Постанова 4824 № 753/25000/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/5821/2026 справа №753/25000/24 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2026 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Желепи О.В., Соколової В.В. за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , підписаною адвокатом Гапекою Тетяною Валеріївною, на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2025 року, постановлену під головуванням судді Якусика О.В., повну ухвалу складено 11 грудня 2025 року, у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дарницький відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Білай Ольги Сергіївни, про визнання дій/бездіяльності неправомірними та зобов`язання вчинити дії, - встановив:

1. Короткий виклад доводів пред`явленої скарги. У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із скаргою про визнання дій/бездіяльності неправомірними та зобов`язання вчинити дії. В обґрунтування скарги вказує, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва у справі №753/4170/14 з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» було стягнуто заборгованість у розмірі 1 031 119,78 грн. На виконання вказаного рішення 23 січня 2015 року Дарницьким районним судом міста Києва видано виконавчий лист, який 03 лютого 2015 року прийнято до виконання державним виконавцем Маріуца Т.В., про що винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1. 26 березня 2015 року в межах виконавчого провадження винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 07 квітня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 7 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на той момент. Вказує, що із даних відповіді органу державної виконавчої служби від 22 жовтня 2024 року №168680 убачається, що детальна інформація щодо виконавчого провадження НОМЕР_1 та копія постанови про його відкриття з ідентифікатором доступу не можуть бути надані у зв`язку зі знищенням матеріалів виконавчого провадження. Разом з цим, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у Реєстрі міститься запис про обтяження у вигляді арешту майна ОСОБА_1 , накладеного на підставі постанови державного виконавця у межах ВП НОМЕР_1, зареєстрований 11 вересня 2015 року за індексним номером 24358329, номер запису обтяження 11139711. Станом на 04 листопада 2024 року будь-які відкриті виконавчі провадження щодо ОСОБА_1 як боржника відсутні, відповідне виконавче провадження НОМЕР_1 в Автоматизованій системі виконавчих проваджень не відображається, а відомості про неї як боржника відсутні також у Єдиному реєстрі боржників. За цих обставин до Дарницького відділу державної виконавчої служби м. Києва було подано заяву про зняття арешту, накладеного в межах ВП НОМЕР_1, однак листом від 06 грудня 2024 року у задоволенні заяви відмовлено. Виконавчий лист від 23 січня 2015 року повернуто стягувачу 07 квітня 2016 року, а повторно пред`явити його до виконання можливо було лише до 07 квітня 2017 року. У встановлений законом строк виконавчий документ повторно до виконання не пред`являвся, що свідчить про остаточне припинення можливості примусового виконання судового рішення. Зазначає, що наявність арешту на все належне особі майно за відсутності відкритого виконавчого провадження та будь-яких майнових претензій з боку стягувача істотно обмежує право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, що суперечить статті 41 Конституції України, статті 321 Цивільного кодексу України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Мотивуючи наведеним, просить: - визнати неправомірною дії/бездіяльність Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо не зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні НОМЕР_2; - зобов`язати Дарницький відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з майна, що належить на праві власності ОСОБА_1 , який було накладено постановою державного виконавця ВДВС Дарницького РУЮ в м. Києві від 26 березня 2015 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, запис про який внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 11 вересня 2015 року, індексний номер: 24358329, номер запису про обтяження: 11139711 (спеціальний розділ).

2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції. Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2025 року у задоволенні скарги відмовлено. Відмовивши у задоволенні скарги, суд першої інстанції вказав, що у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 753/4170/14 від 23 січня 2015 року державний виконавець на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» 16 грудня 2016 року - після набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Суд вказав, що повернення виконавчого документу стягувачу не є підставою зняття арешту, накладеного на майно боржника та скасування інших вжитих державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, тому у державного виконавця були відсутні підстави для зняття арешту на майно скаржниці. Також суд зазначив, що строк пред`явлення до виконання виконавчого листа №753/4170/14 від 23 січня 2015 року перервався його поверненням стягувачу та встановлювався з дня його повернення 16 грудня 2016 року, тобто до 16 грудня 2019 року. Суд установив, що у АСПВ містяться відомості про наявність виконавчого провадження № НОМЕР_4 між тим ж сторонами (стягувач ПАТ БК «Надра», боржник ОСОБА_1 ), у відкритті якого було відмовлено. Разом з цим матеріали скарги не містять відомостей щодо дати звернення стягувача до органу ДВС, дати відмови у відкритті виконавчого провадження, причин такої відмови і подальших наслідків у вигляді оскарження такої відмови. Суд зробив висновок, що надані скаржником докази та встановлені у цій справі судом обставини, не дають змоги достовірно встановити факт спливу строку пред`явлення до виконання виконавчого листа від 23 січня 2015 року № 753/4170/14 року та неможливості поновлення пропущеного строку для його пред`явлення до виконання, тому скарга ОСОБА_1 є передчасною.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись з постановленою ухвалою, адвокатом Гапекою Т.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального права, неповне з`ясування усіх обставин, що мають значення для справи. Вказує, що суд першої інстанції поклав в основу свого судового рішення інформацію щодо виконавчого провадження № НОМЕР_4, у якому боржником зазначена ОСОБА_1 , а стягувачем - ПАТ «Надра Банк». Водночас у відкритті зазначеного виконавчого провадження відмовлено, будь-які дії, спрямовані на примусове виконання, органом державної виконавчої служби не вчинялися, а арешт на майно в межах цього виконавчого провадження не накладався. Натомість арешт на майно накладено в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, у якому 07 квітня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 7 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на момент вчинення відповідної виконавчої дії. Під час звернення до Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України скаржнику повідомлено про неможливість надання детальної інформації щодо виконавчого провадження № НОМЕР_2, а також копії постанови про відкриття виконавчого провадження з ідентифікатором доступу сторін, оскільки зазначене виконавче провадження знищене. Разом з тим, як убачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, у Реєстрі міститься реєстраційна дія щодо обтяження майна, вчинена державним реєстратором Лазором Іваном Володимировичем, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 на підставі постанови від 26 березня 2015 року, винесеної ВДВС Дарницького РУЮ у місті Києві. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вчинено 11 вересня 2015 року за індексним номером 24358329, номер запису обтяження - 11139711 (спеціальний розділ). Однак суд першої інстанції не надав належної правової оцінки наведеним обставинам та безпідставно здійснив аналіз зовсім іншого виконавчого провадження, яке не стосується предмета звернення зі скаргою у цій справі. Зазначає, що як станом на дату звернення зі скаргою до суду, так і станом на дату подання апеляційної скарги відсутні будь-які відкриті виконавчі провадження, у яких боржником зазначалася б ОСОБА_1 . Крім того, виконавче провадження № НОМЕР_2 не відображається в пошукових результатах Автоматизованої системи виконавчих проваджень. Звертає увагу, що відомості про ОСОБА_1 як боржника відсутні в Єдиному реєстрі боржників, що додатково підтверджує безпідставність збереження арешту на її майно. З урахуванням неможливості вирішення питання про зняття арешту в досудовому порядку та того, що наявність арешту всього належного скаржнику майна істотно порушує право власності, подано скаргу на дії державного виконавця, оскільки збереження арешту у закінченому виконавчому провадженні порушує право особи вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. Відповідно до статті 11 Закону України № 606-XIV «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження), державний виконавець зобов`язаний неупереджено, своєчасно та в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також має право накладати арешт на майно боржника виключно з метою забезпечення реального виконання рішення. За приписами статей 30, 47, 49, 50 цього Закону, виконавче провадження є завершальною стадією примусового виконання судового рішення, а у разі його закінчення або повернення виконавчого документа стягувачу арешт на майно боржника підлягає скасуванню. Отже, із наданих суду доказів убачається, що матеріали виконавчого провадження, в межах якого накладено арешт, знищені, інформація про нього в автоматизованих системах відсутня, а будь-які відкриті виконавчі провадження щодо ОСОБА_1 відсутні. За таких обставин збереження арешту є безпідставним. Оскільки виконавчий лист від 23 січня 2015 року № 753/4170/14 повернуто стягувачу 07 квітня 2016 року, повторно пред`явити його до виконання стягувач мав право до 07 квітня 2017 року. Однак у встановлений законом строк виконавчий документ повторно пред`явлений не був, що свідчить про відсутність підстав для подальшого збереження арешту. Мотивуючи наведеним, просить ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги скарги задовольнити.

4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу. 09 лютого 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Зазначає, що із відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що на виконанні у Дарницькому відділі державної виконавчої служби перебували виконавчі провадження НОМЕР_5 та НОМЕР_6, відкриті 17 жовтня 2012 року на підставі виконавчого листа №2-6752/11 від 28 вересня 2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованості відповідно у розмірі 999,69 грн та 76 968,11 грн, які 30 грудня 2013 року повернуті стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на той час. Також перебувало виконавче провадження НОМЕР_7, відкрите 03 лютого 2015 року на підставі виконавчого листа №753/4170/14 від 23 січня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості у розмірі 1 827,00 грн, яке 19 травня 2015 року. Виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі пункту 5 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, 03 жовтня 2016 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_8 з примусового виконання того ж виконавчого листа №753/4170/14 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості у розмірі 1 031 119,78 грн. Виконавчий лист 16 грудня 2016 року повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». Зазначає, що ключовим для розгляду цієї справи є виконавче провадження НОМЕР_1, відкрите 03 лютого 2015 року державним виконавцем Маріуца Т.В. на підставі виконавчого листа №753/4170/14 від 23 січня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості у розмірі 1 031 119,78 грн. У межах цього виконавчого провадження 26 березня 2015 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а також постанову про розшук майна боржника, у зв`язку із чим того ж дня винесено постанову про зупинення виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 38 Закону України "Про виконавче провадження". 07 квітня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 7 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку із тим, що протягом року з дня оголошення в розшук транспортний засіб боржника не було виявлено. Надання більш детальної інформації щодо зазначеного виконавчого провадження та матеріалів провадження для ознайомлення є неможливим у зв`язку зі знищенням виконавчого провадження після закінчення строку зберігання, визначеного пунктом 2 розділу XI Наказу Міністерства юстиції України №1829/5 від 07 червня 2017 року «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями». Зазначає, що наведена інформація неодноразово надавалась адвокату Гапеці Т.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 із зазначенням реквізитів для сплати боржницею ОСОБА_1 боргів. Звертає увагу, що як в редакції Закону України "Про виконавче провадження" на момент повернення виконавчого листа, так і в діючій редакції у державного виконавця відсутні законні підстави для зняття арешту з майна боржниці, відтак бездіяльність державного виконавця у цьому випадку - відсутня. Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржувану ухвалу залишити без змін.

5. Позиція учасників справи. В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Гапека Т.В. доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.

6. Позиція суду апеляційної інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Гапеки Т.В. , розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

7. Фактичні обставини справи, установлені судом. З даних інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №407503261 від 10 грудня 2024 року убачається, що 11 вересня 2015 року державним реєстратором Лазор І.В. Внесено відомості щодо арешту на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 . Підставою для внесення відомостей про обтяження стала постанова НОМЕР_1 від 26 березня 2015 року (а.с. 13-14). Відповідно до листа №168680 від 22 жовтня 2024 року Дарницького ВДВС у місті Києві убачається, що на примусовому виконанні у Відділі перебували виконавчі провадження: НОМЕР_5 (виконавчий лист №2-6752/11 від 28 вересня 2012 року); НОМЕР_6 (виконавчий лист №2-6752/11 від 28 вересня 2012 року); НОМЕР_7 (виконавчий лист №753/4170/14 від 23 січня 2015 року); НОМЕР_8 (виконавчий лист №753/4170/14 від 23 січня 2015 року); НОМЕР_1 (виконавчий лист №753/4170/14 від 23 січня 2015 року). Вказано, що у ВП № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №753/4170/14 від 23 січня 2015 року, виданого Дарницьким районним судом міста Києва щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ БК «Надра» боргу у розмірі 1 031 119,78 грн, 26 березня 2015 року державним виконавцем накладено арешт на майно боржника. У подальшому, 07 квітня 2016 року державний виконавець на підставі пункту 7 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Зазначено, що надати більш детальну інформацію з приводу вищевказаних виконавчих проваджень та надати виконавчі провадження для ознайомлення не виявляється можливим, оскільки виконавче провадження знищено відповідно встановленого строку (а.с. 16). Відомостями з АСПВ підтверджується відмова у відкритті виконавчого провадження НОМЕР_9 (боржником - ОСОБА_1 , стягувач - ПАТ "Надра Банк") (а.с. 24). Відповідно до інформації з єдиного реєстру боржників від 10 грудня 2024 року убачається, що такий не містить відомостей щодо ОСОБА_1 (а.с. 25). З матеріалів справи убачається, що 23 січня 2015 року Дарницьким районним судом міста Києва видано виконавчий лист №753/4170/14 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ "КБ "Надра" заборгованості у розмірі 1 031 119,78 гривень. Вказаний виконавчий лист перебував на виконанні (ВП НОМЕР_1). Постановою Державного виконавця від 07 квітня 2016 року виконавчий документи повернуто стягувачеві на підставі пункту 7 частини 1 статті 47 (а.с. 56-57).

8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права. Згідно статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Відповідно до частин 2, 3 статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40). Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції. Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи. ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року). Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року). Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції. Згідно з частиною 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Принцип обов`язковості судових рішень конкретизовано у статті 18 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі 23 січня 2015 року Дарницьким районним судом міста Києва виконавчого листа №753/4170/14, пред`явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року. На підставі статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до частини 1 статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника. Відповідно до частини 2 статті 57 Закону № 606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом. Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка діяла на момент повернення виконавчого документу) (далі - Закон №606-XIV) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку. Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент повернення виконавчого листа були визначені у частині 1 статті 49 Закону № 606-XIV, а на момент розгляду цієї справи в суді визначені у частині 1 статті 39 Закону № 1404-VIІІ. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2025 року в справі №2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки. Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною 1 статті 39 Закону № 1404-VIII, свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому. З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина 1 статті 40 Закону № 1404-VI11). Водночас частиною 5 статті 37 Закону № 1404-VIII визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення. Наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа визначені статтею 40 Закону № 1404-VIII. Відповідно до положень частин 1, 2 статті 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна. Відповідно до частин 4, 5 статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 12 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: - у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій); - у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків. Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина 3 статті 37 Закону № 1404-VIII). Отже, за загальним правилом, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника, оскільки така обставина не належить до винятків, передбачених частиною 3 статті 37 Закону № 1404-VIII. Подібні висновки сформульовані в постановах Верховного Суду від 17 січня 2018 року в справі № 910/8019/15, від 06 березня 2019 року в справі № 263/1468/17, від 04 березня 2020 року в справі № 127/2-1421/09, від 16 березня 2020 року в справі № 137/1649/17, від 29 березня 2023 року в справі № 202/1182/22. Однак колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути установлені судами. За обставин цієї справи апеляційний суд зауважує таке. Відповідно до частини 1, 2, пункту 1 частини 4 статті 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині 1 цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка діяла на момент повернення виконавчого документу) (далі - Закон №606-XIV) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404 -VIII ). Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Тлумачення пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII свідчить, що положення цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Відповідно до частини 1 статті 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Отже повернутий 07 квітня 2016 року виконавчий документ міг бути пред`явлений до виконання до 07 квітня 2019 року, а не як помилково зазначає скаржниця до 07 квітня 2017 року. У цій справі установлено, у виконавчому провадженні НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 753/4170/14 від 23 січня 2015 року, виданого Дарницьким районним судом міста Києва щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ БК «Надра» боргу у розмірі 1 031 119,78 грн, 26 березня 2015 року державним виконавцем накладено арешт на майно боржника. 07 квітня 2016 року державний виконавець на підставі пункту 7 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Відповідно до інформації з єдиного реєстру боржників такий не містить відомостей щодо ОСОБА_1 . Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання (частини 6 статті 12 Закону № 1404-VIII). У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частини 1 статті 433 ЦПК України). Отже, за наведених вище обставин, строк пред`явлення до виконання виконавчого листа №753/4170/14 від 23 січня 2015 року, виданого Дарницьким районним судом міста Києва щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ БК «Надра» боргу, сплив та дані про поновлення такого строку відсутні. Проте майно ОСОБА_1 залишається під арештом на підставі постанови державного виконавця від 26 березня 2015 року. Колегія суддів зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною 2 статті 353 цього Кодексу. Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності. Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції. У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року в справі № 2-3600/09, від 07 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. У цій справі судове рішення, на виконання якого накладався арешт на майно ОСОБА_1 , не перебуває на примусовому виконанні протягом 10 років. Майнових претензій стягувач до ОСОБА_1 не пред`являє. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що збереження арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритого виконавчого провадження та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника ОСОБА_1 , позбавляє її можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення скарги. Відтак, колегія суддів робить висновок про те, що ухвала Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2025 року постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для її скасування та задоволення скарги ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо невчинення дій по зняттю арешту з майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні НОМЕР_1. Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , підписану адвокатом Гапекою Тетяною Валеріївною, задовольнити. Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення такого змісту. Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо невчинення дій по зняттю арешту з майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні НОМЕР_1. Зобов`язати посадових осіб Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) скасувати арешт майна, що належить на праві власності ОСОБА_1 , який було накладено постановою державного виконавця ВДВС Дарницького РУЮ в м. Києві від 26 березня 2015 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, запис про який внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 11 вересня 2015 року, індексний номер: 24358329, номер запису про обтяження: 11139711 (спеціальний розділ). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді О.В. Желепа В.В. Соколова