Постанова 4815 № 569/1811/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 липня 2020 року м. Рівне Справа № 569/1811/20 Провадження № 22-ц/4815/827/20 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Ковальчук Н. М. суддів: Бондаренко Н. В., Хилевича С. В., учасники справи: позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 травня 2020 року у складі судді Першко О. О., ухвалене в м. Рівне, в с т а н о в и в : Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог вказувало, що між ним та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № б/н від 02.10.2017 року, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом відповідача у заяві. У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором у відповідача станом на 15.12.2019 року утворилась заборгованість в розмірі 24 662 грн. 44 коп., куди включено: 17 377 грн. 04 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2 508 грн. 93 коп. заборгованість за простроченими відсотками; 3 125 грн. 88 коп. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 500 грн. 00 коп. штраф (фіксована частина); 1 150 грн. 59 коп. штраф (процентна складова). Просив суд стягнути з відповідача заборгованість у зазначеному розмірі, а також судові витрати. Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 травня 2020 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 02 жовтня 2017 року у розмірі 9 448 гривень 67 копійок. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 805 гривень 32 копійки. Рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення тіла кредиту вмотивоване передбаченим законом обов`язком позичальника повернути кредит у строк та на умовах, передбачених договором, та обґрунтовано тими обставинами справи, які вказують, що такий обов`язок відповідачем як позичальником дотриманий не був. Судом в цій частині позовних вимог також враховано фактичні суми, які сплачувалися відповідачем на погашення кредиту та взято до уваги, що заборгованість за тілом кредиту станом на час звернення до суду з цим позовом склала 9 448,67 гривень, які і були стягнуті оскаржуваним судовим рішенням. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій за порушення зобов`язання вмотивоване тим, що такі умови кредитування між сторонами погоджені не були, оскільки відповідач як позичальник підписав лише Анкету-заяву, у якій відсутні умови щодо нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені), а тому відсутні передбачені законом підстави для стягнення цих сум за договором кредиту. Судом також враховано, що Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Вважаючи рішення суду в частині відхилених позовних вимог незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи ПАТ КБ «ПриватБанк» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що позивачем було надано розрахунок заборгованості, у якому вказані суми відсотків, пені та інші суми відповідно до кредитного договору, які відповідачем не спростовані. Додає, що заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі, проте суд не дав цим обставинам належної оцінки. Вказує, що на підтвердження погодження оплати процентів за користування кредитом та розміру процентної ставки надано суду Заяву-анкету, Довідку про умови кредитування з використанням кредитки, які підписані відповідачем особисто. Звертає увагу на те, що дія Договору підтверджується фактом користування відповідачем картковим рахунком та використанням кредитних коштів, а шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг відповідач ознайомився та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, їх зміст йому зрозумілий, та їх положень він зобов`язався неухильно дотримуватися. Доводить, що відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами, і доказів протилежного ним не надано. Пояснює, що згідно положень Анкети-заяви, відповідач зобов`язався самостійно ознайомлюватися зі всіма змінами на сайті АТ КБ «ПриватБанк». Вважає помилковим висновок місцевого суду про відсутність підстав для стягнення заборгованості по тілу кредиту в повному обсязі, оскільки лише часткове його стягнення суперечить положенням договору. Вказує на порушення норм матеріального права, які виявились у відмові стягнення відсотків за користування кредитом. Покликається на ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність», якою заборонено надання безвідсоткових кредитів, а також на те, що стягнення відсотків за користування кредитним коштами є істотною умовою при наданні коштів у кредит. Додає, що необхідність сплати боржником процентів кредитору передбачає і ст.169 Кодексу європейського договірного права. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення відсотків та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, а в решті залишити рішення суду першої інстанції без змін. В поданому на апеляційну скаргу відзиві представник ОСОБА_1 адвокат Бондар Ю. М. вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 02 жовтня 2017 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір у вигляді Анкети-заяви № б/н, за умовами якої останій отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в сумі 12500,00 грн. Угода складається із Анкети-заяви, Пам`ятки клієнта, Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку. Про згоду відповідача на укладення договору свідчить підпис ОСОБА_1 у Анкеті-заяві. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, і як наслідок виникнення заборгованості, про стягнення якої Банк і звернувся з даним позовом до суду. Із долученого до позовної заяви розрахунку вбачається, що Банк визначив заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 02.10.2017 року станом на 15 грудня 2019 року в розмірі 24 662 грн. 44 коп., куди включив: 17 377 грн. 04 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2 508 грн. 93 коп. заборгованість за простроченими відсотками; 3 125 грн. 88 коп. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 500 грн. 00 коп. штраф (фіксована частина); 1 150 грн. 59 коп. штраф (процентна складова). Частиною 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України). Водночас, відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, ч.1 ст.1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. На обґрунтування позовних вимог Банк зазначав, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із Умовами та правилами банківських послуг та Тарифами банку складають між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Окрім того, вказував, що заявою відповідача підтверджується і той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були йому надані для ознайомлення в письмовій формі. На підтвердження додано Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» від 02.10.2017 року, яка підписана сторонами. Разом з тим, при дослідженні вказаної Анкети-заяви встановлено, що остання не містить даних про процентну ставку за користування кредитом, умов та порядку її зміни, порядку й умов збільшення розміру кредиту на розмір боргових зобов`язань, а також умов нарахування штрафних санкцій за порушення зобов`язання. Вказана Заява містить підпис ОСОБА_1 в графі про отримання та ознайомлення з Пам`яткою клієнта, Тарифами і основними умовами обслуговування і кредитування, проте докази на підтвердження того, що він ознайомленийа саме із цими документами, відсутні. Відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. На обґрунтування позовних вимог Банк вказує, що при укладання договору сторони керувалися саме вказаними нормами законодавства, при цьому, формулярами та стандартними формами є Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку, згідно яких обслуговується відповідач. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України). Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо зміни кредитного ліміту, сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Покликання у апеляційній скарзі на те, що позичальник був ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, згідно яких обслуговується відповідач, включаючи стягнення неустойки за порушення умов договору, не заслуговує на увагу. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Вказані Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, наявні в матеріалах справи, не є належним доказом встановлення та погодження сторонами умов укладеного між ними кредитного договору. Оскільки відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, місцевим судом правомірно відмовлено у задоволенні таких позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк». Суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову частини позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами, і доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в цій частині. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17. За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Частиною другою статті 1050 ЦК України визначено, що у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою позикодавцю в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві. Як вбачається з розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 02.10.2017 року, наданого Банком, заборгованість позичальника по тілу кредиту становить 17 377 грн. 04 коп станом на 15.12.2019 року. При цьому, вказаний розрахунок містить відомості про суми погашення за наданим кредитом, яким підтверджується, що за період з 02 жовтня 2017 року (з дня укладення кредитного договору) по 15 грудня 2019 року (день звернення до суду з позовом) позичальником поверталися позичені кошти, і загальна сума такого повернення складає 17 994 грн. 79 коп.. З огляду на заявлену суму заборгованості по тілу кредиту та суму повернутих відповідачем коштів, непровернутою Банку залишається сума 9 448 грн. 67 коп., і саме вона підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Така заборгованість відповідачем не спростована, а доводи апеляційної скарги про безпідставність стягнення частини заявленої заборгованості за тілом кредиту не відповідають вищезазначеним нормам права та наявним у матеріалах справи розрахункам заборгованості. Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по відсотках, пені та штрафах і задоволення вимог про стягнення тіла кредиту в межах фактично використаних та неповернутих на час звернення до суду з позовом Банку. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 травня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 29 липня 2020 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Хилевич С. В. Бондаренко Н. В.