Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/3079/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 15 липня 2020 року м. Дніпросправа № 340/3079/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Панченко О.М. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 (суддя Петренко О.С., м. Кропивницький) у справі № 340/3079/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,- встановив: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-107487-51 від 04.11.2019, винесену ГУ ДПС у Кіровоградській області про нарахування 30211,50 грн. боргу. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.02.2020 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДПС у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-107487-51 від 04.11.2019 р. в частині нарахування 2 754 грн.18 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вказане рішення суду мотивоване правомірністю нарахування ГУ ДПС у Кіровоградській області зобов`язань зі сплати ЄСВ ОСОБА_1 , оскільки остання була зареєстрована як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування та з 01.01.2017 мала сплачувати ЄСВ незалежно від факту отримання нею доходу. Разом із цим, суд першої інстанції вказав на протиправність нарахування ОСОБА_1 зобов`язань зі сплати ЄСВ за IV квартал 2019 року, оскільки з 04.10.2019 вона була позбавлена статусу фізичної особи-підприємця. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ГУ ДПС у Кіровоградській області оскаржило його в апеляційному порядку. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що сплата ЄСВ, відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», здійснюється до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Відповідно, ОСОБА_1 , яка припинила свою діяльність з 04.10.2019, тобто у IV кварталі 2019 року, мала сплатити ЄСВ за весь квартал. З огляду на це, скаржник просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та винести нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. ОСОБА_1 надала відзив на апеляційну скаргу, у якому просила рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити первісний позов у повному обсязі. Свою позицію позивачка обґрунтовує посиланням на недійсність її свідоцтва про державну реєстрацію з травня 2013 року, у зв`язку з чим, обов`язок щодо сплати нею ЄСВ з травня 2013 року відсутній, а нарахування податковим органом зобов`язань зі сплати єдиного внеску є протиправними, оскільки вони здійснені на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, яка не визначена чинним законодавством України як підстава для нарахування ЄСВ. Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та сторонами по справі не спростовано, що ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою - підприємцем 04.04.2003 року (а.с.9). Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 04.10.2019 до реєстру внесено відомості про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за власним рішенням (запис у реєстрі № 24340060002002158) (а.с. 10-11). 04.11.2019 ГУ ДПС у Кіровоградській області винесено вимогу від 04.11.2019 №Ф-107487-51 про сплату боргу (недоїмки) за несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 30 211,50 грн. (а.с.13). Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що недоїмка з ЄСВ виникла у зв`язку з нарахуванням органом доходів і зборів мінімального страхового внеску за 1-4 квартали 2018 року, 1-4 квартали 2019 року. Правомірність винесення скаржником вимоги від 04.11.2019 №Ф-107487-51 є предметом спору у межах цієї адміністративної справи. При вирішенні справи колегія суддів виходить з наступного. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі Закон №2464-VI). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. В пунктах 3 і 10 ч. 1 цієї статті розкрито поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абз.2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору), укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI). Пунктом 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI передбачено, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до п. 5 ст. 1 Закону № 2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Частиною 5 ст. 8 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Згідно ч.12 ст.9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Отже, обов`язок щодо сплати ЄСВ фізичними особами-підприємцями не залежить від факту отримання такими особами доходу. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 2464-VI, облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом. Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою. Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» від 15.05.2013 р. №755-VІ (далі - Закон №755-VІ) врегульовано відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців. Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону №755-VІ, фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Судом першої інстанції вірно встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 припинено діяльність як фізичної особи-підприємця лише 04.10.2019 (а.с. 10-11) Відповідно, статусу платника єдиного внеску позивачка позбавлена з 04.10.2019. Доказів зворотного позивачкою не надано. Посилання позивачки на недійсність її свідоцтва про державну реєстрацію фізичною особою-підприємцем не приймається колегією суддів до уваги, оскільки воно не підтверджено матеріалами справи. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо правомірності вимоги скаржника про сплату боргу з ЄСВ. Також, судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 позбавлена статусу фізичної особи - підприємця з 04.10.2019. Підпунктом 1 п. 13 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015, передбачено, що для платників, зазначених у п.п. 3 п. 1 розділу ІІ цієї Інструкції (фізичні особи-підприємці), останнім періодом, за який необхідно обчислити та сплатити єдиний внесок, буде період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення. Єдиний внесок сплачується протягом 10 календарних днів після граничного строку подання звіту із зазначенням типу форми «ліквідаційна». Отже, обчислення та сплата єдиного внеску припиняється у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем не з кварталу, наступного за кварталом, у якому відбулося таке припинення, а з дня державної реєстрації припинення, тобто з 04.10.2019. Враховуючи, що згідно п. 5 ст. 1 Закону № 2464-VI, страховий внесок розраховується виходячи з періоду у місяць, останній місяць нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску є жовтень 2019 року. Таким чином, нарахування за листопад та грудень 2019 року є неправомірним. Крім того, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не було надано оцінки доводам позивачки щодо її перебування у період з серпня по листопад 2019 року у трудових відносинах з ПСП «Центр», яке сплачувало за неї ЄСВ, що підтверджено довідкою за вих. № 112/1 від 23.12.2019 (а.с. 40). Відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано. Водночас, системний аналіз норм вказаного закону свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України відноситься фізична особа-підприємець) саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Таким чином, якщо особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець господарську діяльність не веде та доходи не отримує, проте є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI викладений Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах від 04 грудня 2019 року в адміністративній справі №440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 27 березня 2020 року у справі №140/2214/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19, від 19 червня 2020 у справі №824/876/19-а. Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про протиправність нарахування скаржником ОСОБА_1 зобов`язань щодо сплати ЄСВ за період її перебування у трудових відносинах з ПСП «Центр» включно з серпня по листопад 2019 року. З урахуванням припинення підприємницької діяльності у жовтні 2019 року та відсутності обов`язку сплачувати ЄСВ за листопад, грудень 2019 року, нараховані зобов`язання за період серпень-грудень 2019 року є протиправними. Згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила у 2019 році 4 173 гривні. Відповідно, ставка ЄСВ у 2019 році становила 918,06 грн. на місяць (4 173 грн. * 22%). Отже, зобов`язання зі сплати ЄСВ у сумі 4 590,30 грн. (918,06 * 5) нараховані ОСОБА_1 протиправно. Пунктом 1 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. З огляду на це, керуючись статтями 317, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - постановив: У задоволенні апеляційної скарги Головного управління Державної податкової служби України в Кіровоградській області відмовити. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року у справі № 340/3079/19 змінити, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції: "Визнати протиправною та скасувати прийняту Головним управлінням Державної податкової служби України в Кіровоградській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-107487-51 від 04.11.2019 р. в частині нарахування 4 590 грн. 30 коп. Стягнути на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 115 грн. 26 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ - 39393501). В задоволені решти позовних вимог - відмовити.". Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя О.М. Панченко суддя С.В. Сафронова суддя Д.В. Чепурнов