Постанова Дніпровський апеляційний суд № 187/649/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6494/20 Справа № 187/649/20 Суддя у 1-й інстанції - Іщенко І.М. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Каратаєвої Л.О. суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Петриківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Єгор Володимирович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, - В С Т А Н О В И Л А: 20.05.2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову у справі за її позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Петриківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Є.В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, в якій просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на відчуження житлового будинку по АДРЕСА_1 , який вона продала своєму сину ОСОБА_2 та невістці ОСОБА_3 на підставі договору купівлі продажу від 04.11.2015 року, до розгляду справи по суті. Ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Петриківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Є.В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, шляхом накладення арешту на житловий будинок по АДРЕСА_1 , відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу та заяву про забезпечення позову задовольнити. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу залишити без змін, виходячи з наступних підстав. Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованість наведених у заяві доводів, оскільки житловий будинок розташований в АДРЕСА_1 належить іншим власникам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і відсутні докази того, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду. Відповідно до ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Під забезпеченням позову належить розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Так, ч.1 ст. 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії (п.2 ч.1 ст.150 ЦПК України). Згідно з ч.2 ст. 150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Відповідно до ч.3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Згідно з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Крім того, п. 1-4 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України роз`яснення, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів. З виділених матеріалів справи вбачається, що позивач при звернення з заявою не надав відомостей чи доказів того, що відповідач має намір вчинити дії по відчуженню майна, таким чином відсутнє підтвердження, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. А забезпечення позову на майбутнє, у випадку можливого наміру продати діючим законодавством не передбачено. Саме з врахуванням наданих позивачем доказів, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.5.6.1 Інструкції про проведення виконавчих дій арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам, що застосування саме такого засобу забезпечення позову як арешт - позивачем належним чином не вмотивовано, і може призвести до безпідставної заборони користуватись майном та передачу його іншим особам, що є обмеженням права власності. Таким чином, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне рішення суду складено 22 липня 2020 року. Судді: