Постанова 4803 № 179/1721/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4753/24 Справа № 179/1721/23 Суддя у 1-й інстанції - Кравченко О.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів Барильської А.П., Макарова М.О. при секретарі Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Магдалинівська селищна рада, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом, - в с т а н о в и л а: У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з, уточненим 08 грудня 2023 року, позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Магдалинівська селищна рада, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом, мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 . Після його смерті залишилася спадщина, яка складається із домоволодіння, що розташоване в АДРЕСА_1 , з приватизованою присадибною земельною ділянкою загальною площею 0,3715 га, що включає земельну ділянку площею 0,1500 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 1222355100:03:002:0745, та земельну ділянку площею 0,2215 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1222355100:03:002:0751. Зазначав, що домоволодіння складається з будинку (позначеному на технічному паспорті літ.А), сіней (літ.а), сараю (літ.Б,Е,Ж,К), вбиральні (літ.В), навісу (літ.Г,З), погрібу (літ.ПГ, ПГ1), шийки погрібу (літ.Д), скважини (№1), споруд (№2-5). Загальна площа будинку становить 44,1 м2, жила 21,1 м2. Вказував, що у встановлений законом строк він звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. На частину спадкового майна, присадибну земельну ділянку, йому видано свідоцтво про право на спадщину. Посилаючись на те, що отримати свідоцтво про право на спадщину на домоволодіння він не має можливості за відсутності правовстановлюючого документу, що посвідчує право власності на нерухоме майно, просив суд ухвалити рішення, яким визнати за ним право власності на домоволодіння, розташоване в АДРЕСА_1 , яке складається із житлового будинку загальною площею 44,1 м2, жилою 21,1 м2 (позначено в технічному паспорті літ.А), сіней (літ.а), сараю (літ.Б,Е,Ж,К), вбиральні (літ.В), навісу (літ.Г,З), погрібу (літ.ПГ, ПГ1), шийки погрібу (літ.Д), скважини (№1), споруд (№2-5), з приватизованою присадибною земельною ділянкою загальною площею 0,3715 га, що включає земельну ділянку площею 0,1500 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд кадастровий номер 1222355100:03:002:0745, та земельну ділянку площею 0,2215 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1222355100:03:001:0751, що належало його батькові ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , по праву спадкування за заповітом. Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , зазначаючи, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що його позовні вимоги повністю доведені, суд залишив без уваги те, що йому було видано свідоцтво про право на спадщину на земельні ділянки. Спірний будинок побудовано у 1955 році, а господарські споруди в період з 1960 по 1990 роки. Відзив на апеляційну скаргу надано не було. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Померлий ОСОБА_4 є батьком позивача ОСОБА_1 . За життя ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений 05 травня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Швецовою Н.В., зареєстрований в реєстрі за №872, відповідно до якого заповів все своє майно ОСОБА_1 . Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 серпня 2023 року №1013, позивач ОСОБА_1 отримав спадщину після смерті ОСОБА_4 , яка складається з земельної ділянки площею 0,15 га, розташованої у АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки 1222355100:03:002:0745, яка належала спадкодавцеві на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 33833471 від 18 лютого 2015 року, орган державної реєстрації прав: Реєстраційна служба Магдалинівського районного управління юстиції Дніпропетровської області. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав за позивачем ОСОБА_1 11 серпня 2023 року зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1222355100:03:002:0745, площею 0,15 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину від 11 серпня 2023 року №1013. На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 серпня 2023 року №1014 позивач ОСОБА_1 отримав спадщину після смерті ОСОБА_4 , яка складається з земельної ділянки площею 0,2215 га, розташованої в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки 1222355100 :03:002:0751, яка належала спадкодавцеві на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 33830895 від 18 лютого 2015 року, орган державної реєстрації прав: Реєстраційна служба Магдалинівського районного управління юстиції Дніпропетровської області. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав за позивачем ОСОБА_1 11 серпня 2023 року зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1222355100:03:002:0751 площею 0,2215 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину від 11 серпня 2023 року №1014. З інформаційної довідки КП «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 19 вересня 2023 року №454/02-23 вбачається, що право власності на нерухоме майно, розташоване у АДРЕСА_1 , в КП «Новомосковське МБТІ» ДОР» не зареєстровано. З технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_1 вбачається, що паспорт виготовлений 14 липня 2014 року на замовлення ОСОБА_4 , житловий будинок побудований у 1955 році, господарські будівлі та споруди у 1960, 1990 та 2014 роках. Відповідно до постанови ПН Новомосковського РНО ОСОБА_5 від 11 серпня 2023 року, ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у видачі свідоцтва на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки не підтверджується належність померлому спадкового майна, а саме: житлового будинку, господарських будівель, споруди АДРЕСА_1 . На виконання ухвали суду від 20 жовтня 2023 року надано копію спадкової справи після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , з якої вбачається, що спадкоємцями, які, відповідно до ст.1241 ЦК України мають право на обов`язкову частку у спадковому майні, є відповідачі ОСОБА_2 (дружина померлого) та ОСОБА_3 (донька померлого). Як вбачається з наявної в матеріалах спадкової справи довідки КП «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради» від 30 травня 2023 року №240/02-23, право власності на нерухоме майно, яке розташоване у АДРЕСА_1 , не зареєстровано, технічна документація не виготовлялась. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів належними і допустимими доказами набуття у передбаченому законом порядку спадкодавцем права власності на спірне домоволодіння, тому підстави для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно відсутні. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15,16 ЦК України). Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). Згідно до частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно. Відповідно до статті 86 ЦК Української РСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва. При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України «Про власність», Законом України від 07 грудня 1990 року №533-XII «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», Законом України від 25 грудня 1974 року «Про державний нотаріат», постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року №105 «Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР», Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за №112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року №5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року №45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року №1/5, та іншими нормативними актами які діяли на момент закінчення будівництва будинків. Відповідно до довідки КП «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради» від 30 травня 2023 року №240/02-23, право власності на нерухоме майно, розташоване у АДРЕСА_1 , не зареєстровано, технічна документація не виготовлялась. Як вбачається з копії технічного паспорту від 14 липня 2014 року, виготовленого на замовлення ОСОБА_4 , житловий будинок побудований у 1955 році, господарські будівлі та споруди у 1960, 1990 та 2014 роках . Тобто на час побудови спірного домоволодіння, питання набуття права власності регулювалися Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Указ), який Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року №8502-ІІ був визнаний таким, що втратив чинність, і прийнятою на підставі Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Постанова), які визначали умови та правові наслідки будівництва. Згідно зі статтею 1 Указу кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом. Пункт 2 постанови визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника. Отже, за Указом та постановою підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок визнавався сам факт спорудження ним нерухомого майна з додержанням вимог цих актів законодавства. На час побудови спірного будинку державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року (далі - Інструкція), яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року №56. Зазначений нормативний акт передбачав державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Відповідно до п.1 розділу 1 Інструкції реєстрацію будинків з обслуговуючими їх будівлями і спорудами та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР проводило бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих. Пунктом 4 розділу 1 Інструкції встановлено, що реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності. Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих. Згідно з пунктом 7 Інструкції реєстрація здійснювалась на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік (далі - Перелік) яких додано до вказаної Інструкції). За пунктом 10 Переліку таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок, збудований після видання Указу від 26 серпня 1948 року, є затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію. Згідно з п.14 Переліку нотаріально посвідчені договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку та затверджений виконкомом місцевої Ради акт про прийняття будинку в експлуатацію віднесені до правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР. Відповідно до п.9 Інструкції право користування земельними ділянкам, на яких розташовані будинки або домоволодіння з обслуговуючими їх будівлями та спорудами, реєструються окремо, відповідно до інструкції МКГ УРСР від 23 серпня 1952 року "Про порядок обміру земель і реєстрації документів на право користування земельними ділянками в містах і селищах міського типу УРСР". Правові акти, які діяли на час будівництва спірного будинку, не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації. Отже, підставою виникнення у громадянина права власності на житловий будинок був сам факт збудування ним цього будинку з додержанням вимог, зазначених актів законодавства, та прийняття будинку в експлуатацію. Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 червня 2011 року №91, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації. До самочинного будівництва не належать індивідуальні (садибні) житлові будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року, якщо їх відповідність вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил підтверджується технічним паспортом, складеним за результатами технічної інвентаризації. Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року,могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи. Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Позивачем не надано жодних доказів того, що його батько здійснив будівництво спірного домоволодіння. В матеріалах справи відсутні дані про те, що відповідною комісією будинок приймався в експлуатацію, БТІ був складений висновок про технічний стан будинку (будівлі), була проведена реєстрація такого будинку в бюро технічної інвентаризації виконкому місцевої Ради депутатів трудящих саме на час його будівництва, або на час смерті спадкодавця. Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року №56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції). Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності. При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо. Погосподарської (домової) книги за адресою спірного домоволодіння позивачем надано не було Право власності на спірне домоволодіння за спадкодавцем зареєстровано не було, будь-якого документу, що засвідчує виникнення речового права на таке майно за забудовником у матеріалах такої справи також не міститься. Висновок БТІ складений на замовлення позивача 14 липня 2014 року не свідчить про доведеність заявлених позовних вимог. Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі стосовно доведеності заявлених позовних вимог, не можуть бути прийняті до уваги. Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Е.Л.Демченко Судді: А.П.Барильська М.О.Макаров