Постанова 4821 № 705/4016/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2020 року м. Черкаси Справа № 705/4016/19 Провадження № 22-ц/821/1197/20 категорія: 301030600 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л. І., суддів: Єльцова В. О., Карпенко О. В. секретаря: Анкудінова О. І. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 ; відповідач: Виконавчий комітет Уманської міської ради, ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Уманської міської ради, ОСОБА_2 про самочинне будівництво, у складі: головуючого судді Годік Л. С., в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Виконавчого комітету Уманської міської ради, ОСОБА_2 про самочинне будівництво. Свої позовні вимоги мотивував тим, що мешкає в приватному будинку садибного типу на 5 квартир по АДРЕСА_1 , на праві спільної часткової власності. Садиба включає земельну ділянку площею 2035 кв. м., яка розділена пропорційно часток співвласників будинку з виділенням місць загального призначення доріжки, проходи та інше. Виконавчий комітет Уманської міської ради рішенням № 273 від 12 травня 2005 року незаконно надав ОСОБА_2 дозвіл на реконструкцію квартири за відсутності у неї права власності на земельну ділянку і її забудову, яка в процесі робіт заволоділа також і дворовим тротуаром всупереч інтересів усіх співвласників. Вважає, що в результаті порушення земельного законодавства (ст. 125 ЗК України) відбулося самочинне будівництво (ст. 376 ЦК). Просив суд рішення Виконавчого комітету Уманської міської ради від 12 травня 2005 року № 273 визнати недійсним і скасувати; визнати реконструкцію ОСОБА_2 по рішенню Виконавчого комітету Уманської міської ради від 12 травня 2005 року № 273 самочинним будівництвом. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 травня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо порушення його прав, свобод чи законних інтересів при винесенні 12 травня 2005 року рішення № 273 Виконавчим комітетом Уманської міської ради та порушення ст. 125 Земельного кодексу України. Зазначено, що позивач не довів обставин, на які він посилається в своїй позовній заяві належними та допустимими доказами, з урахуванням положень ст. ст. 76 83 ЦПК України. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу У червні 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просив суд скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 травня 2020 року та ухвалити нове. Судовий збір стягнути з відповідача в дохід держави. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд неправомірно провів розгляд справи в спрощеному позовному провадженні, що обмежило ефективність та об`єктивність прийняття рішення. Відповідачі не надали жодного доказу на свої сумнівні пояснення щодо появи на тротуарі нової кухні ОСОБА_2 і свідомо затягують розгляд справи. Суд неповно з`ясував обставини справи і за відсутності доказів позивача і відповідача, на підставі декларативного підходу і тільки процедурного розгляду відмовив, а не залишив без розгляду. Вважає, що судом порушені норми матеріального та процесуального права. Відзив на апеляційну скаргу на надходив. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Черкаського апеляційного суду 25 червня 2020 року в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ відкрито апеляційне провадження. Ухвалою Черкаського апеляційного суду в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 02 липня 2020 року справу призначено до розгляду на 22 липня 2020 року на 14:30. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Згідно до Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно Уманського виробничого підрозділу Черкаського обласного об`єднаного бюро технічної інвентаризації номер витягу 7084488 від 22.04.2005, який відповідно до примітки дійсний протягом трьох місяців, тип об`єкта: будинок, адреса об`єкта: АДРЕСА_1 , на дату видачі Витягу власниками будинку є: ОСОБА_1 1/6 частка, ОСОБА_3 1/6 частка, ОСОБА_4 1/10 частка, ОСОБА_5 13/100 часткок, ОСОБА_2 61/300 частка, ОСОБА_6 233/1000 частка. Площа земельної ділянки - 2035 кв. м. (а.с. 3). У відповідності до приведеного Витягу ОСОБА_1 належить 1/6 частка житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 на підставі договору дарування посвідченого Уманською міською державною нотаріальною конторою 27 травня 1994 року реєстр за № 2-1577 (а.с. 3). У свою чергу ОСОБА_2 відповідно до договору дарування 4901 від 19 серпня 2004 року 61/300 частка житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 належить (приватний нотаріус Очеретяна В. В.) (а.с.3). Згідно архівного витягу з рішення Виконавчого комітету Уманської міської ради від 12 травня 2005 року № 273 дозволено ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , в зв`язку з газифікацією будинку, реконструкцію існуючої дерев`яної веранди на цегляну до розмірів 3,6 Х 3,6 /м/ для обладнання кухні; перепланування в квартирі: приміщення колишньої кухні 4-1 вважати житловою кімнатою (а.с. 33).

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтею 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у рередбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також у інших випадках, передбачених цим Кодексом. Звертаючись в суд з даним позовом, позивач просив суд визнати недійсним і скасувати рішення Виконавчого комітету Уманської міської ради від 12 травня 2005 року № 273 та визнати реконструкцію ОСОБА_2 по рішенню Виконавчого комітету Уманської міської ради від 12 травня 2005 року № 273 самочинним будівництвом. Частиною 1 ст. 9 ЗУ «Про архітектурну діяльність» передбачено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному ЗУ «Про регулювання містобудівної документації». Положенням ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК України). Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил. За змістом ч. ч. 4 та 7 ст. 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих пунктах, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат. З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом. Отже, за змістом ст. 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14, а також неодноразово була підтримана Верховним Судом, зокрема у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 127/27333/16-ц (провадження № 61-663св18), від 24 липня 2019 року у справі № 369/8107/15-ц (провадження № 61-30914св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 685/1537/17-ц (провадження № 61-13076св19), від 10 червня 2020 року у справі № 127/11492/16-ц. Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 мотивував свої вимоги тим, що Виконавчий комітет Уманської міської ради рішенням № 273 від 12 травня 2005 року незаконно надав ОСОБА_2 дозвіл на реконструкцію квартири за відсутності у неї права власності на земельну ділянку і її забудову, яка в процесі робіт заволоділа також і дворовим тротуаром всупереч інтересів усіх співвласників. Так в результаті порушення земельного законодавства (ст.125 Земельного кодексу) відбулося самочинне будівництво (ст. 376 ЦК). При цьому, ОСОБА_1 , в підтвердження своїх вимог, не надав жодного доказу, що відповідачі порушили його права чи права інших співвласників будинку, яких він, при визначенні кола сторін та інших учасників справи, взагалі не зазначив, що оскаржуване рішення Виконавчого комітету Уманської міської ради прийняте з порушенням вимог законодавства, що ОСОБА_2 неправомірно заволоділа земельною ділянкою і, що вона взагалі проводила відповідну реконструкцію, що така реконструкція вчинена з порушенням розмірів визначених у рішенні Виконавчого комітету Уманської міської ради № 273 від 12 травня 2005 року та є самочинним будівництвом. Подання доказів визначено ст. 83 ЦПК України, так сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Зокрема, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити : доказ, який не може бути подано, причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. При цьому, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи Проте, звертаючись в суд з позовом, ОСОБА_1 не зазначав про неможливість отримання будь-яких доказів та не заявляв жодних клопотань про їх витребування. Апеляційний суд враховує, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У ч. 1 с. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач не довів тих обставин, на які він посилається у своїй позовній заяві. Щодо посилання скаржника на те, що суд першої інстанції розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, тоді як мав би розглядати у загальному порядку, апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: малозначні справи; що виникають з трудових відносин; про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Дана справа не внесена до переліку справ зазначених в ч. 4 ст. 274 ЦПК України. Згідно з ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч. 6 ст. 19 ЦПК України малозначними справами, зокрема, є: 1) справи, в яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У ч. 3 ст. 274 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Згідно з ч. 1 ст. 277 ЦПК України питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Зазначені норми процесуального права дотримані судом першої інстанції. При цьому, у ч. 5 ст. 279 ЦПК України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання заперечення визначені ст. 183 ЦПК України. Однак, клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи з викликом сторін, поданого в порядку визначеному ст. 279 ЦПК України, матеріали справи не містять. У свою чергу наявне в матеріалах справи клопотання щодо неефективності спрощеного позовного провадження від 30 квітня 2020 року не є клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Таким чином враховуючи, зокрема, що дана справа не віднесена до переліку справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, коло учасників справи визначене позивачем при звернені до суду, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження. Щодо посилання скаржника на те, що суд повинен був залишити позов без розгляду апеляційний суд зазначає наступне. Статтею 257 ЦПК України передбачено чіткий та вичерпний перелік підстав для залишення позову без розгляду, згідно якої у суду першої інстанції були відсутні підстави для залишення позовних вимог ОСОБА_1 без розгляду, тому він обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не дають підстав для встановлення неправильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (п. 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, підстави для скасування або зміни постановленого судом першої інстанції рішення, згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України, відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 травня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Текст постанови складено 22 липня 2020 року. Головуючий: Л. І. Василенко Судді: В. О. Єльцов О. В. Карпенко