Ухвала КЦС ВС № 761/5196/19

У Х В А Л А 15 липня 2020 року м. Київ справа № 761/5196/19 провадження № 61-9778ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Пархоменко Олену Олегівну, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та інтерасах малолітнього ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, В С Т А Н О В И В : У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Позов обґрунтований тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 . У квартирі зареєстрований ОСОБА_2 та його син ОСОБА_3 , 2018 року народження, з травня 2016 року ОСОБА_2 не проживає за місцем реєстрації, а ОСОБА_3 не проживає в квартирі з моменту реєстрації, що підтверджується актом. Позивач зазначав, що реєстрація відповідачів у квартирі не дозволяє йому розпорядитися своїм майном, він сплачує за відповідачів житлово-комунальні послуги та несе додаткові витрати. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що суду не надано доказів, що крім квартири АДРЕСА_1 , відповідачі мають інше постійне місце проживання. Тимчасова відсутність у спірному житловому приміщенні відповідачів є вимушеною, оскільки укладений власником квартири договір оренди житлового приміщення з іншою особою, у період відсутності у ньому відповідачів, унеможливлює проживання в ній відповідача та його сина. Факт не проживання відповідача та його сина у спірній квартирі обумовлений поважними причинами (неприязні стосунки та передача в оренду квартири), тому ОСОБА_2 та його малолітній син ОСОБА_3 не можуть бути визнані такими, що втратили право на житлове приміщення. Постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Пархоменко О. О., задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року змінено. Виключено з мотивувальної частини рішення посилання суду на положення статтей 71-72 ЖК Української РСР та на роз`яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 року №

2. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачі не проживають у належній позивачу квартирі з поважних причин. Проживання у квартирі третьої особи, є перешкодою для відповідачів у користуванні цим житлом. Матеріали справи не містять доказу на підтвердження тривалої відсутності (понад рік) відповідачів у спірному житловому приміщенні, яка обумовлена власним бажанням. Суд апеляційної інстанції встановив, що неповнолітній ОСОБА_3 зареєстрований у спірному житловому приміщенні 15 січня 2019 року. Водночас позов про визнання його таким, що втратив право користування цим житлом, пред`явлений до суду у лютому 2019 року, тобто до спливу встановленого статтею 405 ЦК України річного строку. 02 липня 2020 року ОСОБА_1 через адвоката Пархоменко О. О. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 року. Касаційна скарга подана у передбачений законом строк, за формою та змістом відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, судовий збір сплачено. Згідно з частиною другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини восьмої статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу. Якщо разом з касаційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття касаційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року, провадження № 6-709цс16. Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття провадження. Касаційну скаргу подано з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження. Керуючись статтями 389, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, У Х В А Л И В: Відкрити касаційне провадження у справі. Витребувати із Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу № 761/5196/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та інтерасах малолітнього ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк до 20 серпня 2020 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко