Постанова 4811 № 442/1785/16-ц

Справа № 442/1785/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Хомик А.П. Провадження № 22-ц/811/1026/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 61 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Жукровської Х.І. з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 лютого 2020 року в складі судді Хомика А.П. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третьої особи Броницької сільської ради Дрогобицького району, про визнання заповіту недійсним,- встановила: У лютому 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третьої особи Броницької сільської ради Дрогобицького району про визнання заповіту недійсним. Вимоги обгрунтовував тим, що його мати ОСОБА_4 на випадок смерті заповіла все своє майно відповідачці. На праві власності матері належала 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 . Друга половина будинку належить відповідачці на праві власності згідно заповіту після смерті його батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Про складений батьком заповіт на користь відповідачки він не знав. Вважає, що його сестра та відповідачка приховали такий від нього. Про заповіт йому стало відомо від чужих людей випадково, весною 2009 року. Після смерті батька з 2008 по 2013 рік він постійно проживав з мамою в АДРЕСА_1 . В цей час вона хворіла, не могла скласти заповіт і приховати таке від нього, так як вони були постійно разом, у них були довірливі відносини. Коли мати підлікувалась, почала почувати себе нормально і не потребувала постійного догляду, він почав їздити до неї на вихідні з п`ятниці по неділю, так як працює в м. Дрогобичі, допомагав у домашніх справах. До самої смерті матері був з нею у добрих відносинах. Мати ніколи не виявляла бажання складати на когось заповіт, завжди говорила, що в будинку після її смерті житиме він, адже він немає житла, живе в м. Дрогобичі, жив у гуртожитку, в подальшому у родички, за час роботи на заводі так і не отримав житла. Після смерті матері, 16.10.2015 він звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Коли почав оформляти документи, виявилось, що є заповіт, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 . При ознайомлені з його змістом звернув увагу на підпис під заповітом, добре знав підпис матері і коли побачив такий на заповіті, то зрозумів, що підпис вчинений іншою особою, оскільки його мати розписувалась дрібними буквами і мала гарний підпис, а на заповіті підпис вчинено великим шрифтом, зроблено якісь «палички», безумовно підпис належить іншій особі. Крім цього, при житті мати ніколи не висловлювала жодної думки про складення заповіту на користь внучки, вона завжди наголошувала в розмовах, що будинок після її смерті належатиме дітям порівно. Просив визнати недійсним заповіт, вчинений 26.01.2011 ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , посвідчений секретарем виконкому Броницької сільської ради. Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 лютого 2020 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третьої особи Броницької сільської ради Дрогобицького району про визнання заповіту недійсним - відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , вважає рішення незаконним і необгрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки висновки суду невідповідають обставинам справи, суд допустив порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Покликається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги покази свідків ОСОБА_6 , яка зазначала, що покійна ОСОБА_4 говорила про те, що в будинку буде жити позивач, а також показання свідка ОСОБА_7 про те, що вона знала підпис покійної та наполягала, що підпис у заповіті не відповідає підпису у зошиті для отримання пенсії. Також, суд не викликав та не допитав експертів Київського НДІСЕ, що виконували судову почеркознавчу експертизу по даній справі. Крім цього, суд необґрунтовано відмовив позивачу у клопотанні про призначення комплексної судової почеркознавчої експертизи. Звертає увагу на те, що заповіт ОСОБА_4 був прочитаний секретарем Броницької сільської ради ОСОБА_8 , а не самим заповідачем, тому було допущено порушення статті 1247 ЦК України. Стверджує, що було допущено порушення форми і порядку посвідчення заповіту, а саме в заповіті не вказано місця і часу його складання. Просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали, в обґрунтування надали пояснення, аналогічні доводам скарги. Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_9 , представник третьої особи Броницької сільської ради Дрогобицького району, будучи повідомленими належним чином про час та місце розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення судової повістки (т. 2 а.с. 29-30), в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, відповідач ОСОБА_3 подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням її представника у відпустці, інші учасники не повідомили суд про причину неявки. На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний заповіт відповідає вимогам Цивільного кодексу України, оскільки складений у письмовій формі та посвідчений уповноваженою службовою особою. Крім цього, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження доводів позовної заяви про те, що оскаржуваний заповіт підписаний не заповідачем, а іншою особою. Таки чином, суд встановив, що заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та змісту, викладений у вигляді письмового документу, підписаний безпосередньо заповідачем у присутності секретаря Броницької сільської ради, посвідчений належною посадовою особою сільської ради, яка перевірила дієздатність заповідача і з`ясувала його дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок її смерті, що узгоджується із показами свідків. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів виходить із такого. Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України). В обох випадках спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, і, крім того, юридичні особи та інші учасники цивільних відносин. Відповідно до ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем, а також заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (ч. 1 ст. 1223 ЦК України). За положеннями ст. 202 ЦК України, заповіт можна віднести до односторонніх правочинів, тобто дій особи, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно із ст. 1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Як передбачено ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Таким чином, заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Судом встановлено наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 у віці 86 років, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , видане виконавчим комітетом Броницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області 03.10.2015, актовий запис № 09 (т. 1 а.с. 6). Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 03.04.1958 виданого Дрогобицьким райЗАГС, позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 5). Таки чином, позивач є сином, а відтак спадкоємцем першої черги покійної ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй майно. Згідно довідки КП ЛОР «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» № 486, від 17.02.2016 за ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Броницької сільської ради від 07.02.2009 № 195, зареєстровано 1/2 ідеальна частина права власності на будинок по АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 1/2 ідеальна часина на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Першою Дрогобицької держнотконторою 16.04.2009 №1-741 (т. 1 а.с. 7). ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 склала заповіт на користь ОСОБА_3 , посвідчений секретарем виконкому Броницької сільської ради. 16.10.2015 приватним нотаріусом Лютик Р.В. заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_4 (витяг про реєстрацію у Спадковому реєстрі № 41821013 від 16.10.2015). Звертаючись з позовними вимогами про визнання заповіту недійсним, позивач ОСОБА_1 покликався на те, що оспорюваний заповіт має бути визнано недійсним, оскільки волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її волі, підпис у заповіті вчинений іншою особою, а також звертав увагу на допущені порушення, на його думку, щодо форми заповіту. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Так, за клопотанням позивача Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області 07 вересня 2017 року постановив ухвалу про призначення у справі судову почеркознавчу експертзу, на вирішення якої ставив питання щодо виконаня підпису у заповіті, вчиненому 26.01.2011 року ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 та в копії квитанції серія НОМЕР_3 в графі «сплатив» самою ОСОБА_4 , чи співпадають вони між собою чи такі підписи виконано іншою особою, а також можливості вчинення підпису у заповіті після 26.01.2011 року. При цьому, 22.01.2018 на адресу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області надійшло Повідомлення про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів (т. 1 а.с 163-166). В подальшому Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області ухвалою від 30 березня 2018 року вказав, що для порівняльного дослідження як зразок підпису ОСОБА_4 необхідно брати до уваги «Зошит для виплати пенсій ОСОБА_4 за 1997-2008 роки», а саме всі підкреслені олівцем та виділені маркером підписи, два примірники заповіту від 26.01.2011 та журнал реєстрації нотаріальних дій Броницької сільської ради за 2010-2012 роки (т. 1 а.с. 190). Згідно висновку експертів за результатами судово-почеркознавчої експертизи від 24.07.2018 № 3872/3873/18-32, складеного експертами Київського НДІСЕ підписи від імені ОСОБА_4 , містяться у графі «підпис», зліва від запису прізвища та ініціалів, в оригіналах двох примірників заповіту від 26.01.2011 року, у графі «розписка про одержання нотаріально оформленого документа» у журналі реєстрації нотаріальних дій від 26.01.2011 року, у рядку «сплатив» у документі «копія квитанції на прийом неподаткових платежів серія СШ № 958035» від 26.01.2011 виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки і застосування технічних засобів, виконані ймовірно однією особою, виконані ймовірно ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 193-203). 07.02.2019 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про призначення комісійної судово-почеркознавчої експертизи (т. 1 а.с. 214). Ухавалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 березня 2019 року у даній справі призначено комісійну судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення експертизи поставлено питання, чи виконаний підпис у заповіті вчиненому 26.01.2011 ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , посвідчений секретарем виконкому Броницької сільської ради; в журналі реєстрації нотаріальних дій 05-02 за 2011 рік Броницької сільської ради під №7 в графі «розписка про одержання нотаріально оформленого документу» та в копії квитанції серія НОМЕР_3 в графі «сплатив» самою ОСОБА_4 , чи співпадають вони між собою чи такі підписи виконано іншою особою (т. 1 а.с. 224). Згідно висновку експертів за результатами проведення комісійної судово-почеркознавчої експертизи № 24668+24670/19-32 від 05.12.2019, складеного експертами КНДІСЕ підписи від імені ОСОБА_4 : у двох примірниках заповіту від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 від 26.01.2011, що посвідчені секретарем виконкому Броницької сільської ради, у графі «Підпис:», в журналі реєстрації нотаріальних дій за 2011 рік Броницької сільської ради ( розпочато: 11 січня 2011, закінчено: 12.12.2011) на арк.. 2, у рядку за № 7, у графі « Розписка про одержання нотаріально оформленого документа»; копії квитанції на прийом неподаткових платежів № 958035, у графі «Сплатив» ( Форма № 10) виконані самою ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 237-246). Крім цього вказано, що підписи виконані однією особою, рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів. Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Поряд з циим, будь яких обставин та підстав для відхилення висновків відповідних судових експертиз, колегією суддів не встановлено, доводи позивача ОСОБА_1 стосовно необхідності, на його думку, призначити у справі комплексної судово-почеркознавчої експертизи, спростовані судом першої інстанції (т. а.с. 4). Таким чином, суд першої інстанції, з урахуванням вимог закону та встановлених обставин у справі, на підставі досліджених доказів, яким надано належну правову оцінку, правильно виходив із того, що доказів які б свідчили про те, що підпис заповідача у заповіті, яким остання заповіла належне їй майно ОСОБА_3 чи відсутність з цього приводу вільного волевиявлення спадкодавця, позивачем не надано та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Як вже зазначалося, за своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином, який дійсний за умови додержання встановленої законом форми та змісту. Отже, на заповіт як односторонній правочин розповсюджуються загальні норми цивільного законодавства стосовно підстав та наслідків визнання недійсності правочинів. Згідно статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Недійсними є заповіти, зокрема складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо). Згідно із частиною п`ятою статті 1, статті 37 Закону України «Про нотаріат» у населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування. Однією з нотаріальних дій, які вчиняють уповноважені посадові особи органу місцевого самоврядування є посвідчення заповітів. Статтею 1251 ЦК України встановлено, що якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. Таким чином, до системи нотаріату України входять посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють визначене законодавством коло нотаріальних дій у населених пунктах, де немає нотаріусів. Судом встановлено, що обов`язок складати і посвідчувати заповіти у Броницькій сільській раді Дрогобицького району було покладено на секретаря селищної ради Білинську ОСОБА_10 М. На виконання вимог статті 1247 ЦК України в оспорюваному заповіті від 26 січня 2011 року зазначено час і місце його складання, що заповідач перебуває при здоровому розумі, усвідомлює значення своїх дій, діє добровільно, без будь-якого примусу, заповідачу роз`яснено зміст статей ЦК України щодо недійсності правочинів, зміст статей 1233-1236, 1241, 1245, 1247-1248, 1254, 1257, 1307 ЦК України, заповіт підписаний заповідачем власноруч, до підписання прочитаний вголос заповідачем. Таки чином, оспорюваний заповіт складений з дотриманням письмової форми та посвідчений уповноваженою службовою особою органу місцевого самоврядування, як це допускається ЗУ «Про нотаріат» та статтею 1251 ЦК України. На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при складанні заповіту порушень щодо його оформлення та посвідчення не встановлено, позивачем не доведено обставин відсутності волевиявлення заповідача щодо складання заповіту на користь відповідача, матеріалами справи справжність підпису заповідача не спростовано. Покликання суду першої інстанції на наказ Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 «Про затвердження порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування», який прийнятий після складання оспорювано заповіту, не є підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, з врахуванням застосування судом відповідних положень ЦК України та ЗУ «Про нотаріат» в редакції, чинній на час складання оспорюваного заповіту. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Враховуючи наведене, суд першої інстанції вирішуючи спір, в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Доводи апеляційної скарги спрямовані на переоцінку доказів, яким надана належна правова оцінка, тому такі на висновки суду не впливають. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту. Повний текст постанови складений 08 липня 2020 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк