Постанова Черкаський апеляційний суд № 705/5299/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/160/23Головуючий по 1 інстанції Справа №705/5299/21 Категорія: 314000000 Єщенко О. І. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2023 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач ) Суддів Вініченка Б.Б., Новікова О.М. Секретар Чуйко А.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідач ОСОБА_2 ; третя особа - ОСОБА_3 ; особа, яка подає апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 листопада 2022 року, постановлене під головуванням судді Єщенка О.І. 15 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 про неправове відчуження землі, - в с т а н о в и в : 29.11.2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про неправове відчуження землі. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що частина садиби (земельна ділянка з будинком та іншими спорудами) по АДРЕСА_1 є спільною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 згідно договору дарування від 27.05.1994 року, в якому встановлена спільна сумісна власність. Ведення справ, поділ майна, спільні права вимоги та інші дії здійснюються за погодженням, відмова від спільних договірних зобов`язань є нікчемною, вважає позивач. ОСОБА_2 частково розділила і відокремила від будинку ділянку площу 150 кв. м. без домовленості з позивачем та оформила земельну ділянку, як особисте селянське господарство за рішенням виконкому Уманської міської ради за № 2.6-46/4 від 27.04.2005 року. Позивач вважає, що вказаним розподілом земельної ділянки, відповідач порушує його права співвласника і недоторканість спільної ділянки. Тому позивач з метою відновлення попереднього становища вказане рішення оскаржив, а розгляд справи в суді продовжується і сьогодні у справі № 705/6002/15. Такі обставини зупинили виконання рішення і зумовили заборону на будь-яке відчуження земельної ділянки. Але відповідач ОСОБА_2 знехтувала законом, незважаючи на заборону по договору дарування від 29.08.2017 року вона передала ділянку ОСОБА_5 для культових заходів в місці поховання ОСОБА_6 . У зв`язку з вище викладеним, позивач ОСОБА_1 просить суд припинити договір дарування від 29.08.2017 року про передачу земельної ділянки площею 150 кв. м по АДРЕСА_1 , укладений, як вважає позивач, без відповідної правової підстави, та зобов`язати ОСОБА_2 витребувати передане майно, що не належить їй одноособово від ОСОБА_7 , який заволодів ним незаконно, та повернути до договору дарування від 27.05.1994 року. Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 листопада 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про не правове відчуження землі - відмовлено в повному обсязі. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції припинив розгляд справи по суті, пославшись, що позивач не надав докази та не довів обставини. Скаржник посилається в апеляційній скарзі, що відсутність сторони відповідача і їх пояснень, зробили неможливим вчиняти необхідні дії. За таких обставин, суд без будь-яких заяв позивача зобов`язаний був залишити позов без розгляду, вважає позивач. Скаржник посилається з огляду на стадію судового процесу на норми ст.ст. 183, 185, 187, 200, 257 ЦПК України. ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції заперечує, вказує, що висновок суду не відповідає конкретним обставинам справи, та судом першої інстанції порушено норми процесуального права. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15.11.2022 року і залишити позов без розгляду, для повторного звернення до суду за захистом своїх майнових прав. Судовий збір стягнути з відповідача за невиконання процесуальних обов`язків і незалежно від рішення суду і пільг позивача. Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу позивача не надходив від відповідача. Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони в судове засідання не з?явились, про день, час, місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується даними судових повісток, які повернулись на адресу суду. Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи скаржника, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно ст. 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 про не правове відчуження землі, суд першої інстанції виходив з безпідставності та недоведеності позовних вимог позивача, прийшовши до висновку, що позивачем ОСОБА_1 не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо порушення його прав, свобод чи законних інтересів відповідачем ОСОБА_2 . Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції згідно з договором дарування від 27.05.1994 року ОСОБА_8 подарувала, а ОСОБА_2 , ОСОБА_1 прийняли в дар кожен в рівних долях належну ОСОБА_8 1/3 частину жилого будинку з відповідною часткою надвірних споруд по АДРЕСА_2 , який розташований на присадибній земельній ділянці розміром 2035 кв. м. (а. с. 3). Відповідно даних протоколу № 46 Уманської міської ради IV скликання 46 сесії від 27.04.2005 року «Про розгляд звернень підприємств, установ та громадян з питань землекористування, приватизації земельних ділянок» було вирішено передати у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 150 кв. м. для веденння особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 (а. с. 4). Позивач ОСОБА_1 посилається, що вище зазначене рішення про передачу в приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 150 кв. м. для веденння особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 порушує його права та інтереси, як співвласника. Разом з тим, належних, достовірних доказів позивачем суду надано не було, стосовно які саме порушені права та законні інтереси позивача ОСОБА_1 відповідачем. Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було додано до позовної заяви договір дарування від 27 травня 1994 року та протокол Уманської міської ради № 46 від 27 квітня 2005 року (а. с. 3-4). Інші документи та докази в матеріалах справи відсутні. Приймаючи до уваги вище викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає за важливе звернути увагу, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Як вбачається із матеріалів справи позивач ОСОБА_1 не подавав до суду першої інстанції клопотання про витребування доказів, тому суд розглянув спір на підставі наданих сторонами доказів. Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, який прийшов до вірного та обгрунтованого висновку, що позивачем ОСОБА_1 в підтвердження позовних вимог не було надано суду жодного належного, допустимого та достовірного доказу, в підтвердження своїх доводів щодо порушення його прав, свобод чи законних інтересів відповідачем. Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. У роз`ясненнях п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» вказано, що, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні. Згідно рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. У відповідності до вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об?єктивно не залежали від нього. Статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Як вбачається з поданої апеляційної скарги ОСОБА_1 не ставив питання про неможливість подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об?єктивно не залежали від нього. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить про стягнення із відповідача ОСОБА_2 судового збору за невиконання процесуальних обов`язків. Стосовно вирішення питання щодо стягнення судового збору, то колегія суддів апеляційного суду вважає за важливе вказати наступне. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позивач ОСОБА_1 , який є інвалідом 2 групи довічно, звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, а колегією суддів апеляційного суду відмовлено у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 і залишено рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову без змін, то відповідно судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги компенсується за рахунок держави і не підлягає стягненню з відповідача. Докази наявності інших судових витрат, понесених сторонами, у матеріалах справи відсутні, тому відсутні підстави для їх стягнення. Враховуючи вище викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи, наведені в апеляційній скарзі скаржником, не дають підстав для встановлення неправильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Твердження скаржника ОСОБА_1 стосовно того, що суд першої інстанції повинен був залишити позовну заяву без розгляду у відповідності до ст. 257 ЦПК України не знаходять свого відображення у відповідності до обставин справи та норм чинного законодавства, оскільки діючим ЦПК України передбачено підстави залишення без розгляду позовних вимог позивача. Доводи скаржника стосовно того, що суд першої інстанції провів імітований розгляд по суті, як вважає скаржник, та обмежив позивача ОСОБА_1 в доступі до повторного звернення з позовом в суд також не знаходять свого відображення у відповідності до матеріалів справи. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, яким з`ясовані обставини справи, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів. Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи нічим не підтверджено та не наведено підстав, визначених у ст. 376 ЦПК України, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення у справі. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення згідно доводів та вимог апеляційної скарги. З вищевикладеного не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Судові витрати залишити за сторонами. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 липня 2022 року у справі ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 про неправове відчуження землі залишити без змін. Судові витрати залишити за сторонами. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно процесуальним законодавством. Повний текст постанови складений 31.01. 2023 року. Головуючий Л.В. Нерушак Судді Б.Б. Вініченко О.М. Новіков