Постанова 4824 № 761/1859/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/11503/2025 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 липня 2025 року місто Київ справа № 761/1859/25 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Ратнікової В.М., Кирилюк Г.М. за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 16 квітня 2025 року про залишення скарги без задоволення, постановлену під головуванням судді Кондратенко О.О., у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Другого відділу Державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зобов`язання вчинити дії та зняття арешту, заінтересована особа: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,- В С Т А Н О В И В: У січні 2025 року заявник ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва зі скаргою на на бездіяльність Другого відділу Державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій просив: визнати неправомірною бездіяльність Другого відділу Державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не скасування заходів примусового виконання та не зняття арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні НОМЕР_2; зобов?язати Другий відділ Державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вчинити дії у виконавчому провадженні НОМЕР_2 щодо скасування заходів примусового виконання та зняття (скасування) арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного згідно постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 від 18 лютого 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ «Надра» боргу у розмірі 558242,50 грн. В обгрунтування вимог посилався на те, що на виконанні у Другому відділу Державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувало виконавче провадження НОМЕР_2. В межах зазначеного виконавчого провадження постановою від 18 лютого 2014 року було накладено арешт на майно заявника. Вказував, що постановою від 09 жовтня 2015 року державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Зазначав, що із реєстру речових прав вбачається, що на належне йому майно накладено арешт, який не скасований на даний час. Посилався на те, що станом на момент звернення до суду зі скаргою, на примусовому виконанні не перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа. Заявник вважає, що накладення арешту на майно обмежує його права при набутті ним права власності на будь-яке майно. Вказував, що він з метою зняття арешту з майна звертався до Другого відділу Державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), однак, листом виконавчої служби від 30 грудня 2024 року йому було відмовлено в знятті арешту, у зв?язку з відсутністю правових підстав. Заявник не погоджується із відмовою, оскільки вона суперечить діючому законодавству, а тому, змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 16 квітня 2025 рокускаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник заявникаОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою скаргу задовольнити. На обґрунтування вимог посилався на те, що станом на дату прийняття оскаржуваної ухвали суду та станом на дату подання апеляційної скарги у Єдиному реєстрі боржників Міністерства юстиції України відсутній запис відносно ОСОБА_1 , як боржника у виконавчому провадженні згідно виконавчого листа за рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у справі №2-8127 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ «НАДРА» грошових коштів на суму 558242,50 грн. та взагалі відсутня інформація щодо ОСОБА_1 , як боржника у виконавчому провадженні Вказував, що згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень, даний виконавчий лист не перебуває на виконанні державних або приватних виконавців (повторно не пред`являвся). Зазначав, що згідно листів Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №8728/3.2-25/вх.9557/3-25 від 10 квітня 2025 року та Білоцерківського відділу ДВС у Білоцерківському районі Київської області №74038 від 09 квітня 2025 року (відповіді на адвокатський запит), ОСОБА_1 не є боржником у виконавчих провадженнях та на виконанні даний виконавчий лист не перебуває. Посилався на те, що виконавче провадження НОМЕР_2 завершено 09 жовтня 2015 року, з моменту завершення виконавчого провадження пройшло майже 10 (десять) років, строк пред`явлення виконавчого документу до виконання, визначені Законом України «Про виконавче провадження», як в редакції, яка діяла на момент закінчення виконавчого провадження, так і в редакції, яка діє на цей час, сплинув. Вважає, що відсутність відкритого виконавчого провадження та сплив більше ніж дев`ять років після завершення виконавчого провадження, свідчить про відсутність правових підстав для продовження дії арешту майна боржника та є підставою для визнання неправомірною бездіяльності органу ДЗС, яка полягає у не скасуванні заходів примусового виконання та не знятті арешту. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Судове засідання проводилося в режимі відеоконференції відповідно до ухвали Київського апеляційного суду від 17 липня 2025 року. В судовому засіданні апеляційного суду представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити. Другий відділ Державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та заінтересована особа ПАТ «Комерційний банк «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Від Другого відділу Державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи для надання більшого строку державному виконавцю, щоб він подав відзив по суті скарги, що потребує тривалого часу на вивчення та опрацювання об`ємного матеріалу. Колегія суддів відхиляє вказане клопотання, оскільки як вбачається з матеріалів справи копія апеляційної скарги та судова повістка була доставлена до електронного суду Другого відділу Державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 20 червня 2025 року, отже у останнього було достатньо часу для подання відзиву на апеляційну скаргу. Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися в судове засідання, оскільки відповідно до положень ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для її задоволення та того, що представник заявника не надав суду доказів, що настала одна з обставин, які передбачені ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», з яким закон пов`язує можливість скасування арешту з майна та державна виконавча служба в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» відмовила в скасуванні арешту з майна заявника. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, у Відділі державної виконавчої служби Братського районного управління юстиції Миколаївської області перебувало виконавче провадження НОМЕР_2 щодо примусового виконання виконавчого листа №2-8127, виданого 16 травня 2013 року Шевченківським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ «Надра» боргу у розмірі 558 242,50 грн. Постановою державного виконавця від 18 лютого 2014 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 по виконанню вищезазначеного виконавчого листа. В межах зазначеного виконавчого провадження постановою державного виконавця від 11 квітня 2014 року накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 та оголошено заборону на його відчуження. 09 жовтня 2015 року виконавче провадження закінчено на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону №606-XIV чинній станом на жовтень 2025 року, у зв`язку з відсутністю майна боржника. Згідно Наказу МЮУ від 10 березня 2023 року №930/5 «Про відділи державної виконавчої служби у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеси)» Братський, Доманівський та Южноукраїнський відділи державної виконавчої служби у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеси) реорганізовано, шляхом злиття та утворення Другого відділу Державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Відповідно до листа Другого відділу Державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 16 грудня 2024 року №84216, виконавче провадження НОМЕР_2 перебуває в стані «завершено» зі станом виконавчого документа «повернений стягувачу». Надати копії постанов з ВП НОМЕР_2 не вважається можливим, оскільки виконавче провадження знищено, у зв`язку з закінченням терміну його виконання. На звернення заявника від 18 грудня 2024 року про скасування арешту з його майна, листом №28(Ж)-ВИХ/1 від 30 грудня 2024 року Другим відділом Державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відмовлено у скасуванні арешту. З листа Білоцерківського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ МЮ (м.Київ) від 09 квітня 2025 року вбачається, що на примусовому виконанні у відділі відсутні виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зокрема виконавчий документ №2-8127 про стягнення з ОСОБА_1 боргу на користь ВАТ КБ «Надра» на виконання не перебуває. Згідно відповіді Національного банку України від 21 березня 2025 року кредитна та судова справа на ім`я ОСОБА_1 ; листування з судовими та виконавчими органами, виконавчі листи; постанови виконавчої служби в описах архівних справ ПАТ «КБ « Надра» не зазначені та на архівне зберігання до Національного банку України не передавались. Відповідно до листа Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м.Київ) від 10 квітня 2025 року, перевіркою відомостей автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що виконавчі документи відносно ОСОБА_1 на виконанні у підпорядкованих відділах виконавчої служби у місті Києві та Київській області не перебувають. Виконавчий лист, виданий Шевченківським районним судом міста Києва у справі №2-8127 про стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ «Надра» на виконання до підпорядкованих відділах виконавчої служби у місті Києві та Київській області не надходив. Станом на 15 квітня 2025 року ОСОБА_1 відсутній у Єдиному реєстрі боржників. Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 вказував на те, що відсутність відкритого виконавчого провадження та сплив більше ніж дев'ять років після завершення виконавчого провадження, свідчить про відсутність правових підстав для продовження дії арешту майна боржника та є підставою для визнання неправомірною бездіяльності органу ДЗС, яка полягає у не скасуванні заходів примусового виконання та не знятті арешту Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», №18357/91, § 40). Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції. Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи. ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун'єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року). Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року). Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції. Відповідно до ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа від 16 травня 2013 року №2-8127 та пред'явлення його до виконання були врегульовані Законом №606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року. За змістом статті 11 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Відповідно до частини першої статті 30 Закону №606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону №606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п'ята статті 47 Закону №606-XIV). Пунктом 8 частини першої статті 49 Закону №606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Згідно з частиною другою статті 50 Закону №606-XIV у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. Отже, з огляду на наведені норми Закону №606-XIV, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим. Оскільки повернення виконавчого листа з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 47 Закону №606-XIV, не позбавляло стягувача права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, тому на час повернення виконавчого листа стягувачу у державного виконавця були відсутні передбачені Законом підстави для зняття арешту з майна боржника. Відповідно до частини першої статті 22 Закону №606-XIV виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII свідчить, що положення цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Вказаним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності. Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. За частиною першою, другою, пунктом 1 частини четвертої статті 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання. Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.59 Закону №1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню. Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов'язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні. Відповідно до частини 5 статті 13 Закону №1404-VIII постанова про зняття арешту постановляється виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом. Разом з тим, Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв'язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу та/або закінчення виконавчого провадження. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі №817/928/17 (адміністративне провадження №К/9901/20268/18) зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та заборони його відчуження, у відсутність майнових претензій з боку стягувача та відсутність у необхідності подальшого застосування таких заходів, бездіяльність державних виконавців щодо незняття арешту з майна боржника та заборони на його відчуження є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння його майном. Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року в справі №161/14034/20, від 22 грудня 2021 року в справі № 645/6694/15, від 12 жовтня 2022 року в справі № 203/3435/21, від 13 липня 2022 року в справі № 2/0201/806/11, від 10 січня 2024 року справа № 569/6234/22 (провадження № 61-2690св23), від 28 серпня 2024 року у справі № 947/36027/21 (провадження № 61-12849св23). Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 24 листопада 2024 року на майно ОСОБА_1 накладено арешт згідно постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 від 18 лютого 2014 року, виданої старшим державним виконавцем Коваленко С.І., номер запису про обтяження 4738474 (спеціальний розділ). Разом з тим, з відповіді Другого відділу Державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 16 грудня 2024 року №84216 вбачається, що виконавче провадження НОМЕР_2 завершено 09 жовтня 2015 року за постановою про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, 09 жовтня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа (виконавчого листа №2-8127, виданого 16 травня 2013 року Шевченківським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ «Надра» боргу у розмірі 558 242,50 грн.) стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV. Відтак, повторно пред'явити виконавчий лист №2-8127, виданий 16 травня 2013 року Шевченківським районним судом міста Києва до виконання стягувач міг у строк до 09 жовтня 2019 року, проте докази повторного пред'явлення його до виконання в матеріалах справи відсутні. Виконавчі провадження на підставі вказаного виконавчого листа не відкривались, майнові претензії до заявника у подальшому не заявлялись. Відповідно до ч.2ст.451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Враховуючи викладене, оскільки виконавчий лист №2-8127, виданий 16 травня 2013 року Шевченківським районним судом міста Києва повторно до примусового виконання не пред'являвся і строки його пред'явлення до виконання закінчилися, колегія суддів вважає, що збереження арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника ОСОБА_1 . Не зняття Другим відділом Державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) арешту з майна заявника, накладеного у виконавчому провадженні НОМЕР_2 за встановлених у справі обставин, є протиправною бездіяльністю цього органу ДВС. На вищезазначене суд першої інстанції уваги не звернув, а відтак дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні скарги. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 . На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 -ОСОБА_2 - задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 16 квітня 2025 року скасувати та постановити нове судове рішення. Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Другого відділу Державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зобов`язання вчинити дії та зняття арешту, заінтересована особа: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - задовольнити. Визнати неправомірною бездіяльність Другого відділу Державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не скасування заходів примусового виконання та не зняття арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні НОМЕР_2. Зобов?язати Другий відділ Державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вчинити дії у виконавчому провадженні НОМЕР_2 щодо скасування заходів примусового виконання та зняття (скасування) арешту з майна ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), накладеного згідно постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 від 18 лютого 2014 року, виданої старшим державним виконавцем Коваленко С.І., номер запису про обтяження 4738474 (спеціальний розділ) згідно виконавчого листа виданого Шевченківським районним судом міста Києва у справі №2-8127 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ «Надра» боргу у розмірі 558242 грн. 50 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Головуючий: Судді: