Постанова 4811 № 441/1426/20

Справа № 441/1426/20 Головуючий у 1 інстанції: Яворська Н.І. Провадження № 22-ц/811/3797/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Лук`янович А.П. з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 29 листопада 2023 року,- ВСТАНОВИВ: у серпні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Державний нотаріус П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Бобеляк Тетяна Володимирівна, Городоцька державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що після смерті її батька, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишилося спадкове майно , а саме, земельна ділянка, площею 0,2346 га та житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 50,1 кв.м. 12 серпня 2015 року ОСОБА_4 склав заповіт, який посвідчено секретарем Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області Курилець Т.З., про що в Реєстрі зроблено запис за № 55, згідно з яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати йому на день його смерті і на що він, за законом, буде мати право, заповів їй. Після звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини їй стало відомо про те, що 08 січня 2020 року ОСОБА_4 склав інший заповіт, посвідчений державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Бобеляк Т.В., згідно з яким все своє майно заповів ОСОБА_1 .Будучи донькою спадкодавця, спадкоємцем майна першої черги, проживала разом з батьком, між ними склалися родинні відносини, доглядала за ним та лікувала його, однак жодного разу не чула від нього про складання ним іншого заповіту. Вважає, що батько не міг скласти оспорюваний нею заповіт, оскільки перед смертю він був у важкому стані у зв`язку з тим, що у нього прогресував туберкульоз, який став причиною його смерті. Вважає, що оспорюваний заповіт підписаний не ОСОБА_4 , а іншою особою, а відтак суперечить дійсному волевиявленню спадкодавця. З наведених підстав просить визнати заповіт, складений 08 січня 2020 року, посвідчений державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Бобеляк Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 4-1, на ОСОБА_1 , недійсним. Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 29 листопада 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Державний нотаріус П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Бобеляк Тетяна Володимирівна, Городоцька державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним, відмовлено повністю. Рішення суду оскаржила ОСОБА_3 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його волі, що є підставою для визнання недійсним заповіту, складеного 08 січня 2020 року, посвідченого державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Бобеляк Т.В., зареєстрованого в реєстрі за № 4-1. Вважає, що ОСОБА_4 не міг скласти оспорюваного заповіту, оскільки на час його складання постійно проживав разом з нею та перебував у важкому стані через прогресуючий туберкульоз. Державний нотаріус П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Бобеляк Т.В. не могла встановити особу заповідача перед тим, як посвідчувати заповіт від 08 січня 2020 року, оскільки документи, які посвідчували особу ОСОБА_4 , знаходилися в неї. На її думку суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про допит свідків, покази яких мали вагоме значення для об`єктивного вирішення спору. Покликається на те, що наявний в матеріалах справи висновок експерта викликає сумніви, оскільки судовий експерт в судовому засіданні надала суперечливі пояснення щодо висновку експертизи та не зовсім чітко відповідала на поставлені їй запитання, що є підставою для проведення повторної судової почеркознавчої експертизи, однак суд першої інстанції відмовив у задоволенні такого клопотання. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч. 1 ст. 89 ЦПК України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела належними та допустимими доказами відсутність волевиявлення заповідача на складання заповіту на користь ОСОБА_1 , що підтверджується тим, що оспорюваний позивачкою заповіт заповідач не підписував. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Захист цивільних прав це застосування цивільно правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Статтями 1216, 1218 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України). Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Відповідно до вимог частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Заповіт є правочином, а тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила. Загальні вимоги до форми заповіту встановлено статтею 1247 ЦК України, якою передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення та має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу, згідно з якою, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє. Згідно зі статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку , затвердженому КМ України. Згідно з частиною 2 статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, зо волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України мають право виключно особи, суб`єктивні права яких виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів) та порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту. За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261- 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним; за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах. Отже, до заповіту, як одностороннього правочину, застосовуються загальні правила ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо). Відповідно до змісту наведених норм дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним та відповідало його волі. Згідно зі ст. 1254 ЦК України ч.1-7 заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, вважаючи заповіт оспорюваним, дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання заповіту недійсним, оскільки позивачка не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності зазначених нею підстав для визнання заповіту недійсним, а саме, відсутності волевиявлення заповідача на складання заповіту на користь ОСОБА_1 . Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивачка покликалися на те, що заповіт, про визнання якого недійсним вона звернулася з позовом до суду, її батько ОСОБА_4 не складав і такий не підписував, оскільки 12 серпня 2015 року він склав заповіт на її користь, а відсутність саме його підпису на оспорюваному заповіті свідчить про відсутність його волевиявлення на складання заповіту на користь чужої для нього людини ОСОБА_1 . Судом першої інстанції встановлено, що 12.08.2015 у Суховільській сільській раді Городоцького району Львівської області секретарем виконавчого комітету Суховільської сільської ради Городоцького району, Львівської області було посвідчено заповіт ОСОБА_4 , згідно з яким ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробив наступне розпорядження: все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все, те що буде належати йому на день смерті і на що за законом матиме право, заповів своїй дочці ОСОБА_3 . У заповіті зазначено, що особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено. Судом також встановлено, що 08.01.2020 державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Бобеляк Т.В. посвідчено заповіт ОСОБА_4 , за умовами якого ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і на що за законом матиме право заповів ОСОБА_1 . У заповіті зазначено, що особу заповідача ОСОБА_4 встановлено, дієздатність перевірено, заповіт записаний зі слів ОСОБА_4 . Заповідач ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Обгрунтовуючи підстави позову, позивачка покликалася на те, що оспорюваний заповіт ОСОБА_4 не підписував, підпис на заповіті, що посвідчений 08.01.2020 року державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Бобеляк Т.В., ОСОБА_4 не належить, що свідчить про те, що волевиявлення ОСОБА_4 на складання заповіту на користь ОСОБА_1 не було вільним та не відповідало його волі. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції врахував висновок судово-почеркознавчої експертизи, з якого вбачається, що підписи від імені ОСОБА_4 на оригіналі примірника заповіту, укладеного від імені ОСОБА_4 08.01.2020, посвідченого державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори та оригіналі примірнику заповіту, укладеного від імені ОСОБА_4 12.08.2015 посвідченого секретарем виконавчого комітету Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області, виконані однією особою під впливом якихось збиваючих акторів, імовірніше за все природного характеру (старечий вік, хворобливий стан). Такий висновок експерта спростовує твердження апелянта про те, що ОСОБА_4 оспорюваний нею заповіт не підписував. Вважаючи оскаржуване рішення суду незаконним та необгрунтованим, апелянт покликається на те, що висновок експерта є невірний, викликає сумніви у його правильності, зазначені у ньому висновки є суперечливими, що, на думку апелянта, є підставою для проведення повторної судової почеркознавчої експертизи. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, апеляційної скарги, з клопотанням про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи ні ОСОБА_3 , ні її представник до суду апеляційної інстанції не зверталися. В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає про те, що після прийняття Львівським апеляційним судом до провадження апеляційної скарги буде звертатися до суду апеляційної інстанції з клопотанням про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції 29.12.2023 року, 14.02.2024 року у справі відкрито апеляційне провадження., 04.04.2024 року справа призначена до судового розгляду на 10 червня 2024 року, судова повістка направлена представнику ОСОБА_3 ОСОБА_5 на його електронну адресу, однак за весь цей період часу клопотання про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи на адресу апеляційного суду не поступало, у зв`язку з чим питання про призначення судом апеляційної інстанції судово-почеркознавчої експертизи не розглядалося і не вирішувалося. А відтак, висновок судово-почеркознавчої експертизи, з якого вбачається, що підписи від імені ОСОБА_4 на оригіналі примірника заповіту, укладеного від імені ОСОБА_4 08.01.2020, посвідченого державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори та оригіналі примірнику заповіту, укладеного від імені ОСОБА_4 12.08.2015 посвідченого секретарем виконавчого комітету Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області, виконані однією особою під впливом якихось збиваючих факторів, імовірніше за все природного характеру (старечий вік, хворобливий стан), апелянтом не спростований належними та допустимими доказами. Вважаючи безпідставними та необгрунтовнаими твердження позивачки про те, що підпис на оспорюваному заповіті підроблений, що заповідач його не підписував, суд першої інстанції також взяв до уваги ту обставину, що як вбачається з матеріалів кримінального провадження № 12020140180000166 від 06.04.2020 за зверненням ОСОБА_3 з приводу підробки заповіту, посвідченого нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори 08.01.2020 від імені ОСОБА_4 , кримінальне провадження закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України (відсутність складу кримінального правопорушення). Згідно зі статтею 103 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 ЦПК України. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване у судовому рішенні. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). На думку колегії суддів, наявні в матеріалах справи докази не дають підстав для відхилення судом висновку експерта. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заповіт складений 08.01.2020 відповідає вимогам закону щодо його форми та порядку укладення, посвідчений нотаріусом, який перевірив дієздатність заповідача і з`ясував його дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок його смерті, оскільки твердження позивачки про відсутність у заповідача ОСОБА_4 волевиявлення на складання заповіту на користь ОСОБА_1 , всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не підтверджено належними та допустимими доказами. Покликання на те, що оспорюваний заповіт складений на іншу чужу для заповідача особу, що, на думку позивачки, є підставою вважати, що заповідач не по своїй волі склав такий, і про відсутність у заповідача волевиявлення на складання оспорюваного заповіту, про що свідчить підроблений підпис заповідача, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки заповідач при складанні заповіту є вільним у виборі особи, на користь якої складати заповіт, в тому числі і для чужої для нього особи. Доводи апелянта про те, щоОСОБА_4 не міг скласти оспорюваний заповіт, оскільки на час його складання постійно проживав разом з нею та перебував у важкому стані через прогресуючий туберкульоз і що державний нотаріус П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Бобеляк Т.В. не могла встановити особу заповідача перед тим, як посвідчувати заповіт від 08 січня 2020 року, оскільки документи, які посвідчували особу ОСОБА_4 , знаходилися в неї, не підтверджені ОСОБА_3 належними доказами. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 29 листопада 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 20.06.2024 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк