Постанова Львівський апеляційний суд № 442/6827/23

Справа № 442/6827/23 Головуючий у 1 інстанції: Нагірна О.Б. Провадження № 22-ц/811/2757/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 грудня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Цяцяк Р.П., судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О., за участю: секретаря Цьони С.Ю.; адвоката Бордунової Н.О. - представниці позивачки ОСОБА_1 ; адвоката Вілінської Г.М. представниці відповідачки ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Бордунової Надії Олександрівни, представниці ОСОБА_1 , на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 липня 2025 року, В С Т А Н О В И В: У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Кобак Оксана Володимирівна, про визнання заповіту недійсним. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки, ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , після смерті якої відкрилась спадщина. Відтак, позивачка звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, так як за життя мати склала на неї заповіт, в якому заповідала все належне їй майно, як дочці. Нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Кобак Оксана Володимирівна, яка відкрила спадкову справу після смерті матері, надала письмову відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки її мати ОСОБА_3 за три місяці до смерті, а саме - 08.09.2022 року, склала заповіт на ім`я ОСОБА_2 , яка 29.06.2023 року отримала свідоцтво про право на спадщину (інформаційна довідка № 345916809). Позивачка вважає, що її мати склала заповіт у стані, коли вона не розуміла значення своїх дій, оскільки вона мала ознаки психічної хвороби, а останні роки свого життя її стан суттєво погіршився, вона не впізнавала близьких родичів та мала пробіли в пам`яті і свідомості. Зазначалося, що позивачка була дуже близька з матір`ю за життя останньої: доглядала її в Києві, забезпечувала лікування та необхідні речі, а тому мати у свідомому стані і заповідала все своє майно їй. Мати дуже сумувала ва своїм місцем проживання у м.Стебник Львівської області, вона звикла жити там, просила, щоб її відвезли погостити до власного дому, де останній рік життя проживала з братом позивачки. Стосунки погіршилися і мати перестала спілкуватися з позивачкою: по версії останньої - ймовірно під впливом брата позивачки. Після смерті матері позивачка дізналася про новий заповіт, складений за три місяці до смерті, і вважає, що на той момент мати не усвідомлювала значення своїх дій, а тому просила визнати заповіт недійсним (том 1, а.с. 1-4). Оскаржуваним рішенням (з урахуванням ухвали суду від 01 вересня 2025 року про виправлення помилки у даті розгляду справи; том 2, а.с. 48) у задоволенні позову відмовлено (том 2, а.с. 18-22). Дане рішення оскаржила представниця позивачки. Апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права. Вважає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності вільного волевиявлення заповідача ОСОБА_3 і судом безпідставно не взято до уваги покази свідків сторони позивача «….які дають можливість встановити відсутність вільного волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном на випадок смерті у зв`язку з наявністю суттєвого психічного розладу». Вважає, що «на момент укладення оскаржуваного заповіту ОСОБА_3 перебувала у стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними». Апелянт ставить під сумнів той факт, що ОСОБА_3 через стан здоров`я особисто не могла прочитати та підписати текст заповіту, оскільки «в лютому 2022 року, тобто за сім місяців до події укладення заповіту, остання самостійно звернулась до Дрогобицького відділу Державної міграційної служби та подала заяву про втрату паспорту, самостійно підписала заяву-анкету№7469704 від 10.02.2022, заяву до поліції про втрату паспорту, а потім отримала паспорт на якому знову ж таки самостійно поставила свій підпис.». З огляду на зазначене нотаріус повинна була у голос прочитати текст документа, про що на документі зробити відповідну відмітку «натомість оскаржуваний заповіт підписано іншими особами, без обгрунтування причин неможливості вчинити підпис заповідачем ОСОБА_3 самостійно» Вважає, що відсутність медичної документації обмежила можливість позивачки надати додаткові докази наявності у заповідача розладу психічного здоров`я (том 2, а.с. 25-31). Представниця відповідачки надіслала до суду Відзив на апеляційну скаргу, у якому просить цю апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін (том 2, а.с. 55-61). Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представниці апелянта (позивачки) на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони представниці відповідачки, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. ЦПК України встановлено, що: - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81); - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13); - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76); - належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77); - обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82); - при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263). Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються статтями 1233, 1247, 1251-1252 ЦК України. Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Згідно ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч.4 ст. 207 ЦК України. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими службовими особами, визначеними у ст.ст. 1251-1252 ЦК України. Згідно ч.2 ст.1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Тлумачення вказаного припису закону свідчить, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складення особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України. Відповідно до частини 1 статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч.1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Таким чином, законодавством встановлена імперативна норма для визнання правочину недійсним відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України, а саме обов`язкову наявність судово-психіатричної експертизи. Судом встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається всіма її учасниками те, що відповідачка ОСОБА_2 є онукою спадкодавця ОСОБА_3 , так як є дочкою її сина ОСОБА_4 . 08.09.2022 року ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося, а також все те, на що вона за законом матиме право і що буде належати їй на момент смерті, заповіла своїй внучці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Даний заповіт посвідчено приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Кобак О. і у ньому зазначено, що у зв`язку із станом здоров`я (через поганий зір) та на прохання заповідача заповіт посвідчується в присутності двох свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які зачитують текст даного заповіту, а текст заповіту згідно статті 207 ЦК України підписано на прохання та за дорученням ОСОБА_3 . ОСОБА_7 . Вказаний заповіт по формі, порядку його посвідчення, врахуванню та відображення в ньому дійсного волевиявлення заповідача відповідає вимогам закону. Порядок посвідчення заповіту, внесення змін до нього та скасування, передбачений Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України №295/5 від 22.02.2012 року, в редакцій чинній на час посвідчення спірного заповіту. Так, відповідно до п.1.8 глави третьої Розділу ІІ вказаного Порядку, якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою особою. Відповідно до п.1.11. Глави третьої Розділу ІІ вказаного Порядку на бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися не менше ніж при двох свідках. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. Оскаржуваний заповіт по формі, порядку його посвідчення, врахуванню та відображенню в ньому дійсного волевиявлення заповідача відповідає вимогам закону, а на підтвердження підстав його недійсності позивачем належних доказів не надано. При посвідченні заповіту, нотаріусом було перевірено дієздатність позивача на підставі паспорта, належним чином з`ясовано її дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок смерті, встановлено особи свідків на підставі паспортів, про що зазначено у тексті заповіту. Доводи апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутні докази наявності вільного волевиявлення заповідачки ОСОБА_3 щодо укладення заповіту спростовується змістом оскаржуваного заповіту, поясненнями третьої особи, приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Кобак О.В., та показами допитаних судом свідків, які були присутні при складенні заповіту, а саме: показами свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що волевиявлення заповідачки ОСОБА_3 щодо укладення заповіту не було вільним, а також того, що на момент його укладення ОСОБА_3 перебувала у стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Відповідно до положень ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі №496/4851/14-ц (провадження №61- 7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною 1 статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними і для визнання правочину недійсним за цією нормою необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (такого стану) на момент вчинення заповіту відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. Однак, в матеріалах справи відсутня будь-яка медична документація, яка б підтверджувала такий стан ОСОБА_3 , на який посилається позивач, на момент укладення оскаржуваного заповіту. Згідно відповіді КНП «Дрогобицька міська поліклініка» Дрогобицької міської ради від 24.01.2024 року №113 в психоневрологічному відділенні КНП «Дрогобицької міської поліклініки» Дрогобицької міської ради немає ніякої документації на громадянку ОСОБА_3 , так як за медичною допомогою у вказане відділення остання не зверталася (а.с. 124-125) Згідно відповіді КП «Трускавецька міська лікарня» від 31.01.2024 року за №129/02, медична документація ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в згаданій установі відсутня (а.с. 118, 126-127). Як вбачається зі змісту постанови про повернення виконавчого документу стягувачу ВП №74681522 від 19.04.2024 року, відповідно до листа КНП «Стебницька міська лікарня» Дрогобицької міської ради від 17.04.2024 року № 234 ОСОБА_3 не зверталася за стаціонарною допомогою (вторинного чи третинного рівня) до КНП «Стебницька міська лікарня» Дрогобицької міської ради, відтак медична документація щодо неї відсутня. Тобто, у розпорядження суду не було надано жодного документа чи інших доказів, які можна було б визнати належними та допустимими, які б дали можливість провести посмертну судово-психіатричну експертизи померлої ОСОБА_3 . Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування (та, відповідно, для задоволення позовних вимог і визнання заповіту померлої ОСОБА_3 недійсним з підстав, що передбачені статтею 225 ЦК України) відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення. ЦПК України також встановлено, що: - судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, і що витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи (частини 1 та 3 статті 133); - витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частини 1-3 статті 137); - розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137); - суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 137); - обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 137). Для отримання відшкодування витрат на правову допомогу слід довести: факт і тривалість надання цієї правової допомоги; факт надання допомоги адвокатом або іншим фахівцем у галузі права; факт оплати правової допомоги (або обов`язку такої оплати; п.1 ч.2 статті 137 ЦПК). Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: (1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»); (2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; (3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; (4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; (5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". До Заяви про стягнення з позивачки на користь відповідачки витрат на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного розгляду справи у розмірі 24 000 грн. (том 2, а.с. 81-87) долучено: -Договір про надання правової допомоги від 29 вересня 2025 року (згідно умов якого адвокат Вілінська Г.М. здійснює представництво інтересів клієнта (відповідачки ОСОБА_2 ) у даній справі і вартість цих послуг сторонами визначено у розмірі 24 000 грн.) (том 1, а.с. 90); -завірена адвокатом копія Розрахунку фактичних витрат з надання правничої допомоги від 01.10.2025 року (том 2, а.с. 91); -завірена адвокатом копія Акту приймання-здавання виконаних робіт по наданню правничої допомоги Рак А.Р. від 01.10.2025 року (том 2, а.с. 92); -завірена адвокатом копія Дктального опису робіт (наданих послуг) від 01.10.2025 року (том 2, а.с. 93). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Як стверджується матеріалами справи, на стадії апеляційного розгляду справи в якості надання професійної правничої допомоги представницею відповідачки було підготовлено та подано до суду Відзив на апеляційну скаргу (том 2, а.с. 55-61) і вона приймала особисту участь в судовому засіданні 15.12.2025 року. З урахуванням наведеного, а також з урахуванням критеріїв складності даної справи, самого предмету судового розгляду та розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу; доводів іншої сторони, викладених у Клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги (том 2, а.с. 100-103), колегія суддів приходить до висновку про те, що заява представниці відповідачки про відшкодуваннявитрат на професійну правничу допомогу підлягає до задоволення лише частково у розмірі 8 000 грн., що (на переконання колегії суддів) буде відповідати критеріям розумності, виваженості та справедливості. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу адвоката Бордунової Надії Олександрівни, представниці ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 липня 2025 року - без змін. Заяву адвоката Вілінської Галини Михайлівни, представника відповідачки ОСОБА_2 , про стягнення понесених судових витрат задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 8 000 (вісім тисяч) грн. судових витрат. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повну постанову у зв`язку з перебуванням одного з членів колегії суддів на лікарняному складено 29 грудня 2025 року. Головуючий: Цяцяк Р.П. Судді: Ванівський О.М. Шеремета Н.О.