи на увазі свідка ОСОБА_6 , який викликав поліцію. Також апелянтом заявлено клопотання про допит «живих людей, які підтвердять, що він у суді першої інстанції не давав пояснень». Крім того ОСОБА_1 просить витребувати або в суді першої інстанції, або в поліції відомості про те, яким пристроєм здійснювалася відеофіксація правопорушення. У задоволенні вказаних клопотань було відмовлено з підстав, які викладені нижче. Щодо суті справи - ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, доповнень не мав. Висновки суду щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП, є обґрунтованими та засновані на досліджених в судовому засіданні ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні доказах, та є обґрунтованими. Так, вина ОСОБА_1 у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення підтверджується: відомостями, зазначеними у протоколі про адміністративне правопорушення серії АПР18 № 621369 від 16.04.2020 року, відповідно до яких 16 квітня 2020 року, приблизно о 16 годині 50 хвилин, ОСОБА_1 , зокрема перебував в громадському місці магазині «Дзеркальний», розташованому за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Гетманська, 18/2, без засобів індивідуального захисту, а саме без захисної маски (а.с. 1). У протоколі прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від ОСОБА_6 , а також у його письмових поясненнях зазначено про те, що до приміщення магазину зайшов раніше йому невідомий без захисної маски. На вимогу охорони магазину надягнути маску, невідомий відмовився у категоричній формі. Після цього ОСОБА_6 викликав поліцію (а.с. 4, 5). Аналогічні пояснення надав свідок ОСОБА_8 (а.с. 6). Рапорт інспектора СРПП № 4 А. Кравченко підтверджує надходження виклику на службу «102» від ОСОБА_6 (а.с. 3). У рапорті інспектора СРПП № 4 поліції Гощова С.А. викладені обставини щодо отримання виклику не місце події та складення протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 (а.с. 7). Відеозаписом підтверджується перебування ОСОБА_1 в приміщенні магазину без захисної маски (а.с. 12). Відсутність даних про модель і номеру пристрою, на який здійснювався відеозапис, на що посилається апелянт, не є підставою для визнання вказаного доказу неналежним чи недопустимим, а тому клопотання ОСОБА_1 про витребування в суді першої інстанції або в поліції відомостей про те, яким пристроєм здійснювалася відеофіксація правопорушення, не підлягає задоволенню. Суд першої інстанції перевірив доводи ОСОБА_1 щодо закриття провадження у справі через те, що протокол про адміністративне правопорушення був складений з порушеннями та недотриманням прав особи на захист (визнання нікчемним протоколу, як зазначає сам ОСОБА_1 ), та обґрунтовано їх відхилив як такі, що не знайшли свого підтвердження. Так, протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. 256 КУпАП; від надання пояснень, підпису протоколу та отримання його копії ОСОБА_1 відмовився в присутності понятих ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , анкетні дані та особисті підписи яких міститься у протоколі. Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не дав належну оцінку твердженням ОСОБА_1 про вчинення відносно нього дій, які мають ознаки катування, під час складення протоколу про адміністративне правопорушення, адже таких аргументів ОСОБА_1 в суді першої інстанції не наводив, таких відомостей не містять і матеріали справи. З огляду на те, що позиція ОСОБА_1 щодо суті правопорушення викладена в його письмові заяві на ім`я судді суду першої інстанції (а.с. 17, 18), яка отримала належну відповідь в оскаржуваній постанові, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суддя безпідставно у постанові послалася на його пояснення, які він судовому засіданні не надавав, покинувши залу судових засідань, та відмовляє у задоволенні клопотання ОСОБА_1 «про допит живих людей, які підтвердять, що він у суді першої інстанції не давав пояснень». Є безпідставним твердження апелянта про те, що суд відмовився усупереч своєму обов`язку допросити в судовому порядку свідків по справі, адже таких клопотань особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не заявляла. Як визначає ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом. Оскільки клопотання про допит свідка ОСОБА_6 . ОСОБА_1 у суді першої інстанції не заявляв, тому апеляційний суд не має правових підстав для допиту свідка вказаного свідка, відтак клопотання ОСОБА_1 про виклик і допит ОСОБА_6 задоволенню не підлягає. Не підлягає задоволенню і клопотання ОСОБА_1 про виклик і допит судді, яка розглянула справу про адміністративне правопорушення, адже суддя не віднесений до осіб, які беруть участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення, визначених Главою 21 КУпАП, а відповідно до ч. 2 ст. 279 КУпАП, яка визначає порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, на засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи. Апеляційний суд перевірив доводи щодо неправильного застосування норм матеріального права. Так, відповідно до диспозиції ст. 44-3 КУпАП адміністративним правопорушенням є порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами. Відповідно до ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. За положеннями ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України. Саме Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 29). Відповідно до ч. 3 ст. 29 вказаного закону у рішенні про встановлення карантину, зокрема затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них. На виконання цього закону з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, Кабінет Міністрів України Постановою № 211 від 11.03.2020 (у редакції, чинної на день вчинення правопорушення) установив карантин з 12 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року на всій території України. Підпунктом 1 пункту 2 Постанови було встановлено з 6 квітня 2020 року заборону перебування в громадських місцях без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора або захисної маски, у тому числі виготовлених самостійно. Суд першої інстанції на підставі досліджених доказів обґрунтовано встановив, що 16 квітня 2020 року, приблизно о 16 годині 50 хвилин, ОСОБА_1 перебував в громадському місці - магазині «Дзеркальний», розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , без засобів індивідуального захисту, а саме без захисної маски, чим порушив вимогу п.п. 1 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 211 від 11.03.2020 (у редакції, чинної на день вчинення правопорушення) на підставі чого дійшов до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 дійсно вчинив порушення правил щодо карантину, а тому підлягає адміністративній відповідальності на підставі ст. 44-3 КУпАП. Посилання апелянта на те, що суд не встановив його громадянство на правильність кваліфікації діянь ОСОБА_1 не впливає, адже відповідно до диспозиції ст. 44-3 КУпАП суб`єкт правопорушення - загальний, а не лише громадянин України, як зазначає апелянт. При накладенні адміністративного стягнення суддя дотримався вимог ст. 33 КУпАП, наклавши стягнення у межах, встановлених цим Кодексом, зокрема взявши до уваги характер вчиненого правопорушення. Апеляційний суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що накладення адміністративного стягнення з урахуванням майнового стану правопорушника є дискримінацією, адже, як вбачаться із змісту оскаржуваної ухвали та матеріалів справи, суд першої інстанції при накладенні стягнення цю обставину не враховував через відсутність таких даних у матеріалах справи. Відтак, доводи щодо необґрунтованості та свавільності судового рішення суду першої інстанції свого підтвердження не знайшли. Щодо інших доводів апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає, що як неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). За наведеного апеляційний суд не надає вичерпні відповіді на усі доводи апеляційної скарги, адже підстави для відступу від висновків суду першої інстанції відсутні. На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя, - П О С Т А Н О В И В: Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 червня 2020 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 червня 2020 року відносно ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Запорізького апеляційного суду В.Я. Рассуждай Дата документу Справа № 937/2861/20