Постанова 4824 № 742/108/19-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 липня 2020 року місто Київ справа № 742/108/19-ц апеляційне провадження № 22-ц/824/8667/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Головачова Я.В., суддів: Вербової І.М., Шахової О.В., за участю секретаря судового засідання Коцюрби Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва у складі судді Соколова О.М. від 17 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Судакської міської ради Автономної Республіки Крим, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Прилуцька міська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно, в с т а н о в и в : У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Судакської міської ради Автономної Республіки Крим, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Прилуцька міська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на належне йому майно, яка складається з: квартири АДРЕСА_1 ; земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку по АДРЕСА_2 . 11 жовтня 2017 року позивач звернулася до Прилуцької міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 та про видачу свідоцтв про право на спадщину, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказану земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок було відмовлено у зв`язку з відсутністю на них правовстановлюючих документів, що підтверджується постановами від 20 березня 2018 року № 427/02-31 та від 15 січня 2019 року № б/н про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Позивач зазначала, що померлий ОСОБА_2 , маючи майнові права стосовно земельної ділянки та побудованого на ній житлового будинку, ці права не реалізував у повному обсязі та не зареєстрував своє право власності на них, як на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку та, відповідно, не набув на них право власності. Посилаючись на те, що позивач не має іншого способу захистити свої права, просила суд визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,600 га, кадастровий номер 0111700000:01:039:0047 та розташований на ній житловий будинок, площею 559,3 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,600 га, кадастровий номер 0111700000:01:039:0047, після чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . В іншій частині позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. Скаржник зазначає, що спірний житловий будинок, як самочинно збудований, не був введений в експлуатацію за життя ОСОБА_2 у зв`язку з анексією Автономної Республіки Крим. Суд не врахував, що права на земельну ділянку на якій був побудований житловий будинок належали спадкодавцю ОСОБА_2 , а отже у нього було право на визнання за ним права власності на вказане нерухоме майно, яке перейшло у порядку спадкування до позивача. Рішення суду в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,600 га, кадастровий номер 0111700000:01:039:0047, яка знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , не оскаржується, а тому колегією суддів не перевіряється. Відзиви на апеляційну скаргу до суду не надходили. Учасники справи в суд апеляційної інстанції не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судами установлено, що 26 березня 1998 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження від 26 березня 1996 року №

85. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 17 липня 2017 року, серія НОМЕР_1 . Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, до складу якої входить: квартира АДРЕСА_1 ; земельна ділянки площею 0,600 га, кадастровий номер 0111700000:01:039:0047, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та розташований на ній житловий будинок, загальною площею 559,3 кв.м. 11 жовтня 2017 року позивач звернулася до Прилуцької міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Інших спадкоємців після померлого ОСОБА_2 немає. Постановою державного нотаріуса Прилуцької міської державної нотаріальної контори Ярмак Н.О. від 15 січня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з відсутністю на нього правовстановлюючих документів (державної реєстрації прав на нерухоме майно). Відповідно до технічного паспорту на спірний житловий будинок від 23 січня 2014 року, він побудований згідно будівельних норм у 2014 році, має загальну площу 559,3 кв.м., житлову площу 388,9 кв.м. Спадкові відносини регулюються Цивільним кодексом України, законами України "Про нотаріат", "Про міжнародне приватне право", іншими законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами. Спадковим правом регулюються суспільні відносини правонаступництва, тобто наступництва одних суб'єктів цивільного права - фізичних, юридичних осіб, держави, територіальної громади та інших учасників, визначених у статті 2 ЦК України (спадкоємців) в правах та обов'язках фізичної особи, яка померла (спадкодавця). Об'єктом спадкового наступництва є спадщина (спадкове майно, спадкова маса), тобто вся сукупність прав та обов'язків спадкодавця, в яких він перебував на момент своєї смерті і які за своєю правовою природою не є невіддільними від особи їх носія і здатні перейти до інших осіб. Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять всі права та обв`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Частиною 1 статті 1261 ЦК України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Статтею 331 ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. З моменту прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації виникає і право власності на цей об`єкт, яке може бути об`єктом спадкування. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз`яснено, що якщо будівництво здійснювалося згідно з законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини. Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що спірний житловий будинок, на момент смерті ОСОБА_2 у 2017 році, будівництво якого здійснювалось згідно із законом, не був введений в експлуатацію та не був зареєстрований у встановленому чинним законодавством порядку, внаслідок чого право власності у спадкодавця на нього не виникло, а тому відсутні правові підстави для визнання права власності в порядку спадкування за законом на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 .. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому відхиляються судом апеляційної інстанції. Разом з тим, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що до спадкоємиці ОСОБА_1 перейшли права та обов`язки спадкодавця ОСОБА_2 як забудовника, які входять до складу спадщини.Ураховуючи зазначене, позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею майнових прав забудовника, як таких, що входять до складу спадщини. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). Обраний позивачем спосіб захисту спадкових прав шляхом визнання за нею права власності на спадкове майно у даному випадку є помилковим. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 29 липня 2020 року. Головуючий Я.В. Головачов Судді: І.М. Вербова О.В. Шахова