Постанова Черкаський апеляційний суд № 705/1068/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1320/20Головуючий по 1 інстанції Справа №705/1068/19 Категорія: 314000000 Гудзенко В. Л. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач ) Суддів Бородійчука В.Г., Карпенко О.В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - Уманський ВП ГУНП в Черкаській області; особа, яка подає апеляційну скаргу - позивач ОСОБА_1 ; розглянувши у м. Черкаси в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 червня 2020 року, постановлене під головуванням судді Гудзенко В.Л. у залі Уманського міськрайонного суду Черкаської області 19.06.2020 року о 11 год. 25 хв., у справі за позовом ОСОБА_1 до Уманського ВП ГУНП в Черкаській області про грошову компенсацію за бездіяльність, - в с т а н о в и в : 27.02.2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Уманського ВП ГУНП в Черкаській області про грошову компенсацію за бездіяльність. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно його звернення ЄО -9727 від 03.10.2017 року і оперативного виклику, патрульна служба Уманського ВП протокольно з фото фіксацією при свідках задокументувала факт пошкодження його спільного майна по АДРЕСА_1 групою із трьох осіб, які порушили недоторканість житла і провели безпідставний обшук, через що стався злочин. Позивач вказує, що за його розрахунками з мінімальними наслідками збитки по заміні розтрощених вхідних дверей склали 2500 грн., а пов`язана з ними інша шкода - 1373 грн. ОСОБА_1 посилається, що загальна сума заподіяної шкоди, без серйозної інженерії становить 3873 грн. Позивач вважає, що поліцейська робота проведена неповно, діяли директивно, не захистили і не повернули втрачене майно, перевірку припинили, що вбачається із висновку № 5967 від 13.10.2017 року. Вина поліції була предметом розгляду в судових інстанціях. ОСОБА_1 вважає, що поліція не діяла в рамках закону, що є синонімом бездіяльності. Враховуючи вищевикладене, позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути за рахунок державного бюджету на його користь 3873 грн. грошової компенсації за бездіяльність Уманського ВП по ЄО-9727 від 03.10.2017 року та судовий збір з відповідача. Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 червня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Уманського ВП ГУНП в Черкаській області про грошову компенсацію за бездіяльність відмовлено в повному обсязі. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 повторює доводи позовної заяви, що 03.10.2017 року група осіб незаконно проникла до його квартири по АДРЕСА_1 та застосували силу до вхідних дверей, у зв`язку з чим пошкодили їх. Даний факт був зафіксований патрульною поліцією. Він вказує, що жодних оперативних і слідчих дій не проводилося, а в результаті бездіяльності поліції зловмисники уникли відповідальності, тому з метою матеріального захисту ОСОБА_2 звернувся в суд з даним позовом. Скаржник вважає, суд першої інстанції безпідставно відмовив у позові за його недоведеністю. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19.06.2020 року та ухвалити нове рішення про залишення позову без розгляду згідно до ст. 257 ЦПК України. Судовий збір стягнути з відповідача в дохід держави. Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу учасниками справи не надано. У відповідності до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування та зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з участю сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без повідомленням сторін, за наявними матеріалами справи. Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону, оскільки ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності. Вирішуючи спір, та приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про грошову компенсацію за бездіяльність, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог позивача, посилаючись, що позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо підтвердження того, що в його будинковолодінні було проведено обшук та пошкоджено майно. Районний суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 , жодним чином не обґрунтував вартості шкоди, а саме: вхідних дверей на суму 2 500 грн., та іншу шкоди, пославшись лише , що було порушено недоторканність житла позивача, проведено безпідставний обшук групою із трьох осіб . Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Згідно з частиною 1 статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Як вбачається із матеріалів справи позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Уманського ВП ГУНП в Черкаській області про грошову компенсацію у зв`язку з бездіяльністю, пославшись на ст. ст. 1166, 1167, 1176, 1177 ЦК України просив стягнути з державного бюджету на його користь 3873 грн. грошової компенсації за бездіяльність Уманського ВП ГУНП в Черкаській області . Правовідносини між сторонами справи мають наступну правову регламентацію. Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків згідно пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України. Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У відповідності до ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є : втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, передбаченою ст. 1166 ЦК України, згідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою та те, що позивач зобов`язаний довести наявність цих умов. Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях у відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України. При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи згідно ст.76 ЦПК України. Враховуючи вище викладене, колегія суддів апеляційного суду, перевіривши наявні у справі докази, дійшла висновку, що позивачем не надано жодного належного, допустимого та достовірного доказу, який би підтверджував той факт, що в його будинку було проведено обшук та пошкоджено майно позивача, що було вірно зазначено судом першої інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , з чим і погоджується апеляційний суд, оскільки відсутні підстави для задоволення вимог позивача на підставі наявних матеріалів справи та доказів, які на підтвердження заявлених ним вимог надав позивач. Із матеріалів справи вбачається, що позивачем ОСОБА_1 не надано доказів вчинення відповідачем неправомірних дій (бездіяльності) щодо позивача, в чому саме позивач вважає вони проявлені, а також заподіяння позивачу матеріальної шкоди у визначеному ним розмірі, оскільки із самих позовних вимог не вбачається, хто саме є винним у спричиненні матеріальної шкоди, а лише із винної особи підлягає стягненню шкода, тому рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог відповідає вимогам закону, а доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду. Щодо вимог скаржника в апеляційній скарзі про залишення позову без розгляду, то колегія суддів апеляційного суду вважає за важливе зазначити наступне. Статтею 257 ЦПК України передбачено чіткий та вичерпний перелік підстав для залишення позову без розгляду, а саме: : 1) позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; 2) позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; 3) належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи; 4) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 5) позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду; 6) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; 7) дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява; 8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк; 9) позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору; 10) позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду; 11) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду; 12) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Таким чином, аналізуючи вказану вище норму права, слід дійти висновку, що у суду першої інстанції не було підстав для залишення позовних вимог позивача без розгляду за встановлених судом обставин справи, оскільки позивач такої заяви не подавав, а інші підстави судом не встановлені для залишення позовних вимог без розгляду, тому суд першої інстанції розглянув позов по суті та обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача. Колегія суддів апеляційного суду вважає доводи скаржника щодо залишення без розгляду його позовних вимог безпідставними, які не ґрунтуються на положеннях ст. 257 ЦПК України, тому не вбачає підстав для їх задоволення. Щодо заявлених вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у справі, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Як вбачається із матеріалів справи позивач ОСОБА_1 є інвалідом 1 групи, звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, а оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги скаржника і залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, то відповідно судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги компенсується за рахунок держави, оскільки судові витрати не підлягають стягненню з відповідача. Докази наявності інших судових витрат, понесених сторонами, у матеріалах справи відсутні, тому відсутні підстави для їх стягнення. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанцій, апеляційний суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про грошову компенсацію за бездіяльність, тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги про скасування рішення суду першої інстанції згідно доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на вище викладене, не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для скасування рішення суду за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Уманського ВП ГУНП в Черкаській області про грошову компенсацію за бездіяльність - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством. Головуючий Л.В. Нерушак Судді В.Г. Бородійчук О.В. Карпенко