Постанова 4852 № 340/4733/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 12 травня 2021 року м.Дніпросправа № 340/4733/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Баранник Н.П., суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року у справі № 340/4733/20 (суддя Брегей Р.І.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Кіровоградській області (далі - відповідач) про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-100661-53 в сумі 7 744 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що у нього відсутній статус фізичної особи-підприємця, і відповідно він не є платником єдиного соціального внеску. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Із рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач, була подана апеляційна скарга. У скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) податкова адреса АДРЕСА_1 перебував на обліку в Знам`янській ДПІ ГУ ДПС у Кіровоградській області як фізична особа-підприємець до 09.10.2020 року. Звітність за період з 2004 року по 2019 рік не подавалася. Заяви про закриття підприємницької діяльності протягом 2004-2020 року до Знам`янської ДПІ не надходили. Станом на 01.11.2020 року за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 7 226,32 грн., яка залишилася після часткового погашення боргу (сплата виконавчою службою 26.10.2020 року в сумі 517,68 грн.), який виник за рахунок нарахувань за січень-листопад 2017 року та сума пені і штрафної санкції за несвоєчасну сплату ЄСВ 616,04 грн. Оскаржена податкова вимога прийнята відповідно до вимог чинного законодавства України і підстави для її скасування відсутні. Позивачем надіслано відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому вказує, що вважає доводи скарги безпідставними. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. З матеріалів справи встановлено, що позивач з 16.01.1997р. зареєстрований як фізична особа-підприємець та був взятий на облік як платник єдиного соціального внеску. Згідно інтегрованої картки платника податку - позивача встановлено, що за позивачем обліковується заборгованість з єдиного соціального внеску, яка виникла за січень-листопад 2017 року). 14 травня 2019 року відповідачем сформовано вимогу № Ф-100661-53 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 7 744 грн. Позивач, вважаючи вимогу протиправною та незаконною, звернувся до суду з позовом про її скасування. Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що за встановленими у даній справі обставинами позивач не мав можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки його свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про нього як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не звертався, що спростовує факт наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону №755-IV і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Судом першої інстанції вірно було встановлено, що у справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за 2017 рік відповідно до оскарженої вимоги. Як було встановлено судом першої інстанції, позивач набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи до 1 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року №755-IV, але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону. При вирішенні справи, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 01 липня 2020 року Великої Палати Верховного Суду у справі №260/81/19. Статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд. Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності. Велика Палата Верховного Суду також підкреслила те, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом. Таким чином, суд вважає, що статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на зайняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником). Судом першої інстанції вірно було встановлено, що позивач не мав можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки його свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про нього як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не звертався, що спростовує факт наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону №755-IV і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI. Оскільки відповідачем не надано доказів того, що позивач зареєстрований у встановленому законом порядку як фізична особа-підприємець та є платником єдиного внеску у відповідності до пункту 4 статті 4 Закону № 2464-VI, суд першої інстанції дійшов відного висновку про задоволення позовних вимог шляхом скасування оскарженої вимоги про сплату боргу (недоїмки). Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області - залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року у справі № 340/4733/20 - залишити без змін. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий - суддя Н.П. Баранник суддя Н.І. Малиш суддя А.А. Щербак