Постанова Дніпровський апеляційний суд № 187/579/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6615/22 Справа № 187/579/20 Суддя у 1-й інстанції - Іщенко І. М. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Пищиди М.М. суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М. за участю секретаря судового засідання Лопакової А.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадаству в Дніпропетровській області, Державного реєстратора департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Камьянської міської ради Дніпропетровської області Коноплянки Вадима Михайловича, Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про скасування державної реєстрації земельних ділянок, припинення права власності на земельні ділянки із закриттям розділів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А: У квітні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадаству в Дніпропетровській області, Державного реєстратора департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Камянської міської ради Дніпропетровської області Коноплянки Вадима Михайловича, Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про скасування державної реєстрації земельних ділянок, припинення права власності на земельні ділянки із закриттям розділів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та зобов`язання вчинити певні дії. В обґрунтування позову зазначила, що він із 20.03.2013 року є власником будинку АДРЕСА_1 . У вересні 2019 року він вирішив оформити право власності на земельну ділянку по вказаній адресі і звернувся до ТОВ « Гео-Промінь» для виготовлення документації. Для погодження меж земельної ділянки він звернувся до відповідача ОСОБА_2 , який набув права власності на свою суміжну ділянку , але відповідач відмовився від підпису погодження меж і теж почав оформляти технічну документацію на свою земельну ділянку. В грудні 2019 року відповідач змістив свій паркан в його сторону на 2, 20 м зі сторони сусіда ОСОБА_3 і відміряючи від перенесеного паркану змістив на 54,30 м з фасаду двору, чим порушив межові знаки і акт встановлення меж до цього часу не підписаний. Його земельна ділянка виявилась в межах земельної ділянки ОСОБА_2 на 3,2944 % відповідно рішення від 31.01.2020 року державного кадастрового реєстратора. 27.01.2002 року державні реєстратори здійснили державну реєстрацію земельної ділянки ОСОБА_2 присвоївши їм кадастровий номер 1223783100:03:006:0554 та 1223783100:03:006:0555 що в подальшому дало змогу ОСОБА_2 30.01.2020 року зареєструвати право власності на земельну ділянку. 18.02.2020 року він звернувся до Петриківської селищної ради для врегулювання спору і листом від 02.03.2020 року йому було направлено відповідь, що межові знаки між ним та відповідачем встановлені, чого насправді не сталось. Внаслідок зміщення відповідачем паркану на 2, 20 м в його сторону, він був позбавлений можливості отримати у власність земельну ділянку згідно технічної документації виготовленої ТОВ « Гео-промінь». З урахуванням уточнених вимог від 21.07.2020 року ( а.с.181) позивач просить суд державну реєстрацію земельних ділянок які належать ОСОБА_2 за кадастровим номером 1223783100:03:006:0554 та 1223783100:03:006:0555, які розташовані по АДРЕСА_2 , припинити право власності на вказані земельні ділянки, зобов`язати відповідача демонтувати паркан з сітки рабиці та европлит шириною близько 2,20 м відповідача в сторону земельної ділянки , що знаходиться по АДРЕСА_2 , стягнути судові витрати в розмірі 5 212, 50 грн ( а.с.187 т.1) Враховуючи вищезазначене, позивач, з урахуванням уточнених вимог від 21.07.2020 року, просив суд скасувати державну реєстрацію земельних ділянок які належать ОСОБА_2 за кадастровим номером 1223783100:03:006:0554 та 1223783100:03:006:0555, які розташовані по АДРЕСА_2 , припинити право власності на вказані земельні ділянки, зобов`язати відповідача демонтувати паркан з сітки рабиці та европлит шириною близько 2,20 м відповідача в сторону земельної ділянки , що знаходиться по АДРЕСА_2 , стягнути судові витрати в розмірі 5 212, 50 грн ( а.с.187 т.1). Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2022 року в позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадаству в Дніпропетровській області, Державного реєстратора департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Камьянської міської ради Дніпропетровської області Коноплянки Вадима Михайловича, Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про скасування державної реєстрації земельних ділянок, припинення права власності на земельні ділянки із закриттям розділів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги, посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Судом першої інстанції встановлено, що 20.03.2013 року позивач ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 на житловий будинок загальною площею 28,8 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1 на неприватизованій земельній ділянці, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом та витягом із Державного реєстру прав на нерухоме майно ( а.с.9, 10 т.1). 23.09.2019 року позивач уклав договір із ТОВ «Гео-Промінь» на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 , площа земельної ділянки становила 0, 2500 га, в тому числі 0,1898 га було виділено від малоповерхову забудову, 0,0602 га під ріллю. Відповідно завдання до договору № 220/09/19 від 23.09.2019 року який виконав інженер-землевпорядник ОСОБА_5 обмеження у використання земельної ділянки відсутні ( а.с.13). Як вбачається з плану земельної ділянки, яка належала позивачу на праві користування, загальна площа складала 0,2500 га, частина земельної ділянки від Б до В має кадастровий номер 1223783100:03006:0550, частиною земельною ділянки від В до Г користувався ОСОБА_1 , а частиною ділянки від Г до А користувався ОСОБА_2 ( а.с.17) Однак межі земельної ділянки із відповідачем ОСОБА_2 не були погоджені, що підтверджується відсутністю його підпису в акті погодження меж земельної ділянки від 11.10.2019 року ( а.с.17), а тому на сесії Петриківської селищної ради від 19.12.2019 року було прийнято рішення про доручення голові селищної ради ОСОБА_6 підписати акт погодження меж та акт приймання межових знаків без підпису сусіда ОСОБА_2 ( а.с.23). 28.04.2000 року відповідно до договору купівлі-продажу із ОСОБА_7 відповідач ОСОБА_2 купив земельну ділянку загальною площею 0,5468 га розташовану в АДРЕСА_3 , яка їй належала на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 11.03.1990 року ( а.с. 72,93 ) 30.01.2020 року державний реєстратор департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Камьянської міської ради Дніпропетровської області Коноплянка В.М. зареєстрував право приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,25 га за кадастровим номером № 1223783100:03:006:0554 та земельну ділянку площею 0,2968 га із кадастровим номером № 1223783100:03:006:0555 відповідно договору купівля-продажу земельної ділянки від 28.04.2000 року, що підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно ( а.с. 38, 46 т.1). Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. Як передбачено у ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути противоправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. За нормами ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до п. п. «г» , «е» ч. 1 ст. 91 ЗК України вбачається, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Відповідно до ст.1 ЗК України, 373 ЦПК України гарантується право власності на землю, яке набувається і здійснюється відповідно до закону та гарантується Конституцією України. Відповідно до ст. 378 ЦК України право власності особи може бути припинено за рішенням суду у випадках, встановлених законом. Відповідно до ст. 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом. Вказаний перелік підстав є вичерпним для припинення права власності на земельну ділянку. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Особа вправі вимагати захисту свого цивільного права не у будь-який спосіб, а лише у той, який передбачений законом або договором, а також у спосіб, що виходячи з обставин справи може забезпечити ефективний захист права, зокрема, поновлення права внаслідок забезпечення реальної можливості належного виконання судового рішення, що є однією з умов його законності (ст. 124 ч. 5 і ст. 129-1 ч.ч. 1, 2 відповідних редакцій Конституції України, ст. 14 ч.ч. 1, 2, ст. 368 і ст. 18 ч.ч. 1, 2, ст. 431 відповідних редакцій ЦПК України). Можливість реально виконати рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковою складовою реалізації особою права на справедливий суд, передбаченого п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР. Колегія суддів зазначає, що обраний позивачами спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах не є ефективним . Вимоги позивача про припинення права власності ОСОБА_2 з посиланням на те, що відповідач змістив паркан з європлит зі сторони протилежного сусіда ОСОБА_3 в його бік на 2 метри 20 см не мають правового значення для вирішення матеріально-правового спору, з урахуванням його характеру та юридично значимих фактів, а позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки позивачем не заявлялись. Посилання позивача на висновок експерта земельно-технічної експертизи від 15.01.2021 року щодо невідповідності фактичного користування земельних ділянок відповідача та що технічна документація за 2019 рік на земельні ділянки колишнього власника ОСОБА_7 не відповідає вимогам земельного законодавства теж не має юридичного значення для вирішення спору про припиненні права власності на земельні ділянки ОСОБА_2 , так як позивачем не оспорюється дійсність державного акту на землю як ОСОБА_7 так і відповідача. Підстави припинення права власності на спірні ділянки відповідно до ст. 140 ЗК України відсутні. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства. Судді: