Постанова Дніпровський апеляційний суд № 213/1240/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 33/803/708/20 Справа № 213/1240/20 Суддя у 1-й інстанції - Алексєєв О. В. Суддя у 2-й інстанції - Коваленко Н. В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 липня 2020 року м. Дніпро Суддя-доповідач Дніпровського апеляційного суду Коваленко Н.В., розглянувши апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2020 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,працює водім ТОВ "Рудомайн", мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП, - В С Т А Н О В И Л А : Постановою Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2020 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі 10 200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік; стягнуто судовий збір у розмірі 420 гр. 40 коп. Згідно з оскаржуваною постановою, ОСОБА_1 22 березня 2020 року, приблизно о 09 год. 00 хв. біля будинку №3 по пр. Південний в Інгулецькому районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області керував транспортним засобом марки "Хюндай Туксон", реєстраційний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння (поведінка, що не відповідає обстановці, неприродня блідість обличчя, підвищена жвавість мови), в присутності двох свідків відмовився від проходження в установленому порядку огляду на стан сп`яніння. Дії водія ОСОБА_1 кваліфіковані як порушення п. 2.5 Правил Дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 поза межами строку його апеляційного оскарження, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд апеляційної інстанції поновити пропущений строк, постанову скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження постанови, ОСОБА_1 посилається на те, що строк на подання апеляційної скарги ним не пропущено, оскільки в постанові зазначено, що судове рішення може бути оскаржена протягом 10 днів з дня закінчення строку дії карантину. В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що постанова підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду обставинам справи. Так, ОСОБА_1 вказує, що суд не надав належної оцінки та залишив поза увагою його свідчення, й безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про допит свідків, надання матеріалів справи для ознайомлення та залучення адвоката, чим порушив його права, передбачені ст. 268 КУпАП. Також, зауважує, що в момент звернення працівників поліції з вимогою надати водійське посвідчення для перевірки, він не керував належним йому автомобілем, двигун був вимкнений, а він перебував в салоні в якості пасажира, разом із своїм товаришем ОСОБА_2 . При цьому, звертає увагу, що він не відмовлявся проходити огляд на стан сп"яніння, що підтверджується відеозаписом, однак працівниками поліції не було роз`яснено порядок проходження цього огляду в медичному закладі, встановленому ст. 266 КУпАП, наслідки відмови від проходження огляду, й направлення на проходження огляду на стан сп`яніння йому не видавалось, хоча копія направлення і міститься в матеріалах справи. В доповненнях до апеляційної скарги, що надійшли від захисника Голуба С.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , адвокат просить скасувати постанову та закрити провадження у справі, на підставі п.1 та п.6 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення та скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність. Так, адвокат зазначив, що акт, який до 01 липня 2020 року встановлював адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами у стані сп`яніння (ст. 130 КУпАП в редакції до 01 липня 2020 року), з 01 липня 2020 року був скасований Законом № 2617-УІП з одночасною криміналізацією цих дій за ст. 286-1 КК України, відтак Закон № 2617-УШ в цій частині зворотної дії не має. Проте, оскільки з 03 липня 2020 року ці дії були декриміналізовані Законом № 720-ІХ з одночасним повторним запровадженням адміністративної відповідальності за їх вчинення у новій редакції ст. 130 КУпАП, Закон № 720-ІХ в цій частині в силу пом`якшення відповідальності має зворотну дію, але виключно на період існування ст. 286-1 КК України (з 01 до 03 липня 2020 року), і не поширюється на правовідносини, які регулювалися ст. 130 КУпАП в редакції до 01 липня 2020 року, оскільки порівняно із цією нормою, яка була скасована з 01 липня 2020 року, не пом`якшує відповідальності водіїв, не скасовує таку відповідальність та не покращує їх становище. Адвокат вважає, що по відношенню до дій водія ОСОБА_1 не можливо застосувати ст. 130 КУпАП в редакції до 01 липня 2020 року, оскільки вона скасована Законом № 2617-УШ, який зворотної дії не має, а також і ст. 130 КУпАП в редакції Закону № 720-ІХ, який також не має зворотної дії на правовідносини, що існували до 01 липня 2020 року. Захисник зазначає, що внаслідок обраної законодавцем юридичної техніки відбулося переривання дії акта, який встановлював і продовжив встановлювати певну адміністративну відповідальність, шляхом його скасування 01 липня 2020 року та відновлення 03 липня 2020 року. Заслухавши ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Голуб С.О., які підтримали клопотання та апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, частково дослідивши докази у справі та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд дійшов такого висновку. Вирішуючи питання про необхідність поновлення строку на апеляційне оскарження постанови, суд апеляційної інстанції виходить з того, Кабінет Міністрів України постановою «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211, відповідно до ст. 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року встановив з 12 березня 2020 року до 11 травня 2020 року на всій території України карантин. Наведені обставини, на переконання суду є такими, що об`єктивно перешкодили ОСОБА_1 своєчасно звернутись до суду з апеляційною скаргою, оскільки, як зазначив останній, він потребував правової допомоги. Незважаючи на те, що копія оскаржуваного рішення була отримана апелянтом 15 квітня 2020 року, тоді як первинно зі скаргою він звернувся, до суду 08 травня 2020 року, суд вважає поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження постанови та приходить до висновку, що з метою забезпечення права ОСОБА_1 на захист, цей строк слід поновити. Розглядаючи апеляційну скаргу по суті заявлених у ній вимог, суд виходить з того, що відповідно до ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення. На переконання суду апеляційної інстанції, ці вимоги судом першої інстанції були виконані в повному обсязі. Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, є законним та обґрунтованим. Цей висновок суду підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР 18 № 410843 від 22 березня 2020 року, письмовими поясненнями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , відеозаписом з нагрудних камер поліцейських. Зазначені докази у своїй сукупності є підтвердженням наявності в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, яке виразилося у відмові від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння. Об`єктивних підстав ставити під сумнів достовірність наведених доказів та викладених обставин суд апеляційної інстанції не вбачає. Суд звертає увагу на те, що ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння, за наявності відповідного медичного висновку, а так само й за відмову від проходження медичного огляду. При цьому, обставини самої відмови від проходження огляду повністю підтверджені поясненнями свідків. Жодних доводів стосовно поважності причин, з яких ОСОБА_3 відмовився від проходження медичного огляду на стан сп"яніння, апелянтом наведено в скарзі не було. Посилання апелянта на відсутність доказів на підтвердження факту керування ним транспортним засобом не заслуговують на увагу, оскільки це суперечить наявним у матеріалах провадження доказам, а відсутність підстав для зупинки, на яку посилається ОСОБА_3 , засвідчує, що останній дійсно керував транспортним засобом. Що стосується доводів захисту про порушення порядку проходження огляду, передбаченого ст. 266 КУпАП, то і вони є безпідставними. Матеріалами провадження, об`єктивно підтверджується, що у зв`язку з виявленням у ОСОБА_3 ознак наркотичного сп`яніння, останньому було запропоновано пройти огляд у закладі охорони здоров`я, що відповідає вимогам ст. 266 КУпАП та не суперечить письмовим поясненням свідків. Твердження правопорушника про те, що йому не видавалось направлення на огляд на стан сп"яніння також є необґрунтованим, оскільки це направлення міститься в матеріалах провадження. До того ж, наведені обставини, за умови письмово засвідченої свідками відмови особи від проходження огляду, вирішального значення не мають, оскільки огляд у медичному закладі проводиться за участю працівників поліції. Доводи ОСОБА_3 про порушення його прав під час судового розгляду справи суд розцінює критично. З матеріалів провадження видно, що суд розглянув справу за участю ОСОБА_3 та забезпечив, зокрема, його право надавати пояснення щодо вчиненого правопорушення. Посилання апелянта на те, що суд не викликав для допиту свідків, не заслуговують на увагу, оскільки вирішення питання доцільності виклику свідків покладається на розсуд суду. До того ж, жодних сумнівів стосовно достовірності цих пояснень у суду апеляційної інстанції не виникло. Що стосується вимог захисту про необхідність закриття провадження у справі з підстав скасування акта, який встановлював адміністративну відповідальність, то вони не підлягають задоволенню, з огляду на положення ст. 8 КУпАП, якими визначено, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Враховуючи те, що станом як на день розгляду справи судом першої інстанції, так і апеляційної інстанції відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП не була скасована, підстави для закриття провадження з наведених захисником мотивів відсутні. З огляду на викладене, у суду апеляційної інстанції не виникає сумніву щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та наявності в його діях складу цього правопорушення, що виразилося у відмові від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння. Отже, при апеляційному перегляді, не встановлено порушень судом першої інстанції ст. ст. 279, 280 КУпАП, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП, а усі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд з наведенням відповідних мотивів встановив та правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Накладаючи адміністративне стягнення, суд також дотримався вимог ст.ст.30, 33 КУпАП і призначив його в межах санкції ч.1 ст.130 КУпАП. Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови, апеляційним переглядом не встановлено. Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є необґрунтованими, у зв`язку з чим її слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд - П О С Т А Н О В И В: Клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 про поновлення строку апеляційного оскарження постанови Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2020 року - задовольнити. Поновити ОСОБА_1 строк апеляційного оскарження постанови Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2020 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Постанову Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2020 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП - залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Дніпровського апеляційного суду Н.В. Коваленко