Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/6618/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6618/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Кушнова А.О. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.; за участю секретаря: Несін К.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року (розглянута у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - 09 квітня 2020 року) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2019 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «СІЛЬПО-ФУД» (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці Державної фіскальної служби (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним і скасувати рішення Київської митниці ДФС про коригування заявленої митної вартості товару від 01.07.2019 №UA125220/2019/010005/2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при митному оформленні товару, який ввозився на територію України, він визначив його митну вартість за основним методом за ціною договору (контракту), заявив цей показник у декларації митної вартості, до якої додав документи, що її підтверджують згідно з переліком, визначеним Митним кодексом України. Однак, на думку позивача, митний орган безпідставно не погодився із заявленою декларантом митною вартістю товару, визначеною за ціною договору (контракту), та незаконно прийняв рішення про коригування митної вартості товару із застосуванням методу 2-г (резервний). Позивач не погодився із рішенням митного органу, але з метою випуску задекларованого товару у вільний обіг подав до митного органу нову митну декларацію, в якій скоригував митну вартість товару з урахуванням рішення митного органу, сплатив митні платежі і перерахував на депозитний рахунок державного казначейства різницю між сумою митних платежів (гарантійне зобов`язання), обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною декларантом і сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною митним органом. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано рішення Київської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №UA125220/2019/010005/2 від 01.07.2019. Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СІЛЬПО-ФУД» (ідентифікаційний код 40720198, місцезнаходження: 02090, місто Київ, вулиця Бутлерова, будинок 1) зареєстроване як юридична особа 05.08.2016, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13.11.2019 (а.с.14-20). Між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІЛЬПО-ФУД» (Покупець) і AIMON GROUP LIMITED (Постачальник) укладено контракт на поставку товару №1758 від 02.04.2018, згідно пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупця товар в асортименті, кількості і за ціною, що визначені в виставлених постачальником інвойсах, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити поставлений товар (а.с. 39-48). Згідно з п.2.1. зазначеного контракту, безпосереднє місце поставки буде вказано в кожному інвойсі окремо. Постачальник зобов`язується здійснити митне оформлення товару для експорту, а також завантажити товар на транспортний засіб покупця за свій рахунок. Зокрема, в інвойсі №FZAMC19017В від 23.01.2019 (а.с.51) зазначено наступні умови поставки: FOB SHEKOU CHINA. Згідно з пп.2.3.1. контракту розрахунок буде здійснюватися шляхом грошового переказу в доларах США на банківський рахунок продавця, через 7 календарних днів з дати митного оформлення товару в режимі імпорту на митній території України та за умови надання повного комплекту документів, зазначених у розділі 5.4. Договору. Також судом встановлено, що сторонами контракту підписано Додаткову угоду №1 від 02.07.2018, якою було внесено зміни до пп.2.3.1. контракту, зокрема, змінено умови оплати поставленого товару шляхом збільшення строку відстрочення платежу до 150 календарних днів з дати митного оформлення товару в режимі імпорту на митній території України (а.с.49). Згідно з п.4.1. контракту ціна товару погоджується сторонами та встановлюється в інвойсі на кожну окрему партію товару. Згідно з п.4.2. контракту ціна товару включає в себе вартість продукту (продукції), тари (палет), упаковки та/або термоусадочної упаковки, вартість робіт, пов`язаних з упаковкою товару, маркуванням, навантаженням та доставкою товару в місце поставки, якщо інше не узгоджено між сторонами. Відповідно до п.4.3. контракту виконання митних формальностей у країні експорту, а також пов`язані із цим витрати (сплата податків, мита, оплата отримання дозволів) покладаються на постачальника та включаються у вартість товару. Пунктом 5.1. контракту визначено, що товар за цим контрактом поставляється на умовах, визначених відповідно до правил Інкотермс 2010. Відповідно до пункту 11.1 контракту даний контракт набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2020 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за контрактом. З матеріалів справи вбачається, що перевезення товару морем (фрахт) здійснювалося за агентським договором №1763 від 07.11.2016, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІЛЬПО-ФУД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СМА СІ ДЖИ ЕМ ШИППІНГ ЕДЖЕНСІ Україна» (а.с.64-73). Отримавши придбаний за контрактом товар, а саме посуд столовий/кухонний з фаянсу або тонкої кераміки та кам`яної кераміки, уповноважена особа позивача подала до Київської митниці ДФС електронну митну декларацію №UA125220/2019/708953 від 27.06.2019 (а.с.25-27). Як встановлено судом першої інстанції, що за зазначеною митною декларацією здійснювалося митне оформлення 2 (двох) товарів, зокрема: - посуду столового/кухонного з фаянсу або тонкої кераміки, що містить на своїй поверхні глазурування/покриття, код УКТ ЗЕД 69120050 (товар №1); - посуду столового/кухонного з кам`яної кераміки, що містить на своїй поверхні глазурування/покриття, код УКТ ЗЕД 69120030 (товар №2). Так, позивач визначив митну вартість товару за основним (першим) методом, тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Зокрема, визначена позивачем митна вартість становила 379553,25 грн. щодо товару №1 (код УКТ ЗЕД 69120050) та 100907,21 грн. щодо товару №2 (код УКТ ЗЕД 69120030) відповідно. На підтвердження митної вартості товару позивач надав відповідачу пакет документів, передбачений ст.335 та ч.2 ст.53 Митного кодексу України, про що вказано у графі 44 поданої електронної митної декларації та картці відмови. Перелік наданих документів наведений у графі 44 митної декларації із зазначенням кодів документів, затверджених наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження відомчих класифікаторів інформації з питань державної митної справи, які використовуються у процесі оформлення митних декларацій» від 20.09.2012 № 1011. Так, до митної декларації №UA125220/2019/708953 від 27.06.2019 на підтвердження заявленої митної вартості було додано, серед іншого, наступні документи: - (0271) пакувальний лист від 23.01.2019 №FZAMC19017В; - (0380) інвойс від 23.01.2019 №FZAMC19017В; - (0705) коносамент від 31.01.2019 № SHZ2545410; - (0730) міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) від 07.03.2019 №018132; - (0862) декларація про походження товару; - (1503) рішення про визначення коду товару від 29.03.2019 №КТ-UA125220-0001-2019; - (1505) висновок за результатами дослідження експертного підрозділу Центрального митного управління лабораторних досліджень та експертної роботи від 28.03.2019 №142005702-0156; - (1701) акт проведення огляду товарів, транспортних засобів від 13.03.2019 №UA125220/2019/703263; - (3007) документ, що підтверджує вартість перевезення товару від 11.03.20189 №6935; - (3530) страховий поліс від 18.02.2019 №11893; - (4100) зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу від 02.04.2018 № 1758, подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких договорів; - (4200) генеральний договір добровільного страхування від 12.12.2018 №101043703; - (4203) додаткова угода №1 від 01.01.2019 до Генерального договору добровільного страхування; - (4301) договір морського перевезення від 07.11.2016 № 1763. Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем направлено на адресу декларанта повідомлення засобами електронної пошти про необхідність надання додаткових документів (а.с.30). ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» листом вих. б/н від 01.07.2019 (а.с.31) надало митному органу: прайс-лист б/н від 22.10.2018; комерційну пропозицію №22/12/2018 від 22.12.2018; висновок про вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією № Ц-214 від 14.03.2019; лист про комерційну таємницю б/н від 10.01.2019; повідомлення про страхування вантажу №18012019/1 від 18.01.2019; додаткова угода №1 від 01.01.2019 до генерального договору добровільного страхування вантажів №101043703 від 12.12.2018; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №UAIM0315837 від 27.02.2019; акт виконаних робіт по договору перевезення №UAIM0315837 від 27.02.2019; платіжне доручення №5031583 від 05.03.2019. За результатами перевірки митної декларації і додатково поданих документів Київська митниця ДФС винесла картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 01.07.2019 №UA125220/2019/00095 (а.с.32-33) і прийняла рішення про коригування заявленої митної вартості товарів від 01.07.2019 №UA125220/2019/010005/2 (а.с.22-24). Так, у вказаному рішенні митний орган не погодився із заявленою митною вартістю товарів та визначив її за резервним методом визначення митної вартості товарів на рівні 3,86 дол. США за одиницю товару №1 та товару №2. Сума переплати митних зборів після коригування митної вартості за двома товарами становить 475268,43 грн. Київською митницею ДФС у графі 33 «Обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» зазначено наступне: за результатами розгляду поданих разом з митною декларацією документів встановлено, що вони містять розбіжності та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Зокрема, надана до оформлення довідка про транспортні витрати не дає можливості перевірити правильність заявлених числових значень транспортних витрат. Крім того, договором про перевезення передбачено наявність акту наданих послуг, який відсутній серед поданих документів. Також, в наданій до оформлення довідці про транспортні витрати від 11.03.2019 №6935 міститься інформація про те, що вантаж не страхувався, однак до оформлення надано страховий сертифікат від 18.02.2019 №11893. Попри те, що п.11.14 зовнішньоекономічного контракту передбачає наявність прайс-листів та комерційних пропозицій, останні до оформлення позивачем не надавалися. Відтак, на думку відповідача, надані позивачем до оформлення документи не містили достовірних та об`єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості. Митний орган в оскаржуваному рішенні також зазначив, що позивачем на вимогу митного органу не надано прайс-лист, каталоги та специфікації виробника товару. В якості джерела інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості, зазначено митну декларацію від 13.06.2019 №500120/2019/005694 по товару №1 та митну декларацію від 26.01.2019 №UA100010/2019/309582 по товару №2, згідно яких рівень митної вартості посуду столового глазурованого з кераміки та посуду керамічного з кам`яної кераміки (країна виробництва Китай) становить 3,86 дол. США/кг. Позивач, не погоджуючись із прийнятим відповідачем рішенням про коригування митної вартості товару, звернувся до суду із цим позовом про визнання рішення протиправним та скасування, з приводу чого суд зазначає таке. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Відносини, що пов`язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування. Згідно із статтею 248 Митного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі МК) митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію. Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК). Статтями 49, 50 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 МК). Відповідно до статті 57 МК, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Згідно із частиною другою статті 54 МК, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. Статтею 58 МК передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу. Відповідно до положень статті 53 МК, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. У силу положень частини п`ятої статті 53 МК, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства. Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК). Відповідно до частини 3 статті 58 МК у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу. Згідно з частинами 1-3 статті 64 МК у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях. Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості. Відповідно до частини 1 статті 55 МК рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Частиною 2 статті 55 МК передбачено, що прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду. З аналізу частин першої та другої статті 53 МК слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15). Згідно із пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України, на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Тобто умовою, з якою закон пов`язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено. Відтак рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах. Відмовляючи позивачеві визнати митну вартість, зазначену ним у митній декларації від 27.06.2019 №UA125220/2019/708953, відповідач виходив з того, що декларантом не було подано до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до зазначених в частинах 2-4 ст. 53 Митного кодексу України умов, а подані документи містили розбіжності. Водночас, колегія суддів зазначає, що позивачем до митного оформлення було подано всі необхідні документи для підтвердження заявленої митної вартості товару та обраного методу її визначення за ціною договору (контракту), як цього вимагає ст. 53 Митного кодексу України, та вказує наступне. Як слідує з матеріалів справи, товар за контрактом від 02.04.2018 №1758, укладеним ТОВ «Сільпо-Фуд» з Aimon Group Limited, поставлявся на умовах поставки FOB Shekou, про що зазначено в інвойсі від 23.01.2019 №FZAMC19017B, а також в поданій до оформлення митній декларації від 27.06.2019 №UA125220/2019/708953. Згідно з Правилами Incoterms®, 2010, умови поставки FOB передбачають, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження - Shekou. З цього моменту усі витрати і ризики чи втрати ушкодження товару повинен нести покупець. В цілях визначення митної вартості всі витрати щодо товару, понесені позивачем від порту Shekou до кордону України повинні включатися в митну вартість. З матеріалів справи вбачається, що позивачем до заявленої митної вартості, окрім інвойсної вартості товару, було включено також витрати на транспортування товарів до місця їх ввезення на митну територію України, а також витрати на страхування. Так, судом встановлено, що позивачем надано до оформлення інвойс від 23.01.2019 №FZAMC19017B, на підтвердження транспортних витрат - договір від 07.11.2016 №1763, коносамент SHZ2545410, довідку щодо транспортних витрат №6935 від 11.03.2019. На підтвердження витрат на страхування до оформлення надавалися Генеральний договір добровільного страхування вантажів №101043703 від 12.12.2018 разом з додатком №1 від 01.01.2019, сертифікат №11893 від 18.02.2019. В якості підтвердження надання зазначених документів до оформлення є відомості гр. 44 митної декларації від 27.06.2019 №UA125220/2019/708953. З огляду на те, що суб`єкт владних повноважень, обґрунтовуючи правомірність свого рішення, може посилатись лише на підстави, які враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення, суд, надаючи оцінку правомірності прийняття оскаржуваного рішення, насамперед надаватиме оцінку зазначеним в оскаржуваному рішенні підставам, якими відповідач керувався при прийнятті рішення про коригування митної вартості. Щодо посилання відповідача на те, що в оскаржуваному рішенні про те, що довідка про транспортні витрати не є належним підтвердженням такої складової митної вартості як вартість витрат на транспортування товару, колегія суддів зазначає наступне. Так, суд апеляційної інстанції не погоджується із зазначеними вище посиланнямит відповідача та звертає увагу на положення п. 6 ч. 2 ст. 53 МКУ документами, які підтверджують митну вартість, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Відповідно до Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599 (далі - Правила заповнення декларації митної вартості), до документів, які підтверджують вартість перевезення, можуть належати: -рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів. Наведений у Правилах заповнення декларації митної вартості перелік документів, що надаються декларантом для підтвердження витрат на транспортування, з огляду на застосовану для його конкретизації конструкцію «можуть належати», не є вичерпним. Оскільки законодавством про державну митну справу не визначено вичерпного переліку документів, що надаються декларантом на підтвердження розміру витрат на транспортування товарів, надана перевізником відповідна довідка є допустимим доказом розміру таких витрат. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом в постанові від 31.05.2019 у справі № 804/16553/14. Зокрема, ТОВ «Сільпо-Фуд» надало до оформлення довідку про транспортні витрати від 11.03.2019 №6935, в якій містяться всі необхідні для підтвердження транспортних витрат відомості. На думку суду апеляційної інстанції, довідка про транспортні витрати, яку надав позивач під час процедури митного оформлення товару, містить необхідну інформацію щодо складової митної вартості в частині понесених позивачем витрат на транспортування товару. Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №814/800/15 (адміністративне провадження №К/9901/3478/18). Щодо зауважень митного органу в оскаржуваному рішенні про те, що до оформлення надано страховий сертифікат компанії «Граве України», в той час як у довідці про транспортні витрати зазначено, що вантаж не страхувався, колегія суддів зазначає наступне. Частина 1 ст. 6 Господарського кодексу України визначає в якості одного з принципів господарювання свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом. За умовами договору перевезення від 07.11.2016 №1763 вантаж позивача не страхувався. Дані обставини пояснюють наявність в довідці про транспортні витрати відповідного застереження щодо того, що вантаж не страхувався. При цьому, страхування вантажу в добровільному порядку здійснено позивачем на підставі відповідного договору з ПрАТ «Страхова компанія «Граве Україна», на підтвердження чого був виданий відповідний страховий сертифікат від 18.02.2019 №11893. Окрім зазначеного вище, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що згідно зі ст. 18 Закону України «Про страхування» факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. При цьому, згідно з п. 8 ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Відтак, на думку суду апеляційної інстанції, надані позивачем до оформлення основні документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності заявлені відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), не давали митному органу підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом. З аналізу ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України вбачається, що право митного органу на висунення письмової вимоги щодо надання додаткових документів виникає лише у вичерпному переліку випадків, зокрема, в разі, коли документи містять розбіжності, містять ознаки підробки, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів; не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. З огляду на те, що під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження розбіжності, зазначені відповідачем в оскаржуваному рішенні, у Київської митниці ДФС були відсутні підстави для висунення вимоги про надання позивачем додаткових документів в порядку ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України. При цьому, вважає за необхідне надати оцінку зазначеним митним органом в оскаржуваному рішенні розбіжностям щодо додатково наданих позивачем документів. Зокрема, в оскаржуваному рішенні зазначено, що позивачем не надано до оформлення прайс-листи та комерційні пропозиції від виробника товару. Також вказує, що право митного органу на запит додаткових документів на підтвердження заявленої імпортером митної вартості товару виникає лише у випадку доведеності обставин, зазначених в ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України. При цьому, додаткові документи надаються лише за їх наявності. Окрім азначеного колегія суддів звертає увагу на те, що листом від 01.07.2019 б/н ТОВ «Сільпо-Фуд» для підтвердження заявленої митної вартості надало митному органу прайс-лист продавця б/н від 22.10.2018 та комерційну пропозицію від 22.12.2018 №22/12/2018, видані компанією Aimon Group Limited, з якою у позивача укладено контракт на поставку товару. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, у позивача відсутні договірні відносини з виробником товару, що пояснює відсутність будь-яких документів від виробника товару. Отже, у даній справі встановлено, що під час митного оформлення задекларованого товару позивач подав митному органу усі документи, що необхідні для визначення митної вартості та її підтверджують, у наданих декларантом документах суд не виявив розбіжності, документи містять повну інформацію про митну вартість та її складові частини. Твердження митного органу про те, що у наданих декларантом документах виявлено розбіжності чи неточності, декларант надав не всі документи для підтвердження заявленої митної вартості товару, виявились безпідставними, а вимоги про надання додаткових документів - незаконними. У даній справі також не встановлено існування яких-небудь обмежень для визначення митної вартості задекларованого товару за ціною договору, з наведених у статті 58 Митного кодексу України. Щодо джерела інформації, яка слугувала підставою для коригування митної вартості імпортованого товару, колегія суддів зазначає наступне. Матеріали справи свідчать та встановлено судом, що за основу для коригування митної вартості товару за резервним методом митним органом взято митну вартість товару, оформленого за митними деклараціями від 13.06.2019 №500120/2019/005694 та від 26.01.2019 №UA100010/2019/309582 з приводу чого суд зазначає таке. Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. В разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598). Між тим, як вбачається з графи 33 оскаржуваного рішення, у ньому зазначено лише дати та номери вказаних митних декларацій, на підставі яких здійснено коригування митної вартості, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК. Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 19 червня 2018 року в справі №826/6346/16 (№К/9901/36092/18). З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини, висновки відповідача щодо відсутності документального підтвердження заявленої позивачем митної вартості імпортованого товару є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості на підставі митних декларацій від 13.06.2019 №500120/2019/005694 та від 26.01.2019 №UA100010/2019/309582 є протиправним. Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено. З оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за ціною договору. Отже, у відповідача під час прийняття вказаного рішення не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товару за ціною договору. На підставі вище зазначеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за другорядним методом та без належних на то підстав прийняв оспорюване рішення про коригування митної вартості товарів. Щодо стягнення судового збору, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір в розмірі 7129,03 грн., що підтверджується наявним у справі платіжним дорученням від 27.11.2019 №5571990 (а.с.2). Оскільки позовні вимоги позивача задоволено, стягненню на його користь підлягають понесені ним судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 7129,03 грн. Також 13.01.2020 через канцелярію до суду надійшло клопотання позивача про відшкодування витрат на правову допомогу. В зазначеному клопотанні позивач зазначив, що докази понесення витрат будуть надані до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. 21.02.2020 через канцелярію до суду разом з уточненим клопотанням про відшкодування витрат на правову допомогу позивачем надано докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу адвоката. Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу, суд виходить з наступного. Відповідно до ст.16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та від 22.12.2018 у справі №826/856/18. Отже, на підтвердження цих обставин, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Як вбачається із матеріалів адміністративної справи, представником позивача надано суду копії наступних документів: договору про надання юридичних послуг №03 від 11.05.2018, додатку №1 від 11.05.2018 до зазначеного Договору, письмового доручення про надання правової допомоги від 01.10.2019, акту наданих послуг від 17.02.2020 №20867046, а також платіжне доручення від 18.02.2020 №5744145. Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України регулюються витрати на професійну правничу допомогу. Так, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Як вбачається зі змісту договору про надання юридичних послуг від 11.05.2018 №03, укладеного між ТОВ «Сільпо-Фуд» та Адвокатським об`єднанням «Джентіум» (надалі - Договір), сторонами погоджено перелік юридичних послуг, які надаватимуться в рамках зазначеного договору. Згідно з п. 4.1. Договору, вартість послуг визначається залежно від обсягу послуг з урахуванням вартості години надання послуг юристами, залученими до надання послуг. Зокрема, вартість години надання послуг адвокатами АО «Джентіум» згідно посад визначена додатком №1 від 11.05.2018, що міститься в матеріалах справи. Загальна вартість послуг є сумою вартості всіх послуг, наданих на виконання цього Договору, вказаних в Актах наданих послуг (п. 4.2. Договору). Предметом оскарження в даній справі є рішення Київської митниці ДФС про коригування заявленої митної вартості товару від 01.07.2019 №UA125220/2019/010005/2. Встановлено, що ТОВ «Сільпо-Фуд» доручило АО «Джентіум» на підставі відповідного письмового доручення від 01.10.2019 надати правову допомогу щодо оскарження в судовому порядку, в т.ч. рішення відповідача від 01.07.2019 №UA125220/2019/010005/2. З матеріалів справи слідує, що виконавцем (представником позивача) було надано ТОВ «Сільпо-Фуд» правову допомогу у вигляді: аналізу доказів та правової позиції у справі, підготовки адміністративного позову на суму 6000,00 грн. без ПДВ, підготовки клопотань у справі №320/6618/19 на суму 1000,00 грн. без ПДВ. Всього надано послуг на суму 8400,00 грн., в т.ч. ПДВ в розмірі 1400,00 грн. Послуги надані в повному обсязі, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Акту наданих послуг від 17.02.2020 №20867046. ТОВ «Сільпо-Фуд» сплатило на рахунок АО «Джентіум» вартість послуг з надання правової допомоги у сумі 8400,00 грн., про що свідчить наявне у справі платіжне доручення №5744145 від 18.02.2020 із відміткою банку про його виконання. Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. В свою чергу, представником відповідача не були надані заперечення щодо співмірності та адекватності заявленого позивачем розміру витрат на правову допомогу, а саме щодо кількості затрачених годин на складання та виготовлення позовної заяви та клопотань у справі. Натомість, представник позивача у клопотанні від 20.02.2020 наводить доводи на підтвердження обґрунтованості вартості однієї години надання послуг АО «Джентіум», підкріплюючи це проведеним виданням «Юридична практика» дослідженням щодо погодинної ставки (дол. США/год.) партнера регіональної юридичної фірми. Оцінюючи подані документи, якими адвокат обґрунтовує реальність надання послуг, суд приходить до висновку, що час, зазначений в наданому розрахунку понесених витрат на правову допомогу та акті виконаних робіт від 17.02.2020, на аналіз доказів та правової позиції, підготовку позовної заяви та клопотань у справі є співмірним із часом, який може бути витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). За таких обставин, враховуючи відсутність заперечень відповідача, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що заявлені витрати на правничу допомогу є співмірними та обґрунтованими у сумі 8 400,00 грн. Відтак, на підставі ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, понесені позивачем витрати на правову допомогу в розмірі 8 400,00 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній висновку, що позовні вимоги мають бути задоволені в повному обсязі. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення. Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України. Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: Н.П. Бужак, М.І. Кобаль