Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/1196/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 27 грудня 2022 року м. Дніпросправа № 340/1196/22 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.06.2022 року (головуючий суддя Хилько Л.І.) в адміністративній справі №340/1196/22 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,- ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 11.02.2022 до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Головного управління ДПС у Кіровоградській області, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати вимогу від 08.02.2021 № Ф-140567-52У про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 11249,48 грн. В обґрунтування позовних вимог позивача вказав, що вимога податкового органу є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки у нього відсутній обов`язок зі сплати єдиного внеску як фізичної особи- підприємця у зв`язку з працевлаштуванням, а тому такий внесок за нього сплачував роботодавець Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.06.2022 року позов задоволено: - визнано протиправною та скасовано вимогу від 08.02.2021 № Ф-140567-52У про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 11249,48 грн. Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що, згідно індивідуальної відомості про застраховану особу - ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) за формою ОК-5, наданої ГУПФУ в Кіровоградській області листом від 21.02.2022 № 1100- 0901-7/9613 встановлено, що за вищевказаний період за позивача відповідні страхові внески сплачували ТОВ "ЛАЙМ КЕШ" (код 41262114) та ТОВ "ДАЙМ КЕПІТЕЛ" (код 41885310). Зазначив, що факт працевлаштування у вказаних підприємств також підтверджується записами в трудовій книжці позивача, відтак нарахування позивачу ЄСВ за вищевказані періоди є протиправним. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у позові відмовити. Вказує, що станом на 31.01.2021 загальна сума заборгованості складала 37788,74 грн., а платником самостійно єдиний внесок не сплачувався. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті спору. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне. Судом першої інстанції встановлено, що згідно інформаційно-телекомунікаційних систем податкових органів позивач перебував на обліку в Кропивницькій ДПІ ГУ ДПС у Кіровоградській області (Кіровоградське відділення) з 12.08.2011, як фізична особа-підприємець та провадив діяльність на загальній системі оподаткування. 08.02.2021 було винесено вимогу № Ф-140567-52 про сплату позивачем боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 11249,48 грн. (а.с.20). 17.12.2021 проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності (а.с.22-24). Позивач вважає протиправною вимогу від 08.02.2021 № Ф-140567-52У про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 11249,48 грн. Суд першої інстанції позов задовольнив. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Податкового кодексу України, Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 року №2464-VI. Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. Згідно п.п.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Підпункт 14.1.195 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-УІ. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (№ 2464-УІ) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат(послуг)за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. В силу статті 2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (№2464-УІ) його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно- правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом (№2464-УІ) визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. За правилами п.3,10 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (№ 2464-УІ) застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Відповідно до вимог абз.2 п.1 ч.1ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (№ 2464-УІ) платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. До платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб- підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4 ч.1 ст.4 ЗУ №464-УІ). Відповідно до абз.1 п.1 та п.2 ч.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (№ 2464-УІ) (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Однак, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (№ 2464-УІ) не врегульовано. Таким чином, системний аналіз наведених норм свідчить, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. При цьому, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Водночас, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Відтак, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можна дійти висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску законодавством було встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Тому, особа, яка провадить підприємницьку діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (№ 2464-УІ) щодо необхідності сплати ЄСВ фізичними особами- підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату безпосередньо особою та роботодавцем, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19) та в подальшому була підтримана у постанові від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18), що враховано судом першої інстанції відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України. Враховуючи вищезазначене, у позивача, як фізичної особи-підприємця, був наявний обов`язок сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі незалежно від отримання прибутку (доходу) від провадження такої підприємницької діяльності, за умови, що у цей період він не був найманим працівником та роботодавець не сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру. Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 червня 2022 року від сторони відповідача витребувано письмові пояснення щодо періоду нарахування позивачеві недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 11249,48 грн. на підставі вищевказаної вимоги (а.с.63). Згідно з поданих відповідачем пояснень встановлено, що відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) по ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) №Ф-140567-52-У від 08.02.2021 на суму 11249,48 грн. періодами нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску є: 4-й квартал 2019р. (в сумі 2754,18 грн.) та 2020р. (в сумі 8495,30 грн., з урахуванням п.9-10 Розділу VIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону №2464-VI) (а.с.65). Водночас, згідно індивідуальної відомості про застраховану особу - ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) за формою ОК-5, наданої ГУПФУ в Кіровоградській області листом від 21.02.2022 №1100- 0901-7/9613 встановлено, що за вищевказаний період за позивача відповідні страхові внески сплачували ТОВ "ЛАЙМ КЕШ" (код 41262114) та ТОВ "ДАЙМ КЕПІТЕЛ" (код 41885310) (а.с.45-48). Факт працевлаштування у вказаних підприємств підтверджується записами в трудовій книжці позивача (а.с.15-16). Таким чином, нарахування позивачу ЄСВ за вищевказані періоди є протиправним, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправною та скасування вимоги від 08.02.2021 № Ф-140567-52У про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 11249,48 грн. Отже колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 . Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача спростовуються доводами, викладеними позивачем та нормами законодавства України, що регулює дані правовідносини. Доводи апеляційної скарги не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування. Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. Керуючись 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.06.2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 27.12.2022 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова