Постанова 4803 № 206/2562/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2363/20 Справа № 206/2562/19 Суддя у 1-й інстанції - Сухоруков А. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Пищиди М.М. суддів Ткаченко І.Ю., Каратаєвої Л.О. за участю секретаря судового засідання Пивоварової А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Восьма дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, - В С Т А Н О В И Л А: У травні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Восьма дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом. В обґрунтування позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача ОСОБА_6 . Мати позивача фактично прийняла спадщину після смерті чоловіка, оскільки на момент смерті проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку, загальною площею 49,4 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на спірний житловий будинок було зареєстроване за померлим ОСОБА_5 . Позивач є спадкоємцем після смерті матері ОСОБА_6 . Протягом встановленого ст. 1270 ЦК України шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, а саме 10 листопада 2017 року, позивач звернувся до Восьмої Дніпровської ДНК з заявою про прийняття спадщини. Постановою державного нотаріуса Восьмої дніпровської ДНК Хорішко О.М. від 24 липня 2018 року позивачеві відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки ОСОБА_6 за життя не зареєструвала за собою право власності на спірний житловий будинок, відсутні правовстановлюючі документи. Отже, іншим порядком, крім судового, неможливо захистити спадкові права та законні інтереси позивача, окрім звернення з вказаними позовними вимогами про визнання права власності на майно в порядку спадкування після смерті матері, які він вважає законними та обґрунтованими. На підставі викладеного, позивач просив суд визнати за ним право власності на житловий будинок, загальною площею 49,4 кв.м., житловою площею 30,7 кв.м., який складається з; літ.А-1 - житловий будинок, літ.Б - літня кухня; літ.В - сарай, літ.п/д В - погріб, літ.Г - убиральня, літ.Д - сарай, літ.К - колодязь, №1-3 споруди, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.2-6). Заочним рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с.117-120). Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів. Зазначає, що судом першої інстанції неправомірно встановлено нікчемність правочину, на підставі якого було зареєстровано право власності за померлим ОСОБА_5 , оскільки не було предметом позову. На теперішній час державна реєстрація права власності на спірний житловий будинок є чинною та не скасована. Крім того, право власності за померлим ОСОБА_5 було зареєстровано не тільки на підставі Договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності від 05 лютого 1971 року, а також ще й на підставі технічного паспорта, виготовленого 19 червня 1984 року, проте при ухваленні рішення судом до уваги даний факт взято не було (а.с.128-134). Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_1 батьками якого є ОСОБА_7 і ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданого повторно 15 січня 1991 року (а.с.20). ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 виданим повторно 09 листопада 2017 року (а.с.8). ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 19 січня 2018 року (а.с.9). З технічного паспорту на житловий будинок (домоволодіння) АДРЕСА_1 , виготовленого станом на червень 86 року, вбачається, що житловий будинок літ А-1 по кв. АДРЕСА_2 та по будинку А-1 має загальну площу 49,4кв.м., житлову 30,7кв.м, допоміжну 18,7кв.м та складається з: 1-1 веранда площею 11,0кв.м, 1-2 житлова площею 14,7кв.м, 1-3 житлова площею 7,6кв.м, 1-4 кухня 5-6 кв.м, 1-5 житлова площею 8,4кв.м, 1-6 кладова площею 2,1кв.м; Б - літня кухня, В сарай, п/д В погріб, Г уборная, Д сарай, к колодязь, № 1-3 - огорожі (а.с.10-13). Актом приймання індивідуального житлового будинку Виконавчого комітету ради народних депутатів (без дати, печаток та підписів членів комісії) постановлено пред`явлений до здачі будинок ОСОБА_5 , розташований по АДРЕСА_1 вважати прийнятим (а.с.14-15). З довідки про землекористування Управління головного архітектора м. Дніпропетровськ ділянка розташована в АДРЕСА_3 , перебуває у користуванні ОСОБА_5 на підставі рішення виконкому Придніпровської міської ради депутатів трудящих від 02 червня 1970 року № 173, всього 600 кв.м (а.с.16). Відповідно до домової книги для реєстрації громадян, проживаючих по АДРЕСА_3 , в будинку були зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.17-18). Згідно довідки Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори № 2874/01-16 від 30 жовтня 2018 року виданої ОСОБА_8 , яка діє по довіреності від імені ОСОБА_1 у тому, що станом на 30 жовтня 2018 року ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.21). Постановою державного нотаріуса Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори Хорішко О.М. від 24 липня 2018 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його матері ОСОБА_6 на спадкове майно, яке складається з житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадкове майно складається з житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем після якого була його дружина, ОСОБА_6 , яка прийняла спадщину але не оформила своїх спадкових прав. Від 10 листопада 2017 року за №2417/02-14 ОСОБА_6 надавався запит в КП Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради на підтвердження належності житлового будинку ОСОБА_5 , на який вона отримала відповідь 24 листопада 2017 року за №16335, з якого вбачається, що відомості про реєстрацію права власності на житловий будинок відсутні, тобто спадкодавець за життя не зареєстрував право власності на своє ім`я на зазначений житловий будинок (а.с.23). З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 24 січня 2019 року право приватної власності на житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 49,4кв.м, житловою площею 30,7кв.м, літ. А-1 житловий будинок; літ. Б літня кухня; літ. В сарай, літ. п/д/В погріб, літ. Г убиральня, літ. Д сарай, літ. К колодязь, № 1-3 споруди по АДРЕСА_1 22.01.2019р. зареєстровано за ОСОБА_5 . Підстава виникнення права власності: договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності, серія та номер: б/н, виданий 05 лютого 1971 року, видавник: укладено між Виконкомом Придніпровської міської ради народних депутатів та ОСОБА_5 ; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 19 червня 1984 року, видавник: Міжміське бюро технічної інвентаризації; Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі, серія та номер: 51839452, виданий 08 травня 2018 року, видавник: Восьма дніпровська державна нотаріальна контора; довідка, серія та номер: 2874/01-16, видана 30 жовтня 2018 року, видавник: Восьма дніпровська державна нотаріальна контора (а.с.19). На виконання ухвали суду Восьма дніпровська державна нотаріальна контора 24 червня 2019 року надали копію спадкової справи № 242/2018, відкритої після ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій зокрема є: заява про прийняття спадщини ОСОБА_1 від 08 травня 2018 року, заява ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 липня 2018 року, постанова про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 24 липня 2018 року, відповідь КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» ДОР від 24. листопада 2017 року за № 16335, заява ОСОБА_8 , яка діє по довіреності від ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 квітня 2019 року, постанова про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 04 квітня 2019 року (а.с.76-88). Так, постановою державного нотаріуса Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори Хорошманенко Н.С. від 04 квітня 2019 року відмовлено ОСОБА_8 , яка діє по довіреності від імені ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_6 , яка прийняла спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_5 , але не оформила своїх спадкових прав, оскільки ОСОБА_8 , яка діє по довіреності від імені ОСОБА_1 надала до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори оригінал договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 між виконкомом Придніпровської міськради в особі завідуючого міськкомунхозом ОСОБА_9 та ОСОБА_5 . Зазначений договір нотаріально не посвідчений. Згідно п. 16 вищевказаного договору цей договір під страхом недійсності повинен бути нотаріально посвідчений та зареєстрований у відповідному бюро технічної інвентаризації. Згідно Положення про державний нотаріат Української PCP, затвердженого постановою Ради Міністрів Української PCP від 31 серпня 1964 року за №941, яке діяло на час укладення вищевказаного договору, договори про надання громадянам в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлових будинків на праві особистої власності посвідчуються державними нотаріальними конторами за місцем відводу земельної ділянки. Отже ОСОБА_8 , яка діє по довіреності від імені ОСОБА_1 надала до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори правовстановлюючий документ, який не відповідає вимогам законодавства (а.с.88). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 нотаріально не посвідчений. Згідно п. 16 вищевказаного договору цей договір під страхом недійсності повинен бути нотаріатьно посвідчений та зареєстрований у відповідному бюро технічної інвентаризації. На підставі цього договору державним реєстратором 22 січня 2019 року зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 . При цьому Положенням про державний нотаріат Української PCP, затвердженого постановою Ради Міністрів Української PCP від 31 серпня 1964 року за №941, яке діяло на час укладення зазначеного договору, договори про надання громадянам в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлових будинків на праві особистої власності посвідчуються державними нотаріальними конторами за місцем відводу земельної ділянки. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що право приватної власності на спірний будинок за спадкодавцем зареєстровано на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності від 05 лютого 1971 року, є нікчемним тому відмовив у задоволенні позовних вимог. Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження Так, постановою державного нотаріуса Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори Хорошманенко Н.С. від 04 квітня 2019 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Судом встановлено, що перешкодою для видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину на зазначений житловий будинок є відсутність правовстановлюючого документу, який би відповідав вимогам законодавства, оскільки наданий оригінал договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 нотаріально не посвідчений. Відповідно до ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Відповідно до ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. У відповідності до ч. 1 ст. 1222 Цивільного кодексу України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Відповідно до ч. 1 ст. 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Згідно ч. 2 ст. 1223 Цивільного кодексу України, якщо у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу. Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від прав на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. Відповідно до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. У відповідності до частини першої ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку. При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з`ясовувати: 1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда); 2) чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку; 3) коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку; 4) чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм; 5) чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності. Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно. Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав. Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами). Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва. Встановлено, що спірний житловий будинок був збудований у 1976 році. Питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва. Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок. Відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року правовстановлюючим документом є свідоцтва про право власності на будинки (домоволодіння), які видані виконкомами місцевих Рад депутатів трудящих або органами комунального господарства на підставі рішень виконкомів. Умовою переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості,в тому числі житловий будинок,інші споруди,земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку. Порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в Державних будівельних нормах А.3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року №12/5-126, в якому, зокрема, роз`яснюється, що по об`єктах, які збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року №449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається Бюро технічної інвентаризації. Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 5 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх до експлуатації відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом. Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника. Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства. Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації. Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року. Згідно з пунктами 6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції). Оскільки державна реєстрація нерухомого майна в сільській місцевості в період чинності Інструкції від 31 січня 1966 року не проводилась, то документами, що підтверджують право спадкодавця на будинки, збудовані після видання Указу від 26 серпня 1948 року та в період дії Інструкції від 31 січня 1966 року, можуть бути довідки виконавчого комітету відповідної місцевої ради, виписки з господарської книги відповідної місцевої ради щодо належності будинку, ухвалені органом місцевого самоврядування рішення про оформлення права власності громадян на будинки, технічні паспорти на будівлі, документи про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо, що відповідало діючому на той час законодавству. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-137цс13, постанові Верховного Суду України від 28 лютого 2018 року у справі № 3466/996/16-ц, інформаційному листі від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування». Так, з технічного паспорту на житловий будинок (домоволодіння) АДРЕСА_1 , виготовленого станом на червень 86 року, вбачається, що житловий будинок літ А-1 по кв. АДРЕСА_2 та по будинку А-1 має загальну площу 49,4кв.м., житлову 30,7 кв.м, допоміжну 18,7кв.м та складається з: 1-1 веранда площею 11,0кв.м, 1-2 житлова площею 14,7кв.м, 1-3 житлова площею 7,6кв.м, 1-4 кухня 5-6 кв.м, 1-5 житлова площею 8,4кв.м, 1-6 кладова площею 2,1кв.м; Б - літня кухня, В сарай, п/д В погріб, Г уборная, Д сарай, к колодязь, № 1-3 - огорожі (а.с.10-13). Актом приймання індивідуального житлового будинку Виконавчого комітету ради народних депутатів постановлено пред`явлений до здачі будинок ОСОБА_5 , розташований по АДРЕСА_1 вважати прийнятим (а.с.14-15). З довідки про землекористування Управління головного архітектора м. Дніпропетровськ ділянка розташована в АДРЕСА_3 , перебуває у користуванні ОСОБА_5 на підставі рішення виконкому Придніпровської міської ради депутатів трудящих від 02 червня 1970 року № 173, всього 600 кв.м (а.с.16). Відповідно до домової книги для реєстрації громадян, проживаючих по АДРЕСА_3 , в будинку були зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.17-18). З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішенню суду скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2019 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Восьма дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом задовольнити. Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, загальною площею 49,4 кв.м., житловою площею 30,7 кв.м., який складається з; літ.А-1 - житловий будинок, літ.Б - літня кухня; літ.В - сарай, літ.п/д В - погріб, літ.Г - убиральня, літ.Д - сарай, літ.К - колодязь, №1-3 споруди, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства. Судді: