Постанова Дніпровський апеляційний суд № 187/649/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2645/21 Справа № 187/649/20 Головуючий у першій інстанції: Іщенко І. М. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2021 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А, при секретарі Догоновій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на ухвалу Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Петриківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Єгор Володимирович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування записів про державну реєстрацію права власності, ВСТАНОВИЛА: Ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2020 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розподіл судових витрат відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали та ухвалення нового судового рішення про задоволення її заяви щодо розподілу судових витрат. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заяви, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваної ухвали з постановленням нового судового рішення, виходячи з наступного. Встановлено, що у травні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, обґрунтовуючи його тим, що її мати - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 13 жовтня 2006 року на підставі договору дарування житлового будинку подарувала позивачу (безоплатно передала у власність) житловий будинок, який розташований за адресою по АДРЕСА_1 . При цьому мати позивача продовжувала мешкати у будинку, який вона подарувала. Не дивлячись на те, що позивач стала власницею вказаного будинку, між нею та її матір`ю ОСОБА_4 була домовленість, що вона залишається мешкати у цьому будинку. Починаючи з кінця вересня 2015 року, невістка та син стали просити позивача подарувати чи продати їм у спільне володіння житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , та у якому з дозволу позивача вони мешкали після реєстрації шлюбу. Однією із умов мешкання сина та невістки у зазначеному житловому будинку було те, що вони будуть утримувати та допомагати ОСОБА_4 , на що вони надали свою згоду. Через деякий час, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 стали просити позивача, щоб вона подарувала чи продала їм спірний будинок. Попри бажання позивача укласти договір довічного утримання, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були не згодні та запропонували укласти з ними договір купівлі-продажу. При цьому ніхто нікому не буде платити гроші, а зазначений договір буде запорукою того, що відповідачі будуть утримувати та доглядати за матір`ю позивача - ОСОБА_4 . З боку невістки та сина були запевнення того, що ОСОБА_4 буде мешкати з ними та знаходиться на їхньому утриманні, але вони перестраховуються, тому прохають укласти договір купівлі-продажу. Будучи впевненою, що умова відносно ОСОБА_4 з боку сина позивача ОСОБА_3 та і невістки ОСОБА_1 про довічне утримання та догляд буде з їхнього боку виконуватись, позивач в подальшому підписала договір купівлі-продажу. ОСОБА_4 мешкала у вказаному будинку до 22 травня 2017 року, але, у зв`язку з неповагою з боку сина позивача - ОСОБА_3 та його дружини ОСОБА_1 , постійними сварками, ОСОБА_4 вимушена була піти з будинку та мешкати з позивачем. Будь-які гроші, у тому числі суму в розмірі 58000,00 гривень до підписання або після підписання договору купівля-продажу від 04.11.2015 року від сина та невістки позивач не отримувала. Гроші у вказаній сумі позивачу не передавали, тому що згідно усної домовленості між сторонами, відповідачі повинні були довічно утримувати та доглядати мою матір - ОСОБА_4 . Таким чином, позивач з боку свого сина ОСОБА_3 та невістки ОСОБА_1 була введена в оману відносно того, що вони будуть довічного утримувати та доглядати за ОСОБА_4 , за що вони отримують будинок по АДРЕСА_1 . Отже, вказаний договір купівлі-продажу від 04.11.2015 року житлового будинку, є недійсним, тобто удаваним. Тому позивач просила визнати договір купівлі-продажу житлового будинку від 04.11.2015 року, між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (покупці) по АДРЕСА_1 , посвідчений нотаріусом Петриківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимарем Є.В., за №683 недійсним (удаваним) та скасувати запис про державну реєстрацію за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 власності на 1/2 частка кожного у праві власності на вказаний житловій будинок, індексний номер запису 25845656 від 04.11.2015, номер запису про право власності 11893702, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 766971512237. Ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування записів про державну реєстрацію права власності залишено без розгляду, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, у зв`язку з поданням заяви про залишення позову без розгляду (а.с. 192). Вказана вище ухвала не оскаржувалась та набрала законної сили. 10 грудня 2020 року відповідач ОСОБА_1 подала до місцевого суду клопотання про розподіл судових витрат, в якому просила стягнути з позивача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2000,00 грн за відрив від звичайних занять, 147,00 грн за відправку кореспонденції та 2000,00 грн за оплату придбаного пального; а також стягнути з позивача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 , який є представником ОСОБА_1 , 1600,00 грн за відрив від звичайних занять (а.с. 198-199). Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Згідно ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Згідно роз`яснень викладених у п. 38 постанови Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи внаслідок необґрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно із вчиненням наведених процесуальних дій. Розмір відшкодування доводить відповідач. При цьому саме по собі пред`явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача. Тобто, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести, що позовна заява була залишена без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача. Відповідно до статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: - подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення. - подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями. - подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер. - необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою. - укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. Якщо подання скарги, позову, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, позовну заяву, клопотання. Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги, що саме по собі подання позовної заяви у даній справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування записів про державну реєстрацію права власності не може бути розцінено, як недобросовісні дії позивача, оскільки звернення до суду з позовом є правом позивача, яке передбачене ЦПК України та Конституцією України; враховуючи, що відповідачем не конкретизовано та не доведено наявність певних дій позивача, які б свідчили про зловживанням останнім процесуальними правами, з урахуванням положень статті 44 ЦПК України; приймаючи до уваги, що судом не встановлено фактів вчинення позивачем недобросовісних дій в ході розгляду справи, не встановлено фактів пред`явлення заздалегідь необґрунтованого позову чи систематичної протидія правильному та швидкому вирішенню спору; враховуючи, що в діях позивача судом не встановлено протиправної мети - порушення прав та інтересів відповідачів, - колегія приходить до висновку про відсутність підстав для компенсації заявнику судових витрат, у зв`язку із зловживанням позивачем процесуальними правами. Більше того, в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності (а.с. 49-50). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Згідно з статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Таким чином, подання відповідачем ОСОБА_1 до місцевого суду заяви про застосування позовної давності свідчить про наявність дійсного спору між сторонами, що додатково свідчить про відсутність зловживання процесуальними правами з боку позивача шляхом подання позовної заяви, а також заяви про залишення позову без розгляду. Враховуючи викладене, відповідачем ОСОБА_1 не доведено та судом не встановлено наявності необґрунтованих, винних чи недобросовісних дій позивача. Оскаржувана ухвала місцевого суду безпідставно містить обґрунтування відсутності доказів на підтвердження витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, адже у своєму клопотанні від 10.12.2020 року остання не просить стягнути такі витрати, зазначаючи лише про витрати за відрив від звичайних занять, відправку кореспонденції, придбання пального та відрив від звичайних занять представника. Отже, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 саме з наведених вище підстав. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Т.П. Красвітна Судді І.А. Єлізаренко О.В. Свистунова