Постанова 4852 № 189/329/20 (2-а/189/30/20)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 27 липня 2020 року м. Дніпросправа № 189/329/20 (2-а/189/30/20) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В., суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 01.06.2020 (головуючий суддя Чорна О.В., повний текст 01.06.2020) у справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача інспектора роти №2 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області капітана поліції Кайтанюка Дениса Вячеславовича, третя особа: Департамент патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ЕАК № 2231926 від 12.03.2020 року, - ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАК № 2231926 від 12.03.2020 року, винесену інспектором роти №2 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області капітаном поліції Кайтанюком Денисом Вячеславовичем відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн., та справу про адміністративне правопорушення закрити. Позов обґрунтовано тим, що 12.03.2020 року, о 02:07 годині, на 184 км автомобільної дороги М-04, Дніпровський район Дніпропетровська область, ТЗ був зупинений інспектором роти №4 батальйону №4 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області лейтенантом поліції Коліус Анною Олександрівною, яка винесла постанову про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК №2231826 від 12.03.2020 року. Відповідно до постанови позивач визнаний винним у здійсненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 132-1 КУпАП України. Як зазначено у постанові, водій керуючи ТЗ з напівпричепом TAD НОМЕР_1 перевозив великогабаритний вантаж, без супроводження автомобілем прикриття, вказаним у дозволі, чим порушив п. 22.5 ПДР України; на позивача накладений штраф у розмірі 510,00 (п`ятсот десять) гривень. Через декілька годин, а саме, о 03:37 годині, на 152 км автомобільної дороги М-04, смт. Кринички, Криничанський район Дніпропетровська область, ТЗ був зупинений інспектором роти №2 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області капітаном поліції Кайтанюком Денисом Вячеславовичем, який виніс постанову про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК № 2231926 від 12.03.2020 року. Відповідно до постанови позивач визнаний винним у здійсненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 132-1 КУпАП України. Як зазначено у постанові, водій перевозив великогабаритний вантаж без супроводу автомобілем прикриття, визначеним уповноваженим підрозділом Національної поліції, вказаному в дозволі, чим порушив п. 22.5 ПДР України; на позивача накладений штраф у розмірі 510,00 (п`ятсот десять) гривень. Позивач вважає складену відносно нього постанову незаконною і такою, що підлягає скасуванню. Зазначає, що 12.03.2020 року його двічі було притягнуто до адміністративної відповідальності одного типу, за одне й те ж правопорушення. Посилається на ст. 61 Конституції України відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Зазначає, що вказане правопорушення слід вважати триваючим, а тому вважає, що його всупереч положенням ч. 1 ст. 61 Конституції України двічі притягнуто до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Також, посилається на Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами згідно яких рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Зазначає, що 12.03.2020 року здійснював перевезення вантажу, відповідно до наданого дозволу №2020-13128901-171 НГ на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні від 10.03.2020 року. Згідно дозволу має право на перевезення вантажу, параметри якого не перевищують ширину - до 3,75 м, довжину - до 22 м, висоту - до 4,49м, транспортні засоби, виділені для супроводу - автомобілі марки FIAT NUOVO DOBLO, д.н. НОМЕР_2 та Ford Transit д.н. НОМЕР_3 . Зазначає, що відповідно до п. 27 Правил - супровід автомобілем прикриття обов`язковий у разі, коли ширина великогабаритного транспортного засобу спеціального призначення перевищує 3,5 метри чи довжина 24 метри. Стверджує, що наданим йому дозволом не заборонено рух ТЗ без супроводження автомобілем прикриття, коли ширина великогабаритного транспортного засобу спеціального призначення не перевищує 3,5 м. Вважає, що ні зазначеним дозволом, а ні чинним законодавством не заборонено рух ТЗ без супроводження автомобілем прикриття, коли ширина великогабаритного ТЗ спеціального призначення не перевищує 3,5 м та/або довжину 24 м. Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 01.06.2020 позов задоволено. Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що позивача, всупереч положенням ч. 1 ст. 61 Конституції України, двічі притягнуто до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Крім того, позивач у справі об`єктивно не мав можливості усунути вчинене правопорушення упродовж менш ніж двох годин з часу складення щодо нього постанови серії ЕАК №2231826 від 12.03.2020 року. Також відповідно до вимог Порядку здійснення габаритно-вагового контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 "Про заходи збереження автомобільних доріг загального користування", транспортний засіб, яким керував позивач, не було затримано. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Департаментом патрульної поліції Національної поліції України подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що достатнім доказом правомірності свого рішення є відповідні пояснення поліцейського, який виніс оскаржувану постанову та свідчення поліцейських-свідків, які були в одному екіпажі з поліцейським, який виніс оскаржувану постанову. Позивачем до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу не надано, що не перешкоджає її розгляду по суті. Справа розглядається в письмовому провадженні згідно ст. 311 КАС України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 12.03.2020 року, о 01:56 годині, на 184 км автомобільної дороги М-04, Дніпровський район Дніпропетровська область, інспектор роти №4 батальйону №4 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області лейтенант поліції Коліус Анна Олександрівна, винесла постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАК № 2231826 від 12.03.2020 року, згідно якої 12.03.2020 року, ОСОБА_1 керував ТЗ з причіпом НОМЕР_1 та перевозив великогабаритний вантаж, без супроводження автомобілем прикриття, вказаним у дозволі, чим порушив п. 22.5 ПДР України; дії кваліфіковані за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП; накладений штраф у розмірі 510,00 гривень (копія постанови, а. с. 5). 12.03.2020 року, о 03:37 годині, на 152 км автомобільної дороги М-04, смт. Кринички, Криничанський район Дніпропетровська область, інспектор роти №2 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області капітан поліції Кайтанюк Денис Вячеславович виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАК № 2231926 від 12.03.2020 року, згідно якої 12.03.2020 року, ОСОБА_2 , перевозив великогабаритний вантаж без супроводу автомобілем прикриття, визначеним уповноваженим підрозділом Національної поліції, вказаному в дозволі, чим порушив п. 22.5 ПДР України; дії кваліфіковані за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП; накладений штраф у розмірі 510,00 гривень (копія постанови, а. с. 6). Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про автомобільні дороги», КУпАП, норми Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, норми Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою КМУ № 30 від 18.01.2001 року. Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19). Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Статтею 132-1 КУпАП встановлено, що порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі 30-ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, уповноважених з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів, громадян-суб`єктів господарської діяльності - у розмірі 40-ка неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до пп. 3 п. 30.3 Правил дорожнього руху України на відповідних транспортних засобах установлюються розпізнавальні знаки: "Негабаритний вантаж" - сигнальні щитки або прапорці розміром 400 х 400 мм з нанесеними по діагоналі червоними і білими смугами, що чергуються (ширина - 50 мм), а в темну пору доби та в умовах недостатньої видимості - світлоповертачами або ліхтарями: спереду білого кольору, ззаду - червоного, збоку - оранжевого. Знак розміщується на крайніх зовнішніх частинах вантажу, що виступає за габарити транспортного засобу на відстань, більшу ніж це передбачено пунктом 22.4 цих Правил; Пунктом 11 ч.1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. При цьому, від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. В силу статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги» рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Слід зазначити, що Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001р. №30, згідно п.2 яких транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великогабаритним, якщо його габарити перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306. Так, пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, встановлено, що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м. При цьому, частиною 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою КМУ № 30 від 18.01.2001 року, встановлено, що рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Забороняється проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів без дозволу, зазначеного у пункті 4 цих Правил, або документа, який підтверджує внесення плати за проїзд, що повинні знаходитися у водія і пред`являтися на вимогу уповноважених осіб (п. 25 Правил). Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007р. №879 «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» затверджено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, який визначає механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування (Порядок №879 від 27.06.2007р.). Відповідно до п.6 Порядку №879 від 27.06.2007р, габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів. Згідно п.13 Порядку №879 від 27.06.2007р, під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що контроль на відповідність габаритів вантажу певним нормам проводиться відповідно до встановленого порядку на стаціонарних або пересувних пунктах габаритно-вагового контролю із складенням відповідного документу. Відповідно ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Згідно зі ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення про порушення правил дорожнього руху (ч. 1 ст. 122 КУпАП). В силу п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 року за № 1395 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.11.2015 року, № 1408/27853 у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. У відповідності до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами 1 та 2 цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Частиною 5 ст. 258 КУпАП передбачено, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення. Згідно з ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Отже, саме на відповідача покладається обов`язок доведення правомірності його дій/рішень. Оскільки законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість, то з урахуванням принципів і загальних засад КУпАП, практики Європейського Суду по правах людини, передбачається принцип презумпції невинуватості особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що зміст постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. При цьому, суд враховує висновки, які викладені у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року та у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) про те, що суд при оцінці доказів у конкретній справі повинен керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом»; таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження встановлених відповідачем обставин, які стали підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, отже, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх дій/рішень. Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що відповідач зазначає про свідків, які були в одному екіпажі з поліцейським, який виніс оскаржувану постанову. З цього приводу слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів, що особи, про які зазначає відповідач, були допитані як свідки в судовому засіданні та приведені до присяги свідків, відсутні клопотання про допит зазначених осіб як свідків в судовому засіданні для підтвердження відповідних фактів, тому суд апеляційної інстанції не може визначити осіб, які були в одному екіпажі з інспектором, як свідків. На думку колегії суддів апеляційної інстанції, факт вчинення позивачем правопорушення, а саме: порушення правил проїзду вулицями міста Дніпра, здійснивши з`їзд з маршруту, належними та допустимими доказами відповідачем не підтверджено. Тобто, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів вчинення позивачем адміністративного правопорушення належними та допустимими доказами. Водночас, в силу ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Слід зазначити, що бездоганне виконання суб`єктом владних повноважень процесуальних/процедурних норм є запорукою притягнення винної особи до відповідальності. Однак порушення таких приписів може бути покладено в основу скасування постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Оскільки оскаржувана містить лише відомості, внесені відповідачем та не містить посилань на підтвердження факту вчинення правопорушення, то така обставина обґрунтовано ставить під сумнів підтвердження відповідачем факту вчинення правопорушення позивачем. Вищезазначене є підставою для висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів вчинення позивачем правопорушення, в розумінні ст. 73, 74 КАС України. Також колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що протягом незначного проміжку часу, який складає дві години, позивач двічі притягнутий за одне правопорушення - за перевезення вантажу без супроводу автомобілем прикриття, визначеному у дозволі. Так, у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі №569/15894/15-а, зазначено: "триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону". Таким чином, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно скоює правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Отже, вказане правопорушення слід вважати триваючим, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивача, всупереч положенням ч. 1 ст. 61 Конституції України, двічі притягнуто до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. На думку колегії суддів апеляційної інстанції рішенням суду першої інстанції права, свободи та інтереси позивача захищені, а права та інтереси відповідача не порушені. Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування. В силу ч. 3 ст. 272 КАС України справи, визначені статтею 286 КАС не підлягають оскарженню в касаційному порядку. З огляду на результати апеляційного розгляду та характер спірних правовідносин, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України - залишити без задоволення. Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 01.06.2020 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Повний текст постанови виготовлено 05.08.2020. Головуючий суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова