Постанова Київський апеляційний суд № 761/21508/13-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 06 липня 2020 року місто Київ Справа № 761/21508/13 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Лівінського С.В. (суддя-доповідач), Березовенко Р.В., Нежури В.А., секретар судового засідання: Воронова Л.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 , на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва, у складі судді Пономаренко Наталії Василівни, від 06 грудня 2019 року (повний текст складено 10 грудня 2019 року) у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича від 19 лютого 2019 року про визнання дій неправомірними, стягувач - публічне акціонерне товариство «Універсал Банк», заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , В С Т А Н О В И В: У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А.М. Просив визнати дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А.М. неправомірними. Скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №58418782 від 19 лютого 2020 року та всі рішення прийняті у зв`язку з винесенням такої постанови. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 06 грудня 2019 року скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду. ОСОБА_1 з судовим рішенням не погодився та подав апеляційну скаргу. Просив ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Вважав, що ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 06 грудня 2019 року винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський А. М. та публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» подали свої відзиви на апеляційну скаргу та просили судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до задоволення. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак, на думку колегії суддів, зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає. Позовна заява районним судом залишена без розгляду, через те, що була подана з порушенням вимог ст. 175 та 177 ЦПК України, та визначені ухвалою суду недоліки ОСОБА_1 не усунув в повному обсязі, оскільки не надав нову скаргу із виправленими недоліками разом із її копіями відповідно до кількості учасників процесу, надавши тільки копії відповідних постанов приватного виконавця з додатками. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Судом встановлено, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2019 року скаргу ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А.М. від 19 лютого 2019 року, у зв`язку з не зазначенням змісту позовних вимог скарги в частині скасування всіх прийнятих приватним виконавцем рішень, а також через не викладенням обставин, якими вони обґрунтовуються та не зазначенням доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування. Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що подана заява не відповідає вимогам пунктів 4, 5 частини третьої статті 175, частини четвертої статті 177 ЦПК України, оскільки позивачем у позовній заяві не зазначено змісту вимог скарги: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; не сплачено судовий збір за позовну вимогу про стягнення коштів. ОСОБА_1 копію ухвали отримав 21 жовтня 2019 року та на виконання вимог ухвали 29 жовтня 2020 року надав заяву про усунення недоліків, до якої долучив копії документів для приєднання до справи. 13 листопада 2019 року була подана, ще одна заява про усунення недоліків до якої долучено копії повідомлень про вручення поштового відправлення. Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу. З аналізу наведених норм процесуального права колегія суддів, вважає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99). Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року). Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Залишаючи скаргу без розгляду, суд не звернув увагу та не надав належної оцінки наведеним обставинам та дійшов передчасного висновку про залишення скарги без розгляду. За наведеного, апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, а ухвалу районного суду, на підставі п. 1) ч. 1 ст. 379 ЦПК України, через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи судове рішення, крім того, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Керуючись ч. 6 ст. 259, п. 6) ч. 1 ст. 374, п. 4) ч. 1 ст. 379, ст. 268,381- 384 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. . Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 06 грудня 2019 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. У випадках визначених ст. 389 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлений 09 липня 2020 року. Судді: С.В. Лівінський, Р.В. Березовенко, В.А. Нежура