Постанова 4851 № 520/1655/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2020 р. Справа № 520/1655/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області (суддя Зоркіна Ю.В.; м. Харків) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 року по справі № 520/1655/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі також - відповідач, ГУНП в Харківській області), в якому просив суд: - визнати протиправними дії та бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо невиплати грошового забезпечення в день звільнення 06.08.2019 р.; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період: з 07 по 30 листопада 2015 року, грудень 2015 року, січень 2016 року, лютий 2016 року, березень 2016 року, квітень 2016 року, травень 2016 року, червень 2016 року, липень 2016 року, серпень 2016 року, вересень 2016 року, жовтень 2016 року, листопад 2016 року, з 01 по 06 грудня 2016 року, з 03 по 31 січня 2017 року, лютий 2017 року, березень 2017 року, квітень 2017 року, травень 2017 року, червень 2017 року, липень 2017 року, серпень 2017 року, вересень 2017, жовтень 2017 року; - стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області витрати на професійну правничу допомогу, пов`язану з підготовкою справи до розгляду в суді, у розмірі 3200 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу в органах Національної поліції, отримував відповідно до вимог законодавства грошове забезпечення, проте, при звільненні зі служби відповідачем протиправно не виплачена індексація грошового забезпечення за період проходження служби. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у відзиві на позов зазначив, що ГУ НП в Харківській області у спірних правовідносинах діяло згідно чинного законодавства. Право на індексацію грошового забезпечення поліцейських виникло після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 №782 щодо внесення змін до пункту 2 Порядку, а саме стосовно доповнення абзацу п`ятого після слова "військовослужбовців" словом "поліцейських". Крім того зазначив, що у період з 06.12.2016 по 03.01.2017 позивач не проходив служби в ГУ НП в Харківській області. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в день звільнення 06.08.2019 року. Зобов`язано Головне Управління Національної поліції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період за період з листопада 2015 по 06.12.2016 та з 03.01.2017 по жовтень 2017. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ГУ НП в Харківській області (код ЄДРПОУ 40108599) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначає, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі по тексту - Порядок № 1078). Однак, зміни до вказаного Порядку № 1078, в частині розповсюдження його дії на поліцейських, було внесено лише 18.10.2017 шляхом прийняття постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», яка набрала чинності 24.10.2017. Враховуючи викладене, зазначив, що відповідач правомірно не здійснював нарахування та виплату позивачеві індексації грошового забезпечення з листопада 2015 року по 06.12.2016 та з 03.01.2017 по жовтень 2017 року. Крім того, вказує, що суд першої інстанції не прийняв до уваги положення п. 11 розділу І Порядку № 260 яким встановлено, що грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення. Що стосується визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині невиплати індексації грошового забезпечення в день звільнення 06.08.2019, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи з яких вбачається. що у серпні 2019 року, під час звільнення, позивачеві було виплачено грошові кошти, в тому числі індексацію у розмірі 171,7 грн. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу відповідач вважає, що акт виконаних робіт від 04.02.2020 не є належним підтвердженням виконання адвокатом зобов`язань за договором на правову допомогу, а сплата суми 28.01.2020 позивачем у розмірі 3200 грн. за виконання договору є передчасною. Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними в справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що наказом від 07.11.2015 № 45 о/с Головного управління Національної поліції в Харківській області позивача призначено на посаду оперуповноваженого (за рахунок посади старшого оперуповноваженого) Ленінського відділу поліції (м. Харків) ГУНП в Харківській області. Наказом ГУНП в Харківській області від 11.02.2016 № 40 о/с у зв`язку з реорганізацією позивача призначено на посаду старшого оперуповноваженого Ленінського відділу поліції ГУНП в Харківській області. Наказом ГУНП в Харківській області від 19.07.2016 № 237 о/с у зв`язку з реорганізацією позивача призначено на посаду оперуповноваженого Жовтневого відділення поліції Київського відділу поліції ГУНП в Харківській області. Наказом ГУНП в Харківській області від 06.12.2016 № 513 о/с позивача було звільнено з займаної посади та переведено для подальшого проходження служби до Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України та наказом ГУНП в Харківській області від 10.01.2017 № 13 о/с призначено на посаду оперуповноваженого 2го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності ГУНП в Харківській області з 03.01.2017. Наказом ГУНП в Харківській області від 06.08.2019 № 235 о/с позивача звільнено з посади оперуповноваженого 2-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності ГУНП в Харківській області за п.7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію» з 06.08.2019. Вважаючи, що відповідачем неправомірно не здійснювалось нарахування та виплата позивачеві індексації грошового забезпечення за період з листопада по 06.12.2016 та з 03.01.2017 по жовтень 2017, позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що не нараховуючи та не виплачуючи позивачу суми індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 по 06.12.2016 та з 03.01.2017 по жовтень 2017, відповідач діяв в супереч Закону України "Про Національну поліцію", Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 06.12.2016 по 03.01.2017 суд першої інстанції виходив з того, що в зазначений період часу позивач проходив службу в Департаменті протидії нарокозлочинності, який згідно витягу з ЄДРПОУ є самостійною юридичною особою та не віднесений до складу ГУ НП в Харківській області, отже вказані позовні вимоги заявлено до неналежного відповідача. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 94 Закон України "Про Національну поліцію", поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону. Відповідно до ч. 6 ст. 95 КЗпП України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку. Вказаний порядок регулюється Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", який визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, та Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. N 1078, який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. За змістом ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Відповідно до положень ст. 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. Згідно положень ст. 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. З аналізу вищевказаних норм слідує, що безпосередньо законом визначено, що грошове забезпечення, як грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, підлягають індексації в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. N 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі по тексту Порядок № 1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 року - 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту. Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. Постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року №782 до вказаного Порядку № 1078 внесено зміни, а саме до пункту 2, шляхом доповнення абзацу п`ятого після слова військовослужбовців словом поліцейських, тобто, включено поліцейських до переліку категорій осіб, яким здійснюється індексація грошового забезпечення. Відповідач, як на підставу ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, посилається саме на відсутність такого права у поліцейських до 24.10.2017 (набуття чинності вищевказаними змінами до Порядку № 1078). Надаючи оцінку доводам відповідача, колегія суддів виходить з наступного. Статтею 94 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону. Жодних змін до вказаного пункту ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію" у спірному періоді не вносилося, ця норма закону була дійсною. В силу положень ч.2 ст. 8 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" за наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами. Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами. Враховуючи викладене, колегія суддів зауважує, що право позивача на отримання індексації грошового забезпечення, як доходу, який не має разового характеру, прямо закріплено безпосередньо у Законі України "Про Національну поліцію", тому колегія суддів відхиляє доводи відповідача про відсутність у ОСОБА_1 права на отримання індексації грошового забезпечення, з підстав того, що Порядок № 1078 поширено на поліцейських лише з 24.10.2017. За змістом п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру. Критерії виплати грошового забезпечення, зокрема, поліцейським Національної поліції, визначають Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 р. № 260, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 р. за № 669/28799. Відповідно до пункту 11 розділу I вказаного Порядку, грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення. Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015 р.). Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 року № 141 внесено зміни у вищевказаний пункт та викладено його в такій редакції: «виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік». Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. При цьому, нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 р. зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення). У відповідності до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Колегія суддів також враховує і рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. З наявних в матеріалах справи копій архівних відомостей про виплату грошового забезпечення за 2015-2019 роки встановлено, що індексацію грошового забезпечення відповідач розпочав виплачувати ОСОБА_1 лише з листопада 2017 року, що свідчить про допущену відповідачем протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у спірний період. (а.с. 49-52) Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач, не нараховуючи та не виплачуючи позивачу суму індексації грошового забезпечення у період з листопада 2015 по 06.12.2016 та з 03.01.2017 по жовтень 2017, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законами України "Про Національну поліцію", "Про індексацію грошових доходів населення", з порушенням вимог ч. 2 ст. 2 КАС України. Враховуючи, що суму індексації грошового забезпечення за вказаний період позивачеві не було виплачено і станом на день його звільнення з посади, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення в день звільнення 06.08.2019 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2015 по 06.12.2016 та з 03.01.2017 по жовтень 2017. При цьому, колегія суддів зазначає, щодо предмету доказування по даній справі не входили питання, в якому саме місяці та з урахування якого базового місяця слід нараховувати таку індексацію, оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з відмовою відповідача взагалі у нарахуванні та виплаті індексації позивачу протягом періоду з листопада 2015 по жовтень 2017 з підстав не включення поліцейських до переліку осіб, грошове забезпечення яких підлягає індексації. Тобто, нарахування індексації за період з листопада 2015 по 06.12.2016 та з 03.01.2017 по жовтень 2017 відповідачем має бути здійснено відповідно до норм Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. N 1078. Що стосується періоду з 07.12.2016 по 03.01.2017 судом встановлено, що в зазначений період часу позивач проходив службу в Департаменті протидії нарокозлочинності, який згідно витягу з ЄДРПОУ є самостійною юридичною особою та не віднесений до складу ГУ НП в Харківській області, отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на його користь індексацію грошового забезпечення за період з 07.12.2016 по 03.01.2017 заявлені до неналежного відповідача, а тому не підлягають задоволенню. Щодо компенсації судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1600.00 грн., колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч.1 ст.134 КАСУ, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до ч.2 ст.134 КАСУ, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Частинами 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України). Згідно і ч. 6 ст. 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 135 КАС України). З аналізу положень ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Таким чином, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона довести неспівмірність розміру таких витрат. На підтвердження понесених витрат матеріали справи містять наступні документи: договір про надання правової допомоги від 28.01.2020 б/н, укладений між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 (Адвокат), згідно якого Адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами. Також, заявником надано до суду акт виконаних робіт, згідно якого вартість послуг склала 3200.00 грн. Крім того, до суду надано дублікат квитанції №0.0.1605257959.1 від 04.02.2020 про сплату позивачем 3200.00 грн. за послуги адвоката. Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим. Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У постанові від 22.05.2018 у справі № 826/8107/16 Верховний Суд прийшов до висновків про те, що склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16. Дослідивши зміст поданих позивачем документів, оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, значення справи для сторони, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати у загальному розмірі 1600.00 грн. Доводи суб`єкта повноважень, викладені в апеляційній скарзі, що вартість послуг адвоката не підтверджується наданими документами, колегія суддів відхиляє, оскільки вказані твердження апелянта спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, наданими позивачем на підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу. У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 по справі № 520/1655/2020 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) В.Б. Русанова Т.С. Перцова