Постанова 4824 № 761/45109/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 761/45109/19 Головуючий у 1-й інст. - Кондратенко О.О. Апеляційне провадження 22-ц/824/8532/2020 Доповідач - Рубан С.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 липня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Заришняк Г.М., Мараєва Н.Є. при секретарі Букалов В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2020 року, ухвалене у складі судді Кондратенко О.О. у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві про зняття арешту з майна та заборони його відчуження,- В С Т А Н О В И В : В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, в якому просить зняти арешт та заборону на відчуження майна ОСОБА_1 на яке було накладено арешт постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 15 жовтня 2014 року №44531241 та зняти з нього обтяження внесене до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Посилається на те, що державним виконавцем при примусовому виконанні виконавчого листа №2-12118/10 від 17 лютого 2009 року було накладено арешт на все нерухоме майно позивачки, так як вона була боржником у виконавчому провадженні №44531241. Державний виконавець повернув виконавчий лист на тій підставі, що не виявлено майна на яке можна звернути стягнення. Зазначає, що на даний час відсутні підстави для накладення арешту на майно. Накладення арешту на майно позбавляє її вільно розпоряджатися належним їй майном. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким визнати дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві щодо винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15 вересня 2014 року №44531241 неправомірними, зобов`язати державного виконавця скасувати вказану постанову й зняти арешт та заборону на відчуження майна ОСОБА_1 та зняти з нього обтяження внесене до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Посилається на те, що державним виконавцем Білозубом М.І. 15.09.2014 року винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 та після винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п.2 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» питання зняття арешту з майна боржника державним виконавцем не вирішено. Виконавче провадження на даний час завершено. Наявність арешту на майно за відсутності правових підстав для цього порушує право власності позивача, внаслідок чого він позбавлений можливості в повному обсязі користуватись та розпоряджатись своїм майном на власний розсуд. Відповідач відзиву на апеляційну скаргу до суду не надав. В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у апеляційній скарзі. Інші учасники процесу відзиву на апеляційну скаргу до суду не подали, в судове засідання не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, які б свідчили, що на її майно накладено арешт та вона, як власник не має можливості розпорядитись таким майном. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Судом встановлено, що Шевченківським районним судом м. Києва видано виконавчий лист №2-12118/10 від 17 лютого 2009 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 990 214, 80 грн. 01 вересня 2014 року державним виконавцем Шевченківського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по вищезазначеному виконавчому листу. 15 вересня 2014 року державним виконавцем Шевченківського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві винесено постанову про арешт майна боржника та внесено обтяження на все нерухоме майно боржника ( ОСОБА_1 ) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.12). 27 листопада 2014 року державним виконавцем Шевченківського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до вимог п.2 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час винесення постанови). Позивачемдо матеріалів справи не було додано оскаржувану постанову про арешт майна. Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві із заявами про зняття арешту з майна. З Листа Шевченківського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 06 листопада 2019 року вбачається, що постанова про зняття арешту у виконавчому провадженні не виносилась, виконавчі провадження за 2014 рік знищені у відповідності до Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби (строк зберігання переданих до архіву виконавчих проваджень та здавальних описів становить 3 роки, після чого вони підлягають знищенню) (а.с.15). Відповідно до п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час винесення постанови), виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Згідно ч.ч.1-3 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, зазначеної в частині другій цієї статті, для їх пред`явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно. Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.ч.1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Під час розгляду справи, судомвстановлено, що на даний час за позивачкою ОСОБА_1 не зареєстровано будь-яке майно. Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України, які б свідчили, що на майно позивачки накладено арешт та вона, як власник не має можливості розпорядитись таким майном, колегія суддів погоджується з висновком суд першоїінстанції, що на даний час права позивачки не порушені, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. В судовому засіданні в апеляційному суді представник позивачки пояснила, що необхідністьзняття арешту з майна та заборони його відчуження виникла у ОСОБА_1 у зв`язку з оформленням спадщини та отриманням свідоцтва про право власності на спадкове майно. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Відповідно до ч.6 ст.367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Як вбачається з матеріалів справи, Шевченківським районним судом м. Києва відкрито провадження за заявою ОСОБА_1 до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, в якій вона просила визнати дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві щодо винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15 вересня 2014 року №44531241 неправомірними, зобов`язати державного виконавця скасувати вказану постанову й зняти арешт та заборону на відчуження майна ОСОБА_1 та зняти з нього обтяження внесене до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Однак, як вбачається із тексту заяви, заявник оскаржує дії державного виконавця щодо не зняття арешту та заборони на відчуження майна, що належить ОСОБА_1 , виходячи з того, що виконавче провадження на даний час завершено. Дії державного виконавця щодо накладення арешту на майно та заборони на відчуження майна на виконання рішення суду заявником не оскаржуються. А тому, виходячи із положень статті 13 ЦПК України та вимог заяви ОСОБА_1 судом правильно відмовлено у задоволенні скарги. За встановлених обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав позивача. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 08 липня 2020 року. Головуючий Рубан С.М. Судді Заришняк Г.М. Мараєва Н.Є.