Постанова 4807 № 332/3923/18

Дата документу 05.02.2020 Справа № 332/3923/18 - ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №332/3923/18 Головуючий у 1 інстанції Мєркулова Л.О. Провадження № 22-ц/807/118/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 лютого 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю. Кухаря С.В., за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Перша Запорізька державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом,- В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Перша Запорізька державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом. В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який є батьком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкове майно, яке залишилося після смерті батька позивачі прийняли за законом згідно із ст.1261 Цивільного кодексу України. Крім позивачів є інший спадкоємець, передбачений ст.1261 Цивільного кодексу України: син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових справ. Спадкоємців, передбачених ст.1266 Цивільного кодексу України, немає. Першою Запорізькою державною нотаріальною конторою на підставі заяви відповідача про прийняття спадщини за законом в порядку ст.1261 Цивільного кодексу України була заведена спадкова справа № 580/2007 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 . Заява ОСОБА_2 про прийняття спадщини за законом в порядку ст.1261 Цивільного кодексу України після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 - батька, що був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , була долучена до спадкової справи № 580/2007. ОСОБА_3 заяву про прийняття спадщини за законом після смерті батька не подавала до нотаріальної контори, тому пропустила строк на прийняття спадщини, оскільки вважала, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить померлій ІНФОРМАЦІЯ_4 матері ОСОБА_5 (дружині померлого), після якої вона прийняла спадщину. Після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 матері ОСОБА_5 , що була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , першою Запорізькою державною нотаріальною контрою була заведена спадкова справа № 398/1985 на підставі заяви про прийняття спадщини за законом позивача ОСОБА_3 . До складу спадкового майна за законом входить: житловий будинок АДРЕСА_1 , з відповідними надвірними будівлями та спорудами, розташованого на земельній ділянці площею 541 кв.м., який належить спадкодавцю на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, з числом кімнат від однієї до п`яти включно, посвідченого Третьою нотаріальною конторою м. Запоріжжя Запорізької області 15.05.1957 року за реєстровим № 1-2010, зареєстрованого в Запорізькому міжміському бюро технічної інвентаризації 13.08.1962 року в реєстрову книгу за №109 за реєстровим № 16319. Вищезазначений житловий будинок, зазначений в плані літерою А, житловою площею 29,6 кв.м., загальною площею 54,1 кв.м. Коли минуло півроку, представник позивачів прийшов до Першої запорізької державної нотаріальної контори для подальшого оформлення спадщини позивачів після померлого ОСОБА_4 для отримання свідоцтв про право на спадщину за законом на частку житлового будинку та їх державну реєстрацію. Проте, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку житлового будинку після померлого ОСОБА_4 , ОСОБА_2 Першою Запорізькою державною нотаріальною конторою було відмовлено у зв`язку із відсутністю документа, що посвідчує право власності спадкодавця на таке майно, про що свідчить постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10 жовтня 2018 року №2273/02-31. У видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку житлового будинку після померлого ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , Першою Запорізькою державною нотаріальною конторою було відмовлено у зв`язку з тим, що вона не прийняла спадщину у встановлений законом строк, а також у зв`язку із тим, що документи, які потрібні для вчинення нотаріальної дії, не були надані нею в повному обсязі, про що свідчить постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10 жовтня 2018 року №2274/02-31. Із листа ТОВ Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації від 17.02.2017 року № 1652 вбачається, що померлому ОСОБА_4 належав житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, з числом кімнат від однієї до п`яти включно, посвідченого Третьою нотаріальною конторою м. Запоріжжя 15.05.1957 року за реєстровим № 1-2010. Вищезазначений документ, що посвідчує право власності спадкодавця на житловий будинок АДРЕСА_1 у позивачів відсутній, так як знаходиться у відповідача - ОСОБА_1 , який є спадкоємцем за законом першої черги після померлого батька, та який відмовляється від оформлення спадщини та перешкоджає позивачам в її оформленні, тому що не надає їм для оформлення необхідні для видачі свідоцтв про право на спадщину за законом та їх державної реєстрації документи, які потрібні державному нотаріусу Першої Запорізької державної нотаріальної контри. Згідно з технічним паспортом на житловий будинок, виготовленого станом на 20 жовтня 2017 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 , який згідно із кваліфікаційним сертифікатом серії АЕ №003526 від 17.12.2014 року є інженером з інвентаризації нерухомого майна, власником житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідними надвірними будівлями та спорудами, зазначеного в плані літерою А, розташованого на земельній ділянці площею 541 кв.м.. житловою площею 29,6 кв.м., загальною площею 54.1 кв.м. є ОСОБА_4 . Просили суд визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку за кожним житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідними надвірними будівлями та спорудами, зазначеного в плані літерою А, розташованого на земельній ділянці площею 541 кв.м, житловою площею 29,6 кв.м, загальною площею 54,1 кв.м, в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , батька, який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2019 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку за кожним житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідними надвірними будівлями та спорудами, зазначеного в плані літерою А, розташованого на земельній ділянці площею 541 кв.м, житловою площею 29,6 кв.м, загальною площею 54,1 кв.м, в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , батька, який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено. Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не відповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована його сумнівами в тому, що ОСОБА_2 , шляхом подання заяви про прийняття спадщини, прийняв спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , у зв`язку з чим заявив клопотання про витребування доказів у Першої Запорізької державної нотаріальної контори, а саме книгу обліку і реєстрації спадкових справ, яка містить запис за № 1407 від 26.09.2007 року, якою буде спростовано або підтверджено факт прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , в установленні законом строк та спосіб, ОСОБА_2 . ОСОБА_3 надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскільки заочне рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, винесено з додержанням норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_2 також надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскільки заочне рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, винесено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі у справі є спадкоємцями першої черги після смерті свого батька ОСОБА_4 та у них виникло право на визнання за ними права власності на спадкове майном, оскільки вони прийняли спадщину у встановленому законом порядку. Колегія судді погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що батьком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу між ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_9 у зв`язку з укладенням шлюбу змінила своє прізвище « ОСОБА_10 » на « ОСОБА_9 ». Згідно довідки № 04-42/2/3/2450 від 20.08.2018 року, виданої департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради, що померлий ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Зі спадкової справи № 580/2007 вбачається, що Першою Запорізькою державною нотаріальною конторою на підставі заяви ОСОБА_2 була заведена спадкова справа після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_5 - дружина померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 та мати позивачів. Після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 матері ОСОБА_5 , що була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , Першою Запорізькою державною нотаріальною контрою була заведена спадкова справа № 398/1985 на підставі заяви про прийняття спадщини за законом позивача ОСОБА_3 . Судом встановлено, що відповідно до договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, з числом кімнат від однієї до п`яти включно, посвідченого Третьою нотаріальною конторою м. Запоріжжя Запорізької області 15.05.1957 року за реєстровим № 1-2010, зареєстрованого в Запорізькому міжміському бюро технічної інвентаризації 13.08.1962 року в реєстрову книгу за №109 за реєстровим № 16319, встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 , з відповідними надвірними будівлями та спорудами, розташованого на земельній ділянці площею 541 кв.м. належить ОСОБА_4 . Вказаний житловий будинок, зазначений в плані літерою А, житловою площею 29,6 кв.м., загальною площею 54,1 кв.м. Згідно листа ТОВ ЗМБТІ від 17.02.2017 року № 1652, померлому ОСОБА_4 належав житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, з числом кімнат від однієї до п`яти включно, посвідченого Третьою нотаріальною конторою м. Запоріжжя 15.05.1957 року за реєстровим № 1-2010. Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, вірно визначився з характером спірних правовідносин та нормами, що їх регулюють. Так, за приписами ст. 1216 ЦК України у разі спадкування права та обов`язки спадкодавця переходять до спадкоємців. Положеннями статті 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті. Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкоємцем, має подати у встановлений законодавством шестимісячний строк до нотаріуса відповідну заяву про прийняття спадщину, оскільки постійно не проживав із спадкодавцем, а мешкав в місці, яке є іншим від місця проживання спадкодавця. Судом першої інстанції вірно встанволено, що Першою Запорізькою державною нотаріальною конторою було відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку житлового будинку після померлого ОСОБА_4 у зв`язку із відсутністю документа, що посвідчує право власності спадкодавця на таке майно. Вказане підтверджується постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10 жовтня 2018 року №2273/02-31. Відповідно до Постанови Першої Запорізької державної нотаріальної контори про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10 жовтня 2018 року №2274/02-31, відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку житлового будинку після померлого ОСОБА_4 у зв`язку з тим, що вона не прийняла спадщину у встановлений законом строк, а також у зв`язку із тим, що документи, які потрібні для вчинення нотаріальної дії, не були надані нею в повному обсязі. Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відповідачами у справах про спадкування є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Пунктом 23 вищевказаної постанови передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду з правилами позовного провадження. Колегія суддів не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи апеляційної скарги з приводу того, що скаржнику не було відомо про те, що ОСОБА_2 прийняв спадщину у встановлений законом спосіб та у нього є сумніви стосовно поданої позивачем заяви про прийняття спадщини від 26 вересня 2007 року, зареєстрованої за № 1407 у спадковій справі № 580/2007. Так, з відповіді, наданою Першою Запорізькою державною нотаріальною конторою №2856/02-14 від 24 грудня 2019 року, наданої на запит суду, вбачається, що 26 вересня 2007 року о 09 год. 10 хв. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , до Першої Запорізької державної нотаріальної контори на підставі ст. 1261 ЦК України була подана заява про прийняття спадщини за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 батька, що був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована в книзі обліку і реєстрації спадкових справ нотаріуса за № 1407 та долучена до спадкової справи № 580/2007 (Том 2, а.с. 102). На виконання запиту суду Перша Запорізька державна нотаріальна контора надала суду копію витягу з книги обліку і реєстрації спадкових справ Першої Запорізької державної нотаріальної контори Міністерства юстиції України том №3 за 2007 рік, в якій міститься запис за № 1407 (Том 2, а.с. 103). З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є спадкоємцями першої черги після смерті свого батька ОСОБА_4 та у них виникло право на визнання за ними права власності на спадкове майном, оскільки вони прийняли спадщину у встановленому законом порядку. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення Заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2019 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 12 лютого 2020 року. Головуючий Судді: