Постанова 4811 № 442/9606/21

Справа № 442/9606/21 Головуючий у 1 інстанції: Коваль Р.Г. Провадження № 22-ц/811/1939/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мельничук О.Я., суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П., при секретарі Ждан К.О. з участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову на стороні відповідача Дрогобицька міська рада Львівської області про визнання недійсним договору дарування,- В С Т А Н О В И В : 10 грудня 2021 року позивачка звернулася у Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області з позовною заявою в якій просить визнати недійсним договір дарування, укладений 20 травня 1992 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , який посвідчений Страшовською Н.В., секретарем виконкому Раневицької сільської ради за р. №34. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її рідна тітка, ОСОБА_5 . Ще за життя її тітка, ОСОБА_5 , склала заповіт від 12.03.1997 року в її користь, яким «все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право заповіла» їй, позивачці по справі. З метою оформлення спадщини після смерті ОСОБА_5 вона звернулася до приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Спариняк Л.В.. внаслідок чого була заведена спадкова справа, що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі. Приватний нотаріус Спариняк Л.В. не змогла видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом щодо житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами у зв`язку з тим що відсутні правовстановлюючі документи. Вона звернулася до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно (1/2 житлового будинку). Відповідно до Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 січня 2021 року у справі №442/6251/20 судом вирішено: «Визнати за позивачем ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на частку у праві власності на житловий будинок (загальною площею - 71,7 кв.м., житлове:- площею - 40,0 кв.м.) з відповідними господарськими будівлями та спорудами, яка знаходився за адресою: АДРЕСА_1 . Дане рішення оскаржується у Львівському апеляційному суді. Після отримання нею Ухвали Львівського апеляційного суду та інших копій документів вона дізналась про оскаржуваний договір, який на даний період часу просить визнати недійсним. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 червня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову на стороні відповідача Дрогобицької міської ради Львівської області про визнання недійсним договору дарування - відмовлено. Рішення суду в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Звертає увагу, що суд першої інстанції проігнорував її право на спірний житловий будинок по АДРЕСА_1 , оскільки: вона є спадкоємцем за заповітом померлої тітки ОСОБА_5 ; вона є членом колгоспного двору, до якого належав спірний житловий будинок, а також вона є єдиним спадкоємцем за законом після смерті батьків, які були членами колгоспного двору. Зазначає, що суд першої інстанції надав перевагу доказам відповідача, не прийнявши її доказів. Стверджує, що вона та її свідки своїми показами можуть спростувати докази свідків відповідача. Також стверджує, що суд неправильно оцінив відомості зазначені в довідці від 12.10.2007 №857. Звертає увагу, що спірний договір укладено без інвентаризації та на підставі записів з погосподарських книг. Також про існування спірного договору вона не знала. В апеляційній скарзі скаржник просить рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 червня 2022 року скасувати та ухвалити нове, яким її позов задоволити повність, а також стягнути з відповідача в її користь судові витрати понесені в суді першої та апеляційної інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки та її представника, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 до задоволення не підлягає із наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд виходив з тих підстав, що не доведено порушення її прав, а також, що позивачка звернулася з вимогою про скасування договору дарування, укладеного між її матір`ю та її сином 20.05.1992, через 29 років 6,5 місяців, зі спливом трирічного строку для звернення до суду за захистом свого порушеного права, встановленого ст.75 ЦК УРСР. З таким висновком колегія суддів погоджується з наступних підстав. Встановлено, що 20 травня 1992 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір дарування, згідно якого ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв у дар житловий будинок, який належав ОСОБА_4 на праві особистої власності, що знаходиться в АДРЕСА_2 ) на земельній ділянці сільської ради площею 0,28 га. Згідно пункту 1 цього договору цей житловий будинок належав дарителю ОСОБА_4 на підставі запису погосподарської книги за № 128 та на підставі довідки № 716 від 19.05.1992. Згідно п.2 договору дарування дар оцінений в сумі 23026,00 крб.00 коп. Інвентаризаційна (страхова) оцінка становить 23026-00 крб. згідно п.3 договору. Даритель свідчить, що згаданий житловий будинок до цього часу нікому не проданий, не подарований, не заставлений, в спорі і під забороною не перебуває. Цей договір посвідчений секретарем виконкому Раневицької сільської ради, а також перевірено належність гр. ОСОБА_4 житлового будинку, що відчужувався. Договір зареєстровано в реєстрі за № 34 від 20.05.1992 та стягнуто державне мито. Один примірник договору зберігається у Раневицькій сільській раді. В матеріалах справи міститься копія належно завірена та перевірена судом цього договору, який міститься в архіві Дрогобицької міської ради. Крім того, в погосподарській книзі № 128 також є відмітка про укладення договору дарування від 20.05.1992 та змінено запис в графі ОСОБА_4 , замість «голова» вказано «баба», а в графі ОСОБА_3 замість «внук»- «голова». Згідно журналу для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Раневицької сільської ради за 1992-1997 роки, під № 34 нотаріальної дії від 20.05.1992 є запис щодо посвідчення договору дарування житлового будинку між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , відмітка про стягнення державного мита за вчинення нотаріальної дії, за техпослуги. Встановлено, що договір дарування, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено в Раневицькій сільській раді, з дотриманням всіх норм цивільного законодавства. Відповідно до статті 243 ЦК УРСР від 1963 року встановлено, що за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Отже, з 20.05.1992 року майно подароване та передане ОСОБА_3 , про що зазначається в погосподарських книгах, в будинковій книзі та факт реєстрації та проживання ОСОБА_3 у подарованому будинку по теперішній час. У журналі для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Раневицької сільської ради за 1992-1997 під номером нотаріальної дії 34 від 20.05.1992 року, де вказані прізвища та паспортні дані дарувальника і обдарованого, зміст нотаріальної дії «посвідчення договору дарування житлового будинку» та стягнуто державного мита в сумі 1153-80 крб, про що видана квитанція за № 123034. Згідно статті 244 ЦК УРСР від 1963 року (форма договору дарування) договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений. Договір дарування громадянином майна державній, кооперативній або іншій громадській організації укладається в простій письмовій формі. До договорів дарування нерухомого майна застосовувались правила статті 227 ЦК УРСР від 1963 року. Законом України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» № 534-XII (534-12) від 08.12.90) в п.7 ч.1 статті 42 (Повноваження, делеговані державою) було передбачено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської Ради народних депутатів відповідно до частини третьої статті 32 цього Закону здійснює повноваження, делеговані йому державою, а саме - вчиняє нотаріальні дії, реєструє акти громадянського стану відповідно до законодавства. За таких обставин договір дарування житлового будинку, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 20.05.1992 дотриманий відповідно до норм існуючого на той час законодавства, у письмовій формі, та нотаріально посвідчений, де повноваження нотаріусів були делеговані виконавчому комітету Раневицької сільської ради, та згідно ст.227 Цивільного кодексу УРСР договір зареєстрований в реєстрі у виконкомі сільської ради за № 34, та оплачено 2-50 крб. за складання договору, а 1151,30 крб. за посвідчення договору. Звертаємо увагу суду, що основним питанням при укладенні договору дарування є волевиявлення сторони та таке не спростоване жодними доказами. Договір дарування від імені ОСОБА_4 обдарованому ОСОБА_3 ніким не оскаржувався. З дня посвідчення договору дарування з 20.05.1992 року ОСОБА_3 став власником спірного житлового будинку на АДРЕСА_1 . При зверненні до суду з даним позовом, позивачкою не доведено, що її мама ОСОБА_4 не мала права розпоряджатися будинком, який вона подарувала своєму внукові ОСОБА_3 . Окрім цього, не доведеним з сторони позивачки залишився той факт, що вона та її померла тітка ОСОБА_5 мали право на часку в домогосподарстві (колгоспному дворі) за адресою: АДРЕСА_1 (колишня АДРЕСА_3 ). Також, ОСОБА_1 не зверталася до суду з позовом про визнання її такою, що є членом колишнього колгоспного двору та про визнання за нею права власності на частину домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 (колишня АДРЕСА_3 ), як члена колгоспного двору (домогосподарства). Заочним рішенням Дрогобицького районного суду Львівської області від 28 січня 2021 року по справі №442/6251/20 позовом ОСОБА_1 до Раневицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області, третя особа: ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування, законність якого перевіряється Львівським апеляційним судом на момент розгляду даної справи, визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/2 частку у праві власності на житловий будинок (загальною площею 71,7 кв.м, житловою площею 40,0 кв.м), який знаходився за адресою: АДРЕСА_1 . Наявність згаданого заочного рішення, яке перебуває на розгляді в Львівському апеляційному суді не дає підстав вважати оскаржуваний договір дарування незаконним. Окрім цього, позивачем не наведено наявність підстав визначених нормами чинного законодавства на момент укладення спірного договору для визнання такого договору недійсним. Окрім цього, з показів свідків даних в суді першої інстанції встановлено, що позивачка про оспорюваний договір дарування була обізнана, оскільки такий укладався у її присутності і після його укладення остання мала можливість оскаржити такий договір в межах строків визначених нормами чинного законодавства на той час. Про існування договору дарування від 20.05.1992 року було відомо ОСОБА_5 , яка проживала в згаданому будинку в АДРЕСА_2 ) і з 1992 року по день своєї смерті 1999 не порушувала питання щодо недійсності договору дарування житлового будинку, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . При зверненні до суду з даним позовом, позивачкою не доведено ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції факту порушення її прав при укладенні спірного договору. Предметом розгляду даної справи є спір з приводу визнання недійсним договору дарування, в зв`язку з чим не підлягає самостійному встановленню факту наявності у позивачки права власності на спірний будинок, як члена колгоспного двору чи як таку, що прийняла спадщину в цілому після смерті свого батька та матері. Спірні правовідносини виникли в період дії ЦК УРСР. Відповідно до ст.71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється в три роки. Згідно статті 75 ЦК УРСР позовна давність у справах, що виникли за час ЦК УРСР застосовується незалежно від заяви сторін. Окрім цього, ОСОБА_6 , представник ОСОБА_3 в поданому 17.01.2022 відзиві на позовну заяву зазначає про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності. З врахуванням наведеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 червня 2022 рокузалишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 червня 2022 року- залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 24 жовтня 2022 року. Головуючий: О.Я. Мельничук Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк